Реферат физра

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет будівництва і

архітектури

Реферат

На тему: «Фізична культура і спорт в ВНЗ України.»

Виконав: студ. гр. АРХ 21А

Цимбаленко В. О

Перевірила: Яблонська Г. Д.

Київ – 2019

Зміст 

Вступ 

1. Фізична культура і спорт у системі загальнолюдських цінностей 

2. Фізична культура і основи здорового способу життя студентів 

3. Фізична підготовка у системі фізичного вдосконалення людини 

4. Контроль та самоконтроль у процесі фізичного вдосконалення 

Список використаної літератури

Відповідно до статті І Закону України «Про фізичну культуру і спорт» фізична культура — це «складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості».

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру».

Сама мета гармонійного (всебічного) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку. Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній та ін.). Але для цього потрібно розвинути структуру особистості, зробити її комунікативною, здатною до перетворюючої художньої діяльності, сформувати ціннісні орієнтації. Це можливо за умови різноманітності змісту, форм і способів діяльності людини та їх оптимального поєднання у процесі її культурного розвитку [10, с. 27].

У процесі культурного розвитку людина послідовно діє у трьох напрямках. Перш за все, вона засвоює культуру, виступаючи об’єктом її впливу. Іншими словами, під впливом культури формується людська особистість, розвиваються її здібності.

По-друге, у процесі творчої діяльності особа створює нові культурні цінності, виступаючи в даному випадку як суб’єкт культурної творчості (пошук нових шляхів, засобів, раціональних методів фізичного виховання тощо).

Нарешті, третій аспект культурного розвитку полягає в тому, що культура інтегрується в суті самої особи, яка функціонує в культурному середовищі як конкретний носій культурних цінностей, поєднуючи в собі загальне, властиве культурі в цілому, і особисте, привнесене в культуру на основі індивідуального життєвого досвіду, рівня знань, світогляду тощо.

Специфічною основою змісту фізичної культури як особливої і самостійної галузі культури є раціональна рухова активність людини як фактор її підготовки до життєдіяльності через оптимізацію фізичного стану. Вона виникла і розвинулась одночасно з загальною культурою людства. Майже одночасно (ще в первісному суспільстві) виник і один з її основних компонентів — фізичне виховання, пізніше виникають спорт і фізична рекреація.

В особистісному аспекті фізична культура є тією частиною загальної культури людини, яка виражається ступенем розвитку її фізичних сил і рухових навичок та здоров’я. Вона дозволяє з допомогою своїх специфічних засобів і методів розкривати потенційні фізичні можливості людини.

Діяльність у галузі фізичної культури має і матеріальні, і духовні форми вираження. Впливаючи на біологічну сферу людини комплексом засобів і методів, фізична культура неминуче впливає на інтелектуальну, емоційну, духовну сфери особистості в силу єдності та взаємообумовленості функціонування матеріального і духовного в людині [13, с. 83].

З матеріальною культурою фізична культура пов’язана процесом рухової діяльності, яка є її головним змістом, що матеріалізується у фізичних якостях людини. Крім того, вона спирається на матеріальну базу (спортивні снаряди, інвентар, майданчики, зали, палаци та ін.).

З духовною культурою фізична культура пов’язана наукою, спортивною етикою, естетикою, тощо. Термін «фізична культура» використовується і в інших, вужчих значеннях. Так, наприклад, кажуть про «фізичну культуру особистості», розуміючи під цим втілені в самій людині результати використання матеріальних і духовних цінностей фізичної культури в широкому розумінні цього поняття.

Отже, фізичну культуру особистості можна визначити як сукупність властивостей людини, які набуваються у процесі фізичного виховання і виражаються в її активній діяльності, спрямованій на всебічне удосконалення своєї фізичної природи та ведення здорового способу життя

«Фізичною культурою» називають навчальну дисципліну в школі, профілактичні і лікувальні заняття в лікарнях та інших аналогічних закладах, вона широко використовується у виробничій сфері та ін. У цих випадках, щоб уникати плутанини, необхідно користуватись терміном, додаючи відповідні прикметники, «особиста фізична культура», «шкільна фізична культура», «лікувальна фізична культура», «виробнича фізична культура» тощо.

У змісті фізичної культури і пов’язаних з нею явищах умовно можна виділити дві основні частини (сторони):

функціонально-забезпечуючу, представлену всім тим цінним, що створюється і використовується суспільством як спеціальні засоби, методи й умови їх застосування, що дозволяють оптимізувати фізичний розвиток та забезпечити певний рівень фізичної підготовленості людей,

результативну, представлену позитивними результатами у фізичному розвитку і підготовленості, що стали наслідком використання цих засобів, методів і умов.

Названі сторони фізичної культури єдині. Перша сторона ніби переходить у другу завдяки практичній діяльності у процесі фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчій діяльності та масовому фізкультурно-спортивному русі. Проте між сторонами фізичної культури на певних етапах й розвитку можуть виникати несуттєві і навіть суттєві невідповідності їх причиною є неузгодженість окремих елементів змісту. Наприклад, при високому рівні матеріального забезпечення і низькому рівні кваліфікації фахівців неможливо досягти належного рівня фізичної підготовленості.

Фізична культура є результатом багатогранної творчої діяльності суспільства. Вона успадковує культурні цінності, створені суспільством на попередніх етапах, і розвиває їх залежно від політичних, економічних, матеріальних можливостей певної історичної епохи [3, с. 72].

«Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності» (стаття І Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується «великого спорту» Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). З іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості.

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.

Визначальною функцією спорту єзмагальна функція.Змагальній діяльності у спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка регламентація взаємодії учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті — досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником або в інших показниках, прийнятих умовно за критерій досягнень. Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Виховна функціяпередбачає, з одного боку, підвищення ефективності змагальної діяльності, з другого — сприяє всебічному вихованню соціально активної особистості. Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного виховного ефекту не забезпечує. Вплив спорту може мати як позитивний, так і негативний ефект.

Функція підвищення фізичної активностіпередбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати й фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.

Оздоровча і рекреаційно-культурна функціїспрямовані на зміцнення здоров’я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.

Виробнича функціядозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя.

Фізична культура відіграє значну роль у професійній діяльності студентів. Заняття фізичною культурою знімають втому нервової системи і всього організму, підвищують працездатність, сприяють зміцненню здоров’я.

Для багатьох студентів заняття фізкультурою є фактично єдиним часом, де вони можуть розвивати свої фізичні якості і загартовувати організм. Разом з тим, це є одним з головних завдань предмету “фізичне виховання”.

Але, на жаль, програма з курсу “фізичне виховання” застаріла і нецікава для сучасного покоління студентської молоді. Вона передбачає багато навантажень і контрольних нормативів, які можуть виконати на “відмінно” чи, навіть, “добре” лише деякі студенти. Звісно, це не є позитивним, а тому студентам нецікаво на заняттях з фізкультури. Вони змушені  здавати заначені нормативи, хоча визначити, скільки студент може пробігти, підтягнутися, стрибнути – треба індивідуально. Адже якщо він не тренувався 3-4 місяці перед здачею нормативу з бігу, то він не зможе пробігти 3000 м за 12,30 хв. Біг на такі дистанції спеціалісти рекомендують здавати без урахування часу. Бо відомо, що самі тести фізичного здоров'я не додають, а от нашкодити можуть, тому доречно їх використовувати лише як орієнтир. Важливо, щоб у студента не було страху перед оцінкою, бо яке ж може бути заняття спортом, якщо в його основі — переляк та бажання якнайшвидше відбути нецікавий урок. А тому важливо, на нашу думку, пробудити у молодої людини цікавість до занять спортом. Зважаючи та те, що заняття фізичною культурою мають бути різнонаправленими, студенти самі повинні обрати той вид спорту, який їм до вподоби займатись (до речі, такого принципу дотримуються на Заході).

