Т 3. Дошкільні навчальні заклади в системі освіти ,типи дошкільних навчальних закладів,їх функції. Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою частиною системибезперервної освіти в Україні — сукупності навчально-виховних закладів, призначених для цілеспрямованого навчання і виховання. Її функціонування регламентоване Конституцією України, законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охоро­ну дитинства», Конвенцією ООН про права дитини. Дошкільні заклади в системі національної освіти Складовими системи освіти є дошкільна, початкова, загальна середня та вища освіта. У середині XIX ст. у біль­шості розвинутих країн було законодавчо закріплено обов'язковість початкової освіти. Нині все більше країн за­конодавчо визнають обов'язковість дошкільної освіти. Дошкільна освіта сприяє реалізації прав дитини, за­кріплених законодавчими міжнародними документами, зокрема права на охорону здоров'я, права на освіту, права На участь в іграх, права на збереження своєї індивідуаль­ності, права на захист від усіх форм фізичного, психічного насильства, приниження, зловживання, відсутності тур­боти чи недбалого і грубого поводження.

ДНЗ – заклад освіти дітей від 2 місяців до 6 (7 років), Який здійснює догляд, оздоровлення, виховання і навчання дітей.

   Завдання дошкільного навчального закладу передбачає реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію, готовність продовжувати освіту. Закон передбачає такі типи дошкільних навчальних закладів:    1. Дитячі ясла — для дітей віком від двох місяців до трьох років.    2. Дитячі садки — від трьох до шести (семи) років.    3. Дитячі ясла-садки — для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років.    4. Дошкільні навчальні заклади сімейного типу. У них виховують дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають у родинних стосунках.    5. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років. У них функціонують групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, з метою здійснення дошкільної освіти з урахуванням стану здоров'я, розумового, фізичного і психічного розвитку дітей.    6. Дошкільні навчальні заклади (дитячі будинки) інтернатного типу. Вони забезпечують розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського спілкування, дітей дошкільного і шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках і утримуються за рахунок держави.    7. Спеціальні та санаторні дошкільні навчальні заклади компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років. Призначені для виховання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування й реабілітації.    8. Центри розвитку дитини. Забезпечують фізичний, розумовий, психологічний розвиток і його корекцію, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома.    9. Будинки дитини. Створені для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від народження до трьох років.    10. Дитячі будинки сімейного типу. У них виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського спілкування, віком від двох до вісімнадцяти років.

Т №5. Предметно-ігрове середовище як фактор гармонійного розвитку дитини.

Предметно-ігрове середовище буде розвивальним за умов, якщо воно розширює, поглиблює уявленим дошкільників про особливості людською житла та найважливіші для людського буття споруди соціального призначення і транспорт. Удосконалення вміння дитини використовувати за призначенням предмети та знаряддя, вправляє в умінні самостійно визначати ігровий сюжет, робити його змістовним, розподіляти ігрові ролі, дотримуватися правил рольової поведінки, налагоджувати ігрову взаємодію, використовувати й розподіляти іграшки та ігрові атрибути, реалізовувати ігровий задум, перетворювати ігровий простір; орієнтує в творах мистецтва (образотворчого, музичного, театрального, літературного), допомагає опанувати мову цих видів мистецтва, передавати художній образ різними мистецькими засобами, стимулювати до творчості. У створенні розвивального предметно-ігрового середовища важливу роль відіграє характер розміщення ігрового обладнання в приміщенні, яке повнимо забезпечити дитині вільний доступ до ігор та іграшок.

Т 6. Укр. Етнопедагогіка про рушійні сили формування особистості

Етнопедагогіка (наука про виховання і навчання людини) — наука про досвід народу у вихованні підростаючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей.

