4. Державні видатки, їх економічне та соціальне значення
Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Специфіка державних витрат є в забезпеченні потреб державної сфери діяльності. Тому зміст і характер державних витрат безпосередньо пов'язані з функціями держави - економічною, соціальною, управлінською, військовою.
Державні видатки покликані задовольняти найбільш важливі потреби суспільства в галузі розвитку економіки і соціальної сфери, здійснення державного управління та зміцнення обороноздатності країни. При цьому держава виконує свої функції або безпосередньо через систему органів керування, або через приналежні йому підприємства, організації, установи. Державні видатки складаються з прямих витрат держави, здійснюваних через систему бюджетних і позабюджетних фондів, та витрат державних підприємств, організацій, установ. І ті, і інші витрати виробляються з метою розширення виробництва (шляхом фінансування капітальних вкладень і обігових коштів), утворення суспільних фондів спеціального призначення та задоволення інших потреб держави. Оскільки в різних системах господарювання (ринкових і адміністративно-командної системи) і навіть на різних етапах розвитку економіки роль держави, її функції та сфера діяльності міняються, то відповідно до цього перетворюються структура й обсяг вироблених державою витрат.
Використання економічних, у тому числі й фінансових, методів дозволяє державі відмовитися від командного адміністрування з властивими йому методами бюджетного фінансування і дотування, що забезпечують заплановані темпи розвитку суспільного виробництва, і перейти до фінансового регулювання економіки шляхом створення принципово іншо-і о, ніж колись, режиму витрат фінансових ресурсів і докорінної перебудови бюджетного механізму. Перехід до фінансового регулювання економіки надасть можливості істотно скоротити державні витрати, змінити їхній склад і структуру, збільшити децентралізовані витрати, здійснювані безпосередньо державними підприємствами й організаціями.
Специфічним видом державних витрат в умовах ринкової економіки є витрати на інвестиції в діючі або знову створювані підприємства, нерідко здійснювані на часткових засадах. Створювана за рахунок державних інвестицій власність передається спеціальним органам керування держмайном.
Державні витрати в галузі економіки мають важливе народногосподарське значення: вони сприяють структурній перебудові суспільного виробництва, нарощуванню науково-технічного потенціалу, модернізації підприємств і технічному переоснащенню всіх галузей народного господарства.
Активну роль державні витрати відіграють у здійсненні інвестиційної політики, проведенні природоохоронних заходів, поширенні екологічно чистих технологій.
Поступово зростають державні витрати, обумовлені виконанням соціальної функції держави. Необхідність забезпечення основних соціальних прав працівників, потреба в державному регулюванні соціальних процесів викликає зростання відповідних державних витрат, розширення їхнього складу. При цьому основна частина державних витрат соціального характеру фінансується за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів.
В останні роки одночасно з розвитком усіх ланок державних фінансів істотно зростає роль місцевих фінансів у покритті витрат щодо розширення й удосконалення соціально-побутової інфраструктури, змістові установ освіти й охорони здоров'я, фінансуванні муніципального будівництва.
Витрати держави, обумовлені його соціальною діяльністю, мають величезне значення. Сформовані з їхньою допомогою фонди соціального призначення впливають на зростання реальних доходів населення, підвищують матеріальний і культурний рівень життя народу. За рахунок соціальних витрат держави фінансуються заходи, що забезпечують відтворення робочої сили й перекваліфікацію працівників, виплачується допомога з безробіття тощо.
Важливу економічну та соціальну роль відіграють децентралізовані державні витрати, здійснювані безпосередньо державними підприємствами, об'єднаннями, організаціями.
Витрати державних підприємств охоплюють два види витрат:
1) пов'язані з господарською діяльністю підприємств - поточною й інвестиційною. Цей вид витрат необхідний для забезпечення розширеного відтворення основних і оборотних фондів, ефективного їхнього використання, одержання високого фінансового результату. Успішне розв'язання даного завдання дозволить підвищувати ефективність господарювання, збільшувати фінансові можливості держави.
2) обумовлені соціальними запитами трудового колективу й окремих працівників. Цей вид витрат сприяє зростанню рівня задоволення соціальних запитів працівників.
Виконуючи різноманітні функції, держава несе витрати не тільки щодо фінансування народного господарства і соціально-культурних заходів, але й на зміст управлінських структур. Витрати, пов'язані з виконанням державним апаратом керування його функцій, відносяться до бюджетних. Крім них, до державних витрат керування відносяться управлінські витрати, здійснені державними підприємствами, організаціями й установами. Удосконалювання організаційних форм керування, проведення заходів, спрямованих на здешевлення апарату керування, звичайно приводять до скорочення частки витрат на керування в загальному обсязі державних витрат.
