2. Виникнення дитячої психології (ж.-ж. Руссо). Експериментальні дослідження дитячої психіки (к. Бюлер, в. Зеньковський, м. Ланге, е. Мейман, в. Штерн та ін.).

У XVIII ст. у зв'язку з розвитком економіки інтерес до дитячої проблематики значно посилюється завдяки Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), який розвинув тезу Я. А. Коменського про умови успішного навчання і виховання учнів, обґрунтувавши теорію вільного виховання (виховання має йти за дитиною; розвивається та дитина, яка має повну свободу). Він є родоначальником дитячої психології, оскільки вперше систематизував відомі на той час знання про природу дитячого розвитку. Проголосив лозунг "Назад до природи". Визначив у природному розвитку 4 основні фази:

1) народження - 2 роки (фізичний розвиток);

2) від 2 до 12 років ("сон розуму", основа майбутнього смислового розвитку);

3) від 12 до 15 років (формування світосприймання; засвоєння способів символіко-абстрактного мислення; задоволення розумових запитів);

4) 15 років - повноліття ("період бурі і пристрастей": засвоєння правил суспільного співжиття).

Заперечуючи покарання, пропонував метод "природних наслідків". Вважав, що разом з індивідуальними існують вікові особливості. Автор відомих праць "Еміль, або Про виховання" (1762), "Спокута" (1781-1788).

В книжці з ст. 63

11. Експериментальні дослідження психіки (к. Бюлер, в.В. Зеньковський, м.М. Ланге, м. Мейман, в. Штерн, к.Д. Ушинський та ін.).

Бюлер. У застосуванні до дитини, природно, методика Келера має бути змінена у багатьох відношеннях. Але принцип дослідження та його основне психологічний зміст залишилися тими ж. Бюлер скористався грою схоплювання у дитини, для того щоб дослідити його вміння застосовувати обхідні шляхи при досягненні мети і використовувати примітивні знаряддя. Деякі з дослідів прямо переносили досліди Келера на дитину. Такими були досліди, що вимагають для дозволу завдання зняти кільце з палички, на яку воно надіто, чи досліди з мотузочком, прив'язаною до сухарів. Досліди Бюлера привели його до немаловажному відкриттю, а саме: перші прояви практичного інтелекту дитини (які згодом були констатовані також у дослідженні Ш. Бюлер і перші початки яких повинні бути віднесені до ще більш раннього віку - 6 -7-го місяця життя дитини), як і дії шимпанзе, абсолютно незалежні від мови. К. Бюлер встановлює найвищою мірою важливий в генетичному відношенні факт, що до мови існує інструментальне мислення, тобто схоплювання механічних зчеплень і вигадування механічних засобів для механічних кінцевих цілей. Дійсно, практичне мислення дитини передує, таким чином, першим начаткам його промови, складаючи, очевидно, саму первинну в генетичному відношенні фазу в розвитку інтелекту. Основна ідея Бюлера вже в цих дослідах проступає з надзвичайною ясністю. Якщо Келер прагне розкрити людиноподібного в діях вищих мавп, то Бюлер прагне показати шимпанзеподібність в діях дитини.

В.В. Зеньковський (1881-1962) сформулював завдання психології дитинства. Розробляв критерії з метою обґрунтованого поділу дитинства на окремі періоди. Пов'язував тривалість дитинства з розвитком цивілізації. У життєвому шляху людини визначив три основні стадії - дитинство, зрілість, старість. Популяризатор понять "пубертат", "передпубертат", запропонованих В. Штерном. Погоджувався з Ж.-Ж. Руссо, що отроцтво є другим народженням. Вступ у юність пов'язує із закінченням формування складних фізіологічних і психічних процесів (юність геніальна тому, що така її психічна установка, а тому навіть найбільш убога і тьмяна юність усе-таки є прекрасною).