Як невід’ємнаскладовакультури народу, зародилася вона у сивудавнину, своїмзмістомзакорінена у традиції, ментальність народу, якіобумовленіособливостямийогоекономічного, соціального, культурного, духовного буттятощо. Предметом етнопедагогіки є педагогічна культура роду, етносоціуму, націїабонародності. Тому, попри спорідненіособливості, у кожного народу вона має свою специфіку.Принципиетнопедагогікивідображені в мові, народнихзвичаях, традиціях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному, хореографічномумистецтвах, досвідіродинноговиховання, сімейно-побутовійкультурі, народнихдитячихіграх, іграшкахтощо. А головнимизасобамивиховання у підростаючогопокоління є ріднамова, історія, фольклор, мистецтво і свята народного календарного циклу, народнісимволи та прикмети, родинно-побутова культура, звичаї, традиції, обряди. Українськаетнопедагогікамаєбагатуісторію і давнітрадиції. Ґрунтується вона на засадах гуманізму, природовідповідності, зв’язкувиховання з життям народу, єдностівимог і поваги до особистостідитини, віри в їїсили і можливості. Складовимиетнопедагогіки є: народна фамілістика — знання і досвідбудівництваміцної та здоровоїсім’ї; народнедитинознавство — ставлення народу до дітей, виховнічинникиформуванняособистості у дошкільномувіці; народна дидактика — досвід народу в розумовомувихованні, формуванні основ світоглядупідростаючогопокоління; народна педагогічнадеонтологія — етична сфера думок і вчинківкожноїлюдини; виховна практика — використаннянародноїмудрості у засобахетнізації, формуваннінаціональноїсамосвідомостідитини. Витокиукраїнськоїетнопедагогікисягаютьепохитрипільськоїкультури (IV—II тис. до н. е.). Історичніданісвідчать, щоще до виникнення родового ладу дітибулиоб’єднані в окремугрупу, а з формуваннямродовоїобщинижінка стала виконувативиховнуфункцію, у помешканняхбуловиокремлено «дитинець» — дитячучастинужитла. Особливо багатимджереломдошкільноїпедагогіки є народнедитинознавство. У глибинахнародноїмудростіпобутуютьтвердження, що ранок — найкраща пора доби, весна — року, а дитинство — найважливішийперіоджиття. Виховуватидитину — великещастя («Де діти, там і радість») і відповідальна справа («Не навчивбатько, не навчить і дядько», «Живемо не батьками, помремо не людьми»). Народженнядитини, за народнимиуявленнями, викликаєспалахновоїзірки, яка супроводитьїїпротягомжиття і символізуєщасливу долю, духовністьлюдини. Турбота про людину і глибокерозумінняїї потреб властивінароднійродильнійобрядовості. Наприклад, у Галичині пуповину хлопчика відтинали на сокирі, полінічикнижці (щоб став добрим господарем, майстром, мудрою, освіченоюлюдиною), а дівчинки — на гребені (щоббуларукодільницею) і зав’язувалильнянимчиконоплянимповісмом, примовляючи: «Зав’язуютобіщастя і здоров’я, і вікдовгий, і розумдобрий!». Коли дитинапідростала, пупок з ниткоювиймали і пропонувалиїйрозв’язати: якщорозв’яже, то розумматиме, все вмітиме. Турбота про дитинувиявлялася у звичаяхвідвідинновонародженого, у виборіназванихбатьків, хрестинахтощо. Етнопедагогікастворила специфічнівиховнізасоби, щовідповідаютьперіодамрозвиткудитини: колисковіпісні, завдякиякимдитинавпершеприлучається до рідноїмови; пестушки, якимисупроводятьпершірухидитини; потішки — елементарні словесно-руховіігрималюка з пальчиками, ручками, ніжками («ладки», «сорока», «тосі-тосі» та ін.); забавлянки — маленьківіршики, пісеньки, казочки у віршах, сюжет якихпередаєважливий для виховання і цікавий для дитиниепізод. Предмети і явища, щооточуютьдитину, також є засобаминародної дидактики. Підростаючи, дитинабере участь у народнихіграх, опановуючиетичнінорми. Вона ознайомлюєтьсяіз загадками, прислів’ями і приказками. У цей час їїпочинаютьзалучати до посильноїпраці. Дітейінформують про рід і родовід, щосприяєусвідомленомуставленню до власногожиття, життясвоїхрідних і предків, формуваннюлюдськоїгідності й честі, поваги до старших, турботи про молодших, любові.

Т 7. Значення дошкільного дитинства у становленні особистості.

 У своїх пошуках дошкільна педагогіка керується науковим розумінням того, як відбувається розвиток дитини, що є рушійними силами цього процесу, які чинники впливають на формування людини. Протягом перших шести-семи років життя дитина розвивається надзвичайно стрімко, наслідком чого є грандіозні зміни у її фізичному і психічному розвитку: дитина з безпорадної істоти перетворюється на свідому людину, набуває певних якостей, які в подальшому житті лише розвиваються і вдосконалюються. Роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні загальними людськими знаннями, уміннями, у набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування стосунків з людьми тощо). Пізнаючи навколишній світ, розвиваючись розумово, дитина вчиться спостерігати, робити висновки, порівнювати, узагальнювати, у неї виникає інтерес до пізнання причини явищ, відкриття суттєвих зв’язків між речами. Дошкільне дитинство забезпечує загальний розвиток, який слугує фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Усі новоутворення дошкільного віку є не сумою знань, а певним рівнем пізнавальної активності, самостійності, творчості, ставлення до себе і до інших. Сформовані у цей період якості визначають загальний характер поведінки дитини, її ставлення до світу, значною мірою є основою її життєдіяльності у майбутньому. Отже, дошкільне дитинство є особливо важливим етапом формування особистості, коли закладаються перші зв’язки і відношення, що утворюють вищу єдність суб’єкту — єдність особистості.

Т 11. Фізичне виховання дошкільника.

До моменту вступу до школи діти повинні оволодіти певним запасом рухових вмінь і навичок.

Завдання фізичного виховання: зміцнення і охорона здоров'я дитини, загартовування організму; досягнення повноцінного фіз. розвитку; створення умов для рухової активності дітей; формування життєво необхідних видів рухових дій; формувань широкого кола ігрових дій; розвиток фізичних (рухових) якостей: спритності, витривалості тощо; сприяння формуванню правильної постави та попередження плоскостопості; формування доступних уявлень і знань про користь занять фіз. вправами та іграми; виховання інтересу до активної діяльності і потреби в ній. 

Форми організації фізичного виховання дітей: фізкультурні заняття; фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, фізкультхвилинки) і повсякденна робота з фізичного виховання дітей (рухливі ігри, прогулянки, індивідуальна робота з дітьми).

Засобидля вирішення завдань фіз. виховання дітей дошкільного віку: гігієнічні фактори (дотримання вимог особистої і громадської гігієни, режиму діяльності, сну, харчування), природні сили природи, фізичні вправи. Крім того, на фіз.вихованнядітей впливаютьрухи, щовходять у різнівидидіяльності (праця, ліплення, гра на муз.інструментах, процесиодягання, вмиваннятощо).

Прийоми і методи навчання ддв: наочний метод, (забезпечує виникнення у дитининайбільшповногоуявлення про рух); словесний метод (звернення до свідомостідітей, допомагаєосмислюванняпоставленої перед ними мети, і в зв'язку з цимсвідомомувиконанняруховихвправі); практичний метод (пов'язаний з практичною руховоюдіяльністюдітей. Існують також ігровий метод (дає можливість одночасного вдосконалення різноманітних рухових навичок, самостійності дій, швидкої реакції на умови, що змінюються, прояву творчої ініціативи); загальний метод(використовується переважно в старших групах дитячого саду з метою вдосконалення вже набутих рухових навичок).

Т 13 Значення розумового виховання у формуванні особистості дошкільника.

У процесі засвоєння дитиною знань, розвитку її інтелекту, мислення відбувається формування культури розумової праці. У цьому і полягає сенс розумового виховання. Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання. Метою розумового виховання є підвищення рівня загального розвитку дошкільників. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв´язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень. У них формуються такі важливі якості, як активність мислення, допитливість та ін.

Метою розумового виховання є всебічний розвиток дітей. Воно тісно пов´язане з моральним, фізичним та естетичним вихованням. Адже успіх розумової діяльності дитини значною мірою залежить від стану її здоров´я, оскільки активна рухова діяльність сприяє розвитку швидкої реакції, кмітливості, точності орієнтування у навколишньому середовищі. Розумове виховання забезпечує необхідний рівень розвитку дитини під час систематичного навчання, в іграх і на заняттях, у повсякденному житті. Визначальну роль при цьому відіграє спілкування з дорослими і власна пізнавальна діяльність. Особливої уваги батьків і педагогів потребує формування у дітей основ культури розумової праці, що є передумовою високопродуктивної інтелектуальної діяльності в дорослому віці. Важливими напрямами розумового виховання, крім розвитку ерудиції, формування світогляду, оволодіння системою наукових і прикладних знань, досвіду пізнавальної діяльності, здатності до прийняття нетрадиційних рішень, що загалом характеризують інтелект людини, є формування емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до себе, а також розвиток пізнавальних інтересів, потреби у самоосвіті.

Т 14. Трудове виховання дітей раннього віку - це діяльність, яка спрямована на розвиток общетрудовых здібностей, формування психологічної готовності, відповідального ставлення до праці та продуктів його виробництва, а також впливає на розумовий і фізичний розвиток дитини. Проблеми трудового виховання досить актуальні для дітей дошкільного віку, так як на цьому етапі у дитини відбувається формування особистісних якостей, умінь і прагнення до праці. 

Завдання трудового виховання дошкільників

 виховання шанобливого ставлення до праці дорослих і прагнення надати допомогу;  розвиток трудових навичок, їх удосконалення і поступове збільшення змісту трудової діяльності;  формування у дітей позитивних особистих якостей, таких, як прагнення до праці, дбайливість, відповідальність, ощадливість;  розвиток навичок організації роботи;  виховання позитивних взаємостосунків в процесі трудової діяльності між дітьми - вміння працювати в колективі, в разі необхідності надавати допомогу, прихильно оцінювати працю однолітків і в шанобливій формі робити зауваження. Праця дітей дошкільного віку можна розділити на кілька видів:   самообслуговування; господарсько-побутової працю;  праця по догляду за рослинами і тваринами; ручна праця.

Особливості трудового виховання дошкільника Особливості ставлення до трудової діяльності дитини в ранньому віці полягають у тому, що його більше приваблює процес праці, ніж кінцевий результат. Тому для дошкільника важливим зв'язок між працею і грою.  Основні методи і прийоми трудового виховання:   допомогти дитині у визначення мети праці;  обговорити у чому значення даної роботи, для чого і для кого вона необхідна;  навчити розбивати роботу на етапи виконання;  продемонструвати і пояснювати, як краще це зробити;  пробудити і підтримувати в ході роботи інтерес до майбутнього справі;  обговорити, що вже зроблено, а що ще можна зробити, щоб досягти кращого результату;  заохочувати старання, інтерес дитини і прагнення впоратися з труднощами, домагаючись означеної мети; перевіряти та оцінювати разом з дитиною хід і результати роботи;  залучати дитину до спільної праці, подавати приклад відповідального ставлення до справи, при цьому допомагаючи порадою чи ділом, якщо виникли труднощі;  пробуджувати ініціативу у дитини до самостійних рішень. Головна мета трудового виховання дошкільників - це формування особистості дитини, а також правильного ставлення до трудової діяльності. Праця розвиває у дошкільника кмітливість, спостережливість, увагу, зосередженість, пам'ять, а також зміцнює його фізичні сили і здоров'я.

Т 15 Естетичне виховання дітей дошкільного віку.

Дорослі і діти постійно зіштовхуються з художніми та естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкуання мистецтва і природою, у побуті, у міжособистісному спілкуванні – скрізь прекрасне і потворне, трагічне і комічне відіграють істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними  зустрічі з людьми. Потворне відштовхує, трагічне вчить співчуття, комічне допомагає боротися з недоліками.Естетичне виховання-цецілеспрямований процесс формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично чи духовно розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток  найчастіше обумовлено прагненням до розваги, а без втручання ззовні в дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності та ідеали. Найважливішою частиною естетичного виховання є художнє виховання, що використовує для виховного впливу засоби мистецтва, що формують спеціальні здібності і розвиває обдарованість в певних його видах - образотворчому, декоративно-прикладному та ін. Умовою і засобом естетичного виховання є і художня діяльність дошкільників, як організована вихователем, так і самостійна. Відомо, що виховання дитини у діяльності - одна із закономірностей виховання. Художньої діяльність називаєтьсятоді, коли вона безпосередньопов'язана з видами мистецтв: театралізованіігри, словесно-художня творчість, музикування, образотворчий і декоративно-прикладна практика, дизайн.Ухудожнійдіяльності, як правило, присутнівідтворює (репродуктивний) фактор і творчий. І слідзазначити, що і той, і іншийнеобхідні і взаємозалежні - дитина не можетворити, не навчившисьвідтворювати, репродукувати. Естетичневиховання - необхіднаумова для формуваннялюдинивисокоїкультури. Підестетичнимвихованням педагогіка розумієвихованняздатностісприймати, правильно розуміти, оцінювати і створюватипрекрасне в житті та мистецтві. У дошкільнийперіод відбуваєтьсястановленняособистостідитини. Естетичневихованняособистостівідбувається з перших кроківмаленькоїлюдини, з перших йогослів, вчинків. Ніщоінше, як навколишнєсередовище не відкладає в душійоговідбиток на все подальше життя. Спілкування з батьками, родичами, однолітками і дорослими, поведінкуоточуючих, настрійїх слова, погляди, жести, міміка - все цевбирається, відкладається, фіксується в йогосвідомості.Дитинанароджується у сім'ї. Коло початкового спілкуванняйогообмежений батьками і найближчими родичами, відповідальність яких за формуваннясвітуестетичнихпочуттів і уявленьдитининадзвичайно велика. Добре відома сила дитячихвражень, їхдовговічність. Перші «цеглини» у фундамент естетичноїкультуримайбутньоїособистостізакладаються саме в сім'ї, в саміранніетапистановлення, коли розумовий розвиток дитинийде особливо бурхливо. А тому так важлива педагогічна грамотністьбатьків, характер їхестетичнихзапитів, культурний клімат в сім'ї.Істотнезначення в естетичномувихованнідитинивідіграє організація дитячогопобуту - чистоти, порядку, зручності, краси, де все пропорційно, погоджено за кольором, формою, величиною і т.п. Вже з 2-3 - річноговіку, дітейслідзалучати до створеннясвітукраси через наведення порядку в кімнаті, охайністьодягу, так стверджуючиїх у розумінні того, що краса - діло рук людських.Естетичнеосягненняпредметіввідбувається через їх форму, колір, величину. Важливо, щобіграшки відповідали вимозірізноманітності і святковості. Здатністьаналізувати і схоплювати форму розвивається за допомогою і за допомогою предметного моделювання, конструювання, з картин.Естетичнавихованістьпередбачаєнасампереднаявністьестетичногоідеалу, уявлення про скоєне, досконалість у мистецтві і дійсності. Наприклад, одна людина можебачитиестетичнийідеалмистецтва в узагальненому та зробленийвідображенні самого життя і людськихвідносин у ній, в зображенні її прогресивних тенденцій, спрямованих на вдосконалення людей і суспільства. Іншийможебачитийоголишедосконало форм, художніх прийомів вираження художником своїхсуб'єктивнихпереживань.Естетичнийідеалсоціальнообумовлений і являє собою суспільне педагогічне явище. 