Хоча не варто далеко ходити за досвідом. В Україні, в окремих ВНЗ, уже декілька років тому запровадили схожу систему навчання. Зокрема, у Київському національному торговельно-економічному університеті вона діє з 2006 року. Там студенти самі можуть обирати напрямок занять, у навчальному закладі є секції футболу, міні-футболу, настільного тенісу, бадмінтону, волейболу, баскетболу, спортивної аеробіки, атлетичної гімнастики, рукопашного бою і плавання. Для тих студентів, які не цікавляться нічим, а таких, за словами завідувача кафедрою фізкультури Олега М’ясоєденкова, близько 10%, створені групи загальної фізичної підготовки, де вони займаються в полегшеній формі. При цьому студенти можуть обирати не лише напрям занять, а й час. Заняття з фізичної культури відбуваються протягом дня і не внесені до загального розкладу, (студенти займаються тоді, коли їм зручно). Оцінювання відбувається за 100-бальною системою, а основну кількість балів (60, в групі фізичної реабілітації – 90) студенти отримують за відвідування занять. Звісно, що такий підхід до викладання дисципліни дав свої позитивні результати – молодь зацікавилася фізкультурою, а відвідування занять значно покращилося.

Відповідно до навчальної програми заняття з фізичної культури є обов’язковими лише на першому й другому курсі. Але є велика кількість старшокурсників, що продовжує займатись фізичною культурою, хоча у них і немає заліків, та вони самі зрозуміли, що фізична культура – це основа нашого повноцінного життя.

Таким чином, фізичне виховання, як система соціально-педагогічних заходів спрямованих на зміцнення здоров’я та загартування організму, має бути реорганізовано так, щоб студентська молодь сама була зацікавлена в заняттях. Це дасть змогу закласти підвалини розвитку фізичного і морального здоров’я у студентів, підготує їх до активного життя і професійної діяльності на принципах індивідуального підходу.

До позанавчальних форм (додаткових занять) з фізичного виховання у вищих навчальних закладах належать такі:

• заходи, які здійснює студент у режимі дня: ранкова, вступна, профілактична та відновлювальна гімнастика; фізкульт-паузи, фізкульт-хвилинки, мікропаузи, корегуюча гімнастика тощо;

• самостійні заняття фізичними вправами: групові (у спортивних клубах, секціях, групах загальної фізичної підготовки (ЗФП), “Здоров’я” тощо) та індивідуальні заняття, які є улюбленим видом рухової активності студента;

• масові фізкультурно-спортивні заходи: спортивні розваги, прогулянки, екскурсії, походи, фізкультурні виступи, свята, бесіди, виставки, огляди, конкурси, а також змагання, спартакіади, табори відпочинку.

Основне завдання таких занять – сприяти підвищенню фізичної активності.

Самостійні заняття рекомендується проводити зі студентами на період екзаменаційних сесій і канікул. Для забезпечення самостійних занять студентам надаються спортивні споруди, а викладачі кафедри здійснюють методичне керівництво. Як самостійну форму занять можна практикувати домашні завдання в межах розширеного активного відпочинку. Для мало підготовлених студентів організовуються додаткові заняття. Їх завдання – зміцнення здоров’я, розвиток фізичних якостей, необхідних для засвоєння програмного матеріалу, підготовка до складання нормативів.

Як правило, до початку занять студент виконує вправи ранкової гігієнічної гімнастики, ранкову прогулянку тощо. Такі форми занять відіграють допоміжну роль, збільшують загальний обсяг рухової активності, а у де­яких випадках повністю забезпечують добову потребу студентів у русі. Хоча такі заняття і не вирішують глобальних завдань і не викли­кають суттєвих перебудов в системах організму людини, проте допомагають прискоренню пристосування до конкретного виду ді­яльності, сприяють оптