16.Основні етапи розвитку вітчизняної вікової психології Основні етапи розвитку вітчизняної психології (хх-ххі ст.):

1) 1900-1907 рр.: прогрес педології; поява перших фундаментальних теорій про віковий розвиток;

2) 1907-1917 рр.: розробка методологічних принципів дитячої психології та педології; поява перших психологічних центрів і експериментальних лабораторій;

3) 1917-1924 рр.: теоретико-практична ревізія психологічних здобутків імперської Росії, популяризація досягнень радянської і зарубіжної психології;

4) 1924-1936 рр.: формування методології радянської вікової психології, період активних експериментальних психологічних і педологічних досліджень;

б) 1936-1956 рр.: догматизація радянської вікової психології в рамках марксистсько-ленінської філософії;

6) 1956-1960-ті рр.: активізація експериментальних психологічних досліджень;

7) 1960-1980-ті рр.: повторна, але більш жорстка догматизація радянської вікової психології в рамках марксистсько-ленінської філософії, що виявлялося передусім в обмеженому Доступі до досягнень зарубіжної психологічної думки;

8) 1990-ті - початок XXI ст.: 1)активний теоретичний розвиток вікової психології, Який, з одного боку, оновлює знання про віковий розвиток особистості, з іншого - поширює декларативну інформацію, сприяючи відриву теоретичних досягнень від практики педагогічної діяльності; 2) поступове виокремлення і вивчення актуальної фундаментальної теоретичної і прикладної проблематики.

17.Сучасний стан вікової психології

Сучасна вікова психологія має такі пріоритети:

1) з'ясування психологічного змісту дитинства;

2) пошук найбільш ефективних методів вивчення дитячого розвитку;

3) розв'язання проблеми джерел психічного розвитку;

4) створення інтегральних теорій вікового розвитку, тощо.

В Україні найбільш відомими теоріями в сучасній віковій та педагогічній психології на сьогодні є вчення про особистісно-зорієнтоване виховання (І.Д. Бех); про провідну роль емоційної сфери в розвитку дитячої особистості (О.Л. Чебикін ); психологія творчості (В.О.Моляко ) психологія адитивної поведінки (Н.Ю. Максимова ); психологія технічної творчості (Г.О. Балл); дослідження генезису саморегуляції як фундаментальної функції особистості (М.Й. Боришевський ) тощо. Різноманітні аспекти вікового розвитку розглядають О.О. Лактіонов (індивідуальний досвід), Л.Е. Орбан-Лембрик (самовизначення особистості), механізми дослідження генезису психічних явищ (С.Д. Максименко).

Сучасний стан розвитку вікової психології, за думкою М.В. Савчина та Л.П. Василенко, характеризується наступними тенденціями:

1.розширенням хронологічних меж дослідження психічного розвитку. З другої половини 20 століття, порушуючи традицію вивчення лише психології дітей, підлітків та юнаків, з'явились та поповнюються дослідження, спрямовані на з'ясування психології дорослих, в тому числі людей похилого віку;

За ініціативи Г.С. Костюка було створено Український інститут психології

2. перехід від дослідження вікового розвитку окремих психічних процесів та властивостей людини до цілісного аналізу її психічного та особистісного розвитку. Психологія розвитку відображає спроби створення комплексної характеристики всього онтогенезу психіки;

3. поєднання досліджень загально-вікових тенденцій психічного розвитку з вивченням його індивідуального варіанта зі з'ясуванням відхилень та аналогії;

4.створення інтегральних концепцій вікового розвитку та поєднання зусиль дослідників різних сфер наукового знання для реалізації системного підходу до вивчення вікового розвитку людини;

5. удосконалення методики і методів дослідження вікового розвитку.

Науковий поступ сучасної вітчизняної вікової психології відбувається завдяки діяльності лабораторій Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, очолюваному нині академіком С.Д. Максименком, науково-дослідних інститутів та кафедр психології університетів.

Отже, сучасна вікова психологія спирається на результати розробок та обґрунтувань проблеми генетичного розвитку психіки, що здійснювались впродовж багатьох століть історії людства.