З естетичнимідеалом, як частиниестетичноївихованості, нерозривнопов'язанийхудожнійсмак.Вінявляє собою суспільнеявище і відчуває на собівпливсоціально-класовихвідносин. Художній смак є розвиненаздатністьпочування і оцінкидосконалості і недосконалості, єдностічипротилежностізмісту і форми в мистецтві і житті. Як і естетичнийідеал, художній смак може бути присутнім у дітей на різнихрівнях, в значніймірівизначаючитим самим рівеньестетичноївихованості.

Рівеньестетичноївихованості у різнихдітей в залежностівід умов життя і вихованнянеоднаковий.Узагальномупроцесівихованнявчителяпрагнуть до оптимального рівняестетичноївихованості. Іншими словами, основну мету естетичноговихованнянеобхіднобачити в тому, щоб у дитиниорганічнопоєдналосянаявністьестетичногоідеалу і справжньогохудожнього смаку з розвиненоюздатністю до відтворення, милування, переживання, судження та художньо-естетичномутворчості. Найбільшслабкиммісцеместетичноївихованості школярів є область естетичногоідеалу і художнього смаку. Цей факт робитьестетичнувихованістьдитининедостатньою, обмеженою.

Т 16. Взаємодія родинного та суспільного виховання.

Соціально відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

ДНЗ разом із сім´єю формує майбутнього сім´янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім´єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім´ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім´ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною. Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкування з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил: щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними; залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку; заохочення батьків до участі у спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом дошкільного закладу; вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педагогічне рішення; доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами. Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей.2. Оперативний зворотний зв´язок. 3. Індивідуалізація педагогічного впливу.(індивідуальний підхід до конкретної дитини і сімʼї) Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колективних форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні), вечори запитань і відповідей; засідання “круглого столу” з дискусійних проблем; заняття-тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність з дитиною; спільні з дітьми, батьками і вихователями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; батьківські конференції.

Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуальні бесіди і консультації (проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або забирають додому), відвідування дітей вдома; залучення батьків до життя дитячого садка (організаційно-господарська допомога вихователю: виготовлення іграшок, посібників, допомога у проведенні екскурсій, культпоходів тощо).

Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).

Т 19. Наступність у роботі ДНЗ та початкової школи

Наступність - це врахування того рівня розвитку дитини, з яким вона прийшла до школи, опора на нього. Це забезпечує органічне, при­родне продовження розвитку, виховання і навчання, започаткованих в дошкільному періоді життя дитини. Наступність розглядають як зако­номірність психічно-фізичного розвитку; як умову реалізації безперерв­ної освіти; як принцип навчання і виховання.

Основними завданнями співпраці ДНЗ і початкової школи міста  є:

- створення психолого-педагогічних умов, що забезпечують сприятливий перебіг процесу адаптації першокласників  до шкільного навчання (природність переходу з дитячого саду в школу);- поліпшення підготовки до навчання в школі 5-6 річних дітей;-поглиблення інтересу до життя в школі;- надання допомоги сім’ї  в новій ситуації, що виникає при підготовці до навчання в школі і при вступі дитини до школи.

Форми здійснення наступності: