6.3. Класифікація страхування

Кожна галузь діяльності людини, кожна система знань потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості, без якої неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Досягнути необхідної впорядкованості дозволяє класифікація.

Страхування як науку, як галузь знань та як сферу економічної діяльності характеризує багато специфічних понять. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичних досліджень, ні практичної роботи в цій галузі.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим вирізняють найістотніші класифікаційні ознаки, що мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні [229].

Класифікація страхування – наукова система розподілу страхування на різні сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, підвиди та форми, яка спирається на специфіку діяльності страхових компаній, об'єкти страхування та категорії страхувальників [318].

Узагальнена схема класифікації страхування наведена на рис. 6.4.

Рис. 6.4. Класифікація страхування

Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової, що визначає сферу діяльності страховика. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша група об’єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» — «страхування життя». Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестиційну складову, якою вирізняються договори страхування життя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів – це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Вони об’єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» – «не-життя», або «загальне страхування» («ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування»). Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими і призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій [317].

Важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктом страхування, на які спрямовується страховий захист. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням – особисте страхування;

з володінням, користуванням і розпорядженням майном – майнове страхування;

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі – страхування відповідальності [278].

Іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об’єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об’єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють: автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо [317].

Згідно з міжнародними нормами виокремлюють певні класи страхування. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни – члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування. До класів довгострокового страхування (страхування життя і пенсій) відносять: 1) страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів); 2) страхування до шлюбу і народження дитини; 3) зв'язане довгострокове страхування життя; 4) безперервне страхування здоров'я; 5) тонтіни; 6) страхування виплати капіталу; 7) страхування пенсій. Загальні види страхування включають такі класи: 1) страхування від нещасних випадків; 2) страхування на випадок хвороби; 3) страхування наземних транспортних засобів; 4) страхування залізничного транспорту; 5) страхування авіаційної техніки; 6) страхування суден; 7) страхування вантажів (товарів у дорозі); 8) страхування від пожеж і стихійного лиха; 9) страхування власності; 10) страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів; 11) страхування відповідальності власників авіаційної техніки; 12) страхування відповідальності власників суден; 13) страхування загальної відповідальності; 14) страхування кредитів; 15) страхування поручительств (застави); 16) страхування фінансових втрат; 17) страхування судових витрат; 18) страхування фінансової допомоги. Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах і ліцензується страхова діяльність [229; 317].

За формою проведення страхування може бути добровільним або обов'язковим. Більшість договорів страхування укладають на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас, і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик за страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами [229].

З метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспекті використовується класифікації за формою організації (юридичним статусом) страховика. За цією ознакою виокремлюють:

державне страхування, при якому страховиком виступає держава в особі уповноважених на це спеціалізованих державних страхових організацій. В круг інтересів держави входить її монополія на проведення будь-яких або окремих видів страхування, визначених у законодавстві;

комерційне страхування – це недержавна організаційна форма страхування, яке згідно з чинним законодавством України здійснюють компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю, що отримали відповідну ліцензію на ведення страхової діяльності. Таким чином, страховиком виступає приватний капітал, що дає змогу при порівняно обмежених ресурсах швидко організувати ефективну роботу страхових компаній;

взаємне страхування, що здійснюють товариства взаємного страхування. Взаємне страхування є недержавною організаційною формою, яка виражає домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування один одному майбутніх можливих збитків у визначених частинах згідно з прийнятими умовами. Товариство взаємного страхування є організацією некомерційного типу, тобто не має на меті отримання прибутку від страхової діяльності [229; 317; 381].

За сферами страхової діяльності розрізняють соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного.

Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господарювання. Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.

Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування [229].

За статусом страхувальника, або за орієнтацією страхових інтересів, страхові послуги поділяються на такі, що обслуговують інтереси: страхування фізичних осіб (страхові інтереси громадян, орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої людини); страхування юридичних осіб.

За формою організації страхування виділяють індивідуальне та колективне страхування. При індивідуальному страхуванні договори укладаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку; вони забезпечують урахування визначених потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану. Колективне ж страхування передбачає укладання договорів з адміністрацією підприємств, організацій, установ, які виступають у ролі страхувальника. При цьому застрахованими є особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації. У колективі може бути створено декілька страхових груп, в основі критерію поділу яких виступає посада, вік тощо. Для кожної групи визначається однакова страхова сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф (страховий платіж) [318].

Отже, класифікація страхування може бути розглянута як система поділу за різними класифікаційними ознаками, такими як: види страховиків, сфери їх діяльності, об’єкти страхування, категорії страхувальників, обсяги страхової відповідальності, форми проведення страхування тощо, що в цілому сприяє впорядкуванню розмаїття економічних відносин. Застосування результатів класифікації страхування залежить від цілей її використання в кожному конкретному випадку.