34. Структура гри. Основні лінії гри. Розвиток символічних ігрових дій.

Гра - форма дитячої діяльності як спосіб засвоєння та відтворення суспільного досвіду, унаслідок чого формується довільна поведінка, відбувається процес соціалізації особистості. 

1. Природа гри: 

1) відображення об'єктивної реальності (дитина відкриває світ дорослих); 

2) виникає не з примусу і не з обов'язку, а з безпосередніх потреб: змусити дитину гратися неможливо. 

На відміну від праці гра є непродуктивною діяльністю, її зміст історично змінюється. 

2. Структура гри: 

1) завжди мотивована; 

2) дитина приймає роль дорослого; 

3) уявна ситуація (перенесення функцій реальних предметів на предмети-замінники); 

4) ігрові дії як умовне повторення реальності; 

5) правила гри (дитина мимовільно відображає певні функції). 

3. Взаємостосунки в грі: 

1) для дитини важливим є не предмет, а стосунки між людьми; 

2) гра є сенситивною для розвитку: відтворює не те, що робить людина, а заради чого це робиться; 

3) дитина стає особистістю (Л.С. Виготський). 

Основні лінії гри: 

1) сюжет, зміст (відображаються взаємостосунки між дорослими); 

2) динаміка розвитку ігрових дій (розгорнуті - згорнуті), де головним є вміння відтворювати дії (гратися поруч, але не разом); 

3) колективізм гри (взаємо оцінка, колективна роль, поява нових ролей); 

4) утворення зв'язку між правилом і роллю (спочатку правила є прихованими, а потім, до 6-річного віку вони домінують над роллю); 

5) зміна стилю перенесення функції з реального предмета на предмет-замінник (операційна сторона дорослого відтворюється символічно); 

6) взаємодія реальних та ігрових взаємин, які можуть вступати в суперечність. 

Роль гри; 

1) вчить свідомо визначати мету; 

2) впливає на розумову діяльність; 

3) розвивається рефлексія, мислення; 

4) стимулює елементи змагання та взаємної підтримки, орієнтацію на досягнення ровесників, відкрите змагання за лідерство, домагання визнання; 

5) завдяки дотриманню правил задовольняється потреба в спілкуванні, розвиваються співпереживання, співчуття, емпатія; 

6) блокує виконання дій, які є небажаними; 

7) співіснування реальних та ігрових відносин активізує інтерес до певних соціальних ролей, які є привабливими. 

Причини ігрових конфліктів: 

1) руйнація гри (основна мотивація: бажання підкорити собі інших учасників, нашкодити їм, самоствердитися за рахунок фізичної сили, навіювання страху); 

2) розбіжності з приводу вибору спільної теми гри (основна мотивація: бажання нав'язати власні інтереси іншим; приємні спогади про участь у грі, тема якої пропонується); 

3) склад учасників гри (основні чинники вибору: вік, стать, знайомі -незнайомі, симпатичні - антипатичні тощо); 

4) індивідуальні ролі (основні чинники вибору: лідер, виконавець, "кумир", "святий", "мамине золото", розумний - відсталий, охайний - неохайний, багатий - бідний тощо); 

5) іграшки (основні чинники вибору: свої - чужі, старі - нові, цікаві - нецікаві, великі - малі, чисті - брудні тощо); 

6) сюжет гри (основні чинники вибору: цікава - нецікава, стара - нова, тривала - нетривала тощо); 

7) правильність і доцільність ігрових дій (основний чинник вибору: відповідність ігрових дій правилам). 

Особливості використання гри: 

1) підказка дорослого (пряма - непряма, навмисна - ненавмисна); 

2) участь "дітей-уболівальників", які створюють змагальні стосунки; 

3) участь дитячого "диригента", який би керував грою і, як наслідок, учився враховувати позиції гравців; 

4) одночасне виконання дитиною двох ролей тощо. 

Найвищим рівнем ігрової діяльності є рольова гра: "Цей вид гри відрізняється особливою чутливістю до сфери людської діяльності та відносин між людьми" (Д.Б. Ельконін). Як наслідок, рольова гра є стимулом до самовиховання.