Особливістю психологічного експерименту, як зазначав один із засновників експериментального методу в Росії й Україні М. Ланге, є його суб'єктивно-об'єктивний характер.

О. Бондарчук у виданому нею конспекті лекцій з експериментальної психології [5], посилаючись на М. Ланге так пояснює цю особливість. Залишаючись об'єктивним у своїх основних характеристиках (характер подачі впливу, засоби реєстрації зовнішніх проявів психіки тощо), психологічний експеримент обов'язково містить суб'єктивний компонент — суб'єктивні переживання, стани, характеристики об'єкта дослідження, які необхідно пояснити і адекватно інтерпретувати, співвіднести з чинниками, що їх зумовили.

Тому виникло кілька підходів до розуміння особливостей організації експерименту в психології: інструментальний (функціональний) підхід Л. Виготського, який виявив опосередкованість розвитку вищих психічних функцій знаками; діяльнісний підхід О. Леонтьєва, згідно з яким психіка, свідомість досліджувалась в експерименті як суб'єктивний продукт цілеспрямованої активності, діяльності; генетико-моделюючий підхід Г. Костюка, згідно з яким "досліджуване психічне явище або функція спочатку конструюються у вигляді моделі певної діяльності, а потім актуалізуються через спеціальні способи організації активності людини".

Основне завдання психологічного експерименту С. Рубінштейн вбачав у тому, щоб зробити доступним для об'єктивного спостереження істотні особливості внутрішнього процесу. З цією метою психологу необхідно підібрати ситуацію, в якій зовнішні дії адекватно відображали б внутрішній психологічний зміст ситуації для суб'єкта.

На основі цих підходів вітчизняні дослідники виокремлюють такі групи принципів експериментального дослідження психіки: загальні (детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку, об'єктивності, системності або цілісного вивчення психічних явищ, сутність яких розкривається в загальній психології) і спеціальні, серед яких, зокрема, формулюють:

• принцип репрезентативності об'єкта дослідження з метою забезпечення можливості поширення експериментальних результатів на великі групи людей;

• валідності (від англ. validity — дійсний, такий, що має силу)— обґрунтованості ступеня співвіднесення експериментальних процедур як з базовими теоретичними поняттями, предметом дослідження, так і з експериментальними даними, отриманими іншими дослідниками, що дає можливість вважати отримані експериментальні результати й висновки достовірними;

• надійності (або, за Р. Готтсданкером, внутрішньої валідності) експериментальних даних, що передбачає організацію таких експериментальних умов, які забезпечують точність виміру психічних явищ таким чином, щоб згодом можна було узагальнити і поширити їх на інших людей;

• інваріантності результату експериментального дослідження психіки, що обумовлює відносно стійкий зв'язок між експериментальним впливом і певною відповіддю (реакцією) об'єкта дослідження, задає принципову відтворюваність результатів дослідження;

• ізоморфізму, що обумовлює існування співвідношення між зовнішньою, предметно-практичною і внутрішньою психічною діяльністю, і дозволяє поряд з об'єктивним вивченням зовнішніх факторів отримати об'єктивну інформацію про внутрішні, суб'єктивні фактори — властивості психіки суб'єкта;

• єдності теорії, експерименту і практики, що стверджує необхідність забезпечення тісного зв'язку між практикою, яка визначає проблеми психології, методами дослідження і теорією, що розвивається на базі накопичених у експериментальних прикладних дослідженнях даних, які є для теорії як джерелом інформації, так і засобом перевірки її істинності;

• проектування (активного моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах).

Е. Мейман (1862-1915) стверджував, що дитяча психологія повинна вивчати вікові та індивідуальні особливості, обдарованість і відсталість. Навчання і виховання мають базуватися на знанні загальних закономірностей індивідуальних відмінностей психіки конкретної дитини. Засновник першого спеціального журналу "Журнал з педагогічної психології", присвяченого педологічним проблемам. Основна праця: "Лекції з експериментальної педагогіки" (1907).