Тема 6. Сутність, принципи і роль страхування
Мета – сформувати комплексне розуміння економічної сутності страхування та його ролі в економіці, отримати теоретичні знання з основних функцій та принципів організації страхування, видів страхування за різними класифікаційними ознаками, а також сутності добровільної та обов'язкової форм страхування.
Основні питання:
18.1. Сутність страхування як економічної категорії
18.2. Функції та принципи страхування
18.3. Класифікація страхування
18.4. Форми страхування: обов’язкова, добровільна
Компетентності, що формуються за темою:
знання:
знання економічної сутності страхування, а також функцій та принципів страхування;
знання видів страхування за різними класифікаційними ознаками;
уміння:
аналізувати організацію страхового забезпечення;
визначати переваги, недоліки добровільної та обов'язкової форм страхування
комунікація:
здатність до визначення функцій та принципів різних форм страхування;
здатність до здійснення процесу страхування
автономність та відповідальність:
оцінювати переваги страхування над самострахуванням;
визначати особливості відшкодувань за подвійним страхуванням
Ключові терміни: страхування, страховий ринок, страховий випадок, страхувальник, страховик, страховий ризик, страхова виплата, страхове відшкодування, страховий платіж (страховий внесок, страхова премія), страхова сума, страховий тариф, франшиза, добровільне страхування, обов’язкове страхування.
6.1. Сутність страхування як економічної категорії
Будь-який суб’єкт підприємництва функціонує у зовнішньому середовищі, а отже на його діяльність здійснює вплив безліч факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Деякі з цих факторів мають негативні наслідки на суб’єкт господарювання (несприятливі події природного, технічного, економічного, політичного характеру тощо), завдаючи йому матеріальних збитків. Таким чином, діяльність кожного суб'єкта ринкових відносин пов'язана з ризиком, під яким слід розуміти можливість настання певної несприятливої події (стихійного лиха чи нещасного випадку), що має негативні наслідки.
Ризиковий характер життєдіяльності – головна причина хвилювань кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому ґрунті виникла ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарного його розподілу між зацікавленими власниками майна. Якби кожний окремо взятий власник намагався відшкодувати збитки за свій рахунок, то він мав би створювати матеріальні і грошові резерви, рівні за розмірами вартості того майна, яке було пошкоджено. Кількість зацікавлених юридичних та фізичних осіб досить часто буває більшою, ніж кількість потерпілих від різних небезпек. За таких умов солідарний розподіл збитку між зацікавленими суб'єктами відчутно зменшує наслідки лиха та інших випадковостей. Чим більше суб'єктів бере участь у розподілі збитку, тим менша частка коштів припадає на одного учасника. Так виникло страхування, суть якого полягає у солідарному замкнутому розподілі збитку [229].
Відшкодування шкоди, що викликається проявом негативних сил природи і суспільства, породжує необхідність встановлення певних взаємин між людьми з попередження, подолання та обмеження руйнівних наслідків стихійних лих. Ці об'єктивні відносини людей для забезпечення безперервного і безперебійного виробничого процесу, для підтримки стабільності і стійкості досягнутого рівня життя в сукупності складають економічну категорію страхового захисту [381]. Специфіка цієї економічної категорії визначається такими ознаками:
випадковий характер настання стихійного лиха чи інших обставин природно-кліматичного, економічного і соціального характеру;
вираження збитку в натуральній або грошовій формі;
нерівномірність нанесення збитку різним суб'єктам;
об'єктивна потреба відшкодування шкоди;
реалізація заходів щодо попередження і подолання наслідків конкретної події.
Саме наявність страхового ризику і необхідність забезпечення захисту від нього складають сутність економічної категорії страхового захисту. Усвідомлена людиною і суспільством в цілому необхідність страхового захисту формувала страхові інтереси, через які стали складатися певні страхові відносини. У міру розвитку суспільства ці відносини отримали цивільно-правове закріплення, що, у свою чергу, дозволило регулювати їх правовими методами [381].
Необхідність страхового захисту можна обґрунтувати з різних боків, а саме [229; 316]:
з позицій природних інтересів суспільства та окремих його громадян, страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за умови настання випадкових, непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних, і таких, яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих;
економічну зумовленість страхового захисту пояснюють необхідністю створення такого різновиду людської діяльності, який ґрунтується на акумуляції фінансових засобів з метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій, як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення;
у соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві;
в юридичному аспекті страхування є різновидом цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів;
міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечили страховикам достатні фінансові гарантії – з іншого боку.
Відповідно до Закону України «Про страхування» [278] страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Економічні відносини страхування є складними та багатогранними. Схема взаємодії страховика та страхувальника відображена на рис. 6.1. Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого – страховики.
Страховик – це юридична особа у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, створена для здійснення страхової діяльності, що отримала відповідну ліцензію. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України [278].
Отже, фізична або юридична особа, прагнучи захистити свої майнові чи інші інтереси, здійснює управління ризиками, що виникають в процесі його діяльності чи функціонування.
З цією метою фізична /юридична особа (страхувальник) укладає з іншою юридичною особою (страховиком) угоду. Відповідно до угоди страхувальник сплачує грошовий внесок (страховий платіж), чим забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події (страхового випадку), обумовленої договором або законом суми виплати (страхової виплати) з боку страховика.
Рис. 6.1. Схема взаємодії страховика і страхувальника
Таким чином відбувається передання частини ризику від страхувальника страховику, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності [317].
Відповідно до законодавства [278] страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати фізичних осіб або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.
Страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету).
Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування або законом [278].
При встановленні страхового тарифу страховик враховує взаємозв'язок і взаємозалежність між випадковістю і необхідністю. Важливим допоміжним засобом для дослідження цієї залежності виступає статистика. За допомогою статистичної закономірності страховик отримує можливість встановити необхідність випадковості, що було б неможливо при ізольованому розгляді окремих випадків. Узагальненням досить великого числа окремих випадків створюється можливість фінансового вимірювання сукупності випадково наступили подій, які завдали матеріальної шкоди. Тим самим створюються передумови для визначення необхідного і достатнього розміру страхового фонду.
Організація страхового фонду страховика спирається на дію закону великих чисел і систему актуарних розрахунків. Закон великих чисел представляє собою загальний принцип, в силу якого кількісні закономірності, притаманні масовим суспільним явищам, виразно проявляються лише в досить великій кількості спостережень. Актуарні розрахунки – це сукупність економіко-математичних методів розрахунку необхідного і достатнього обсягу ресурсів страхового фонду страховика. В основі актуарних розрахунків лежить використання дії закону великих чисел [381].
Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя – також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Актуарними розрахунками можуть займатися особи, які мають відповідну кваліфікацію згідно з вимогами, встановленими Уповноваженим органом, яка підтверджується відповідним свідоцтвом.
Світовий досвід показує, що добре налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу та вирішенню соціальних проблем. Ступінь розвитку страхування є індикатором зрілості ринкових відносин. Зі страхових фондів значною мірою відшкодовуються збитки підприємств, до яких призвела передбачена умовами страхування подія (стихійне лихо, техногенна аварія, нещасний випадок тощо). Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва. Тимчасово вільні кошти фондів страхових організацій поповнюють кредитні ресурси, оскільки завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Інвестиційна діяльність страховиків активізує також продаж і купівлю цінних паперів, сприяє формуванню доходів бюджету тощо [317].
У зв’язку зі значною соціально-економічною роллю страхування в процесі забезпечення життєдіяльності людини і суспільства, ефективного функціонування суб'єктів господарювання, все більшої актуальності набуває розуміння характерних рис страхового ринку та його інфраструктури. Об'єктивною передумовою виникнення страхового ринку є суспільна необхідність у страховому захисті і наявність специфічних суб'єктів господарювання (страховиків), що здатні задовольнити ці потреби шляхом реалізації страхових продуктів.
Страховий ринок розглядається як система економічних відносин, у процесі реалізації яких відбувається формування попиту та пропозиції на страхові продукти і об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, як форма зв'язку між учасниками страхових правовідносин [316].
Структура страхового ринку може бути охарактеризована в територіальному аспекті. Розвиток ринкових відносин усуває територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, сприяє входженню національних страхових ринків у світовий.
Прикладом такої інтеграції може бути створення загальноєвропейського страхового ринку країн-учасниць ЄЕС.
Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній (регіональний), зовнішній і міжнародний страхові ринки. Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають місцевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги. Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку. Під світовим (міжнародним) страховим ринком розуміють пропозицію і попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.
Специфічний товар, який пропонують на страховому ринку, страхова послуга. Її споживча вартість – забезпечення страховим захистом. Ціна страхової послуги виражається у страховому тарифі. Її складають на конкурентній основі, зіставляючи попит і пропозицію [229].
Учасниками страхового ринку є продавці, покупці і посередники, а також їхні асоціації. Структура суб’єктів страхового ринку наведена на рис. 6.2.
Категорію продавців страхової послуги становлять страхові та перестрахувальні компанії. Саме страховикам належить головне місце у страховій галузі.
Страховик – це організація, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яких він назвав, завданий збиток або виплатити страхову суму.
Страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов’язання страховика і має на це відповідну ліцензію [317].
Рис. 6.2. Суб’єкти страхового ринку
Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Відповідно до законодавства в Україні можуть діяти Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, ядерний страховий пул, Аграрний страховий пул, Моторне (транспортне) страхове бюро України тощо [278].
Фізичні особи та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Товариства взаємного страхування – некомерційні організації, що створені з метою забезпечення страховим захистом майнових інтересів її членів [278; 316].
У ролі покупців страхової послуги виступають страхувальники – фізичні та юридичні особи, що вирішили оформити договір страхування з тим або іншим продавцем.
На страховому ринку наявна низка інститутів, що займаються обслуговуванням страхових операцій. Часто ці інститути називають інфраструктурою страхового ринку. Вона має надзвичайне значення для ефективного функціонування страхового ринку, адже дає змогу спростити та пришвидшити процес надання страхової послуги, підвищити якість продукту. Серед цих інститутів виділяють: страхових посередників, які своїми зусиллями сприяють укладанню договору страхування, та інститути, що покликані оцінити страховий ризик і страховий випадок.
Наявність та поширеність страхових посередників свідчить про ступінь зрілості страхових відносин. Страхові посередники становлять проміжну ланку в системі взаємовідносин «страховик–страхувальник». Серед страхових посередників виділяють страхових та перестрахових брокерів, а також страхових агентів. Відмінності між ними полягають у ступені залучення до процесу продажу послуги, за обсягами відповідальності, офіційному статусу [316].
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування» страхові брокери – юридичні особи або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Перестрахові брокери – юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник.
Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні.
Страхові агенти – фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком [278].
Одним з важливих елементів процесу страхування є процедура оцінки. Вірогідність настання страхового випадку та страхова сума мають бути кількісно обраховані ще на стадії підготовки угоди про страхування. Правильна оцінка вірогідності настання випадку дає змогу встановити оптимальну ціну на страховий продукт і уникнути ситуації, коли страховик буде нездатний виконати свої зобов'язання. Ці функції покладені на штатних чи незалежних актуаріїв.
Сюрвейер – інспектор або агент страховика, який здійснює огляд майна, прийнятого на страхування. За висновком сюрвейєра страховик приймає рішення про укладання договору страхування.
У разі настання страхового випадку визначенням причини, характеру та розміру збитків, завданих страховим випадком, займається аварійний комісар. Висновок аварійного комісара подається до страховика і спонукає страховика до задоволення чи відмови претензії страхувальника. У морському страхуванні такою особою є диспашер (аджастер). До його обов'язків входить розподіл збитків між учасниками (судном, фрахтом та вантажем). Диспашер складає документ, що має назву диспаша, в якому наводить висновки про причини аварії, характер та розподіл збитків за загальною та частковою аварією між судном, фрахтом та вантажем.
На функціонування ринку значний вплив мають й інші організації, які лише опосередковано залучені до процесу надання послуги, проте їхню роль не можна недооцінювати. До них належать: органи державного регулювання страхового ринку (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, законодавчі органи), громадські організації, засоби масової інформації тощо [316].
Закордонний досвід свідчить, що страховому ринку властиві потужні стимули саморозвитку: ініціатива і підприємливість, більш повне задоволення запитів страхувальників. Державне регулювання страхової діяльності доповнює ринковий механізм страхування, посилюючи його позитивні сторони. При цьому механізм державного регулювання страхової діяльності перегукується з ринковим механізмом страхування [318].
Світова практика свідчить, що страхування є складовою частиною фінансово-кредитного механізму, який сприяє розвитку ринкових відносин. Страхові компанії вважаються одними з найбільших інвестиційних інститутів. Що стосується України, інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів. Причина, передусім, полягає у недооцінці ролі та місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг.
Обмежують можливості страхового ринку України такі чинники, як: низька платоспроможність населення; низький рівень компенсації втрат; недовіра населення до страхування; відсутність цілеспрямованої державної політики у галузі страхування; слабкий розвиток інфраструктури страхового ринку; низький рівень кваліфікації кадрів; відсутність надійних довгострокових інструментів для розміщення страхових резервів; низький рівень капіталізації страховиків [229; 316].
Створення ефективної системи захисту майнових прав та інтересів окремих громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Отже, страхування необхідне не лише для допомоги окремим особам у захисті себе від наслідків непередбачуваних подій, а також сприяє забезпеченню безперервного економічного розвитку всього суспільства.