Об'єктом державних витрат виступають мобілізовані в розпорядження держави та її підприємств доходи, що свідчить про тісний кількісний взаємозв'язок понять "державні доходи" і "державні витрати". Разом з тим окремі види державних доходів, як правило, не закріплені за конкретними видами державних витрат, а це дозволяє маневрувати фінансовими ресурсами, зосереджуючи їх на найбільш важливих напрямках соціально-економічного розвитку країни. Правда, винятки все-таки зустрічаються, і пов'язані вони з необхідністю забезпечення деяких видів суспільних потреб достатніми джерелами фінансування. У результаті, наприклад, у складі бюджету будь-якого рівня керування можуть виділятися внутрішньобюджетні фонди, забезпечувані цільовим закріпленням доходів, що надходять у бюджет, за відповідними витратами; сугубо цільове значення мають амортизаційні відрахування на підприємствах.
Сукупність конкретних видів державних витрат, тісно взаємозалежних між собою, складає систему державних витрат.
Організаційна побудова даної системи базується на певних принципах, установлюваних державою. До числа найважливіших із них відносяться: цільовий напрямок засобів, безповоротність використання державних ресурсів, дотримання режиму економії.
Цільовий напрямок засобів означає, що державні витрати здійснюються чітко за цільовим призначенням відповідно до напрямків витрат, передбаченими у фінансових планах. Основними цільовими напрямками державних витрат у комерційній сфері діяльності є капітальні вкладення і фінансування обігових коштів, у некомерційній - заробітна плата, витрати на поточне утримання, капітальні вкладення і т. ін.
Держава встановлює пріоритетність тих або інших потреб, регламентуючи порядок їхнього задоволення, виходячи з економічної політики і наявних ресурсів. Такий підхід покликаний забезпечити умови для одержання максимального ефекту від використання наявних державних ресурсів. Однак у минулому реальна ефективність застосування державних засобів істотно відрізнялася від передбаченої в плані, тому що тверда регламентація сковувала ініціативу, заважала проявові творчої ініціативи людей, відповідальних за використання державних засобів.
Принцип безповоротності використання державних ресурсів означає, що засоби використані на фінансування народного господарства, соціальні й інші цілі, не мають потреби в обов'язковому їхньому відшкодуванні. Цей режим витрати фінансових ресурсів відрізняється, наприклад, шд використання кредитних засобів. Однак проходження принципу безповоротності не означає, що можна бути байдужим до кінцевого підсумку використання державних фінансових ресурсів. Порядок та умови їхнього інвестування в різні види витрат повинні бути такими, щоб сприяти розвиткові економіки та культури, підвищенню продуктивності праці і зростанню національного доходу, а в остаточному підсумку приводити до загального збільшення державних фінансових ресурсів.
Рухові найбільшої результативності в процесі здійснення державних витрат відповідає принцип їхньої організації - дотримання режиму економії. Він може бути охарактеризований як система форм і методів послідовної мінімізації витрат щодо одержуваного результату. Цей принцип не завжди пов'язаний зі скороченням витрат, але обов'язково припускає найбільш доцільне їх здійснення. Наприклад, у сфері соціального обслуговування, намагаючись боротися за дотримування режиму економії, не завжди варто прагнути до зниження витрат, але зате обов'язково - до більш високої їхньої результативності.
Фінансування державних витрат здійснюється в різних формах — у формі самофінансування, бюджетного фінансування або кредитного забезпечення.
Самофінансування використовується для покриття витрат державних підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів. Бюджетне фінансування застосовується для забезпечення витрат, котрі мають загальнодержавне значення. Кредитне забезпечення використовується, з одного боку, державними підприємствами, котрі одержують банківські позички для покриття своїх поточних і інвестиційних витрат, а з іншого — державними структурами різного рівня керування, що вдаються до запозичення коштів на фінансовому ринку у формі державного кредиту.
Раціональне співвідношення між названими формами фінансового забезпечення державних витрат дозволяє знайти розумний баланс.
Склад видатків з Державного бюджету України:
1) фінансування загальнодержавних програм по підтримці і підвищенню життєвого рівня народу, соціальний захист населення;
2) фінансування загальнодержавного значення установ невиробничої сфери (освіта, культура, охорона здоров'я, наука);
3) фінансування виробничого і невиробничого будівництва, проектно-пошукових та інших робіт відповідно до загальнодержавних програм;
4) оборона;
5) охорона навколишнього середовища;
6) утримання правоохоронних і митних органів, податкової та контрольно-ревізійної служби, захисту прав споживачів, законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;
7) здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
8) надання дотацій, субвенцій обласним бюджетам та бюджету Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;
9) створення державних матеріальних та фінансових резервів;
10) обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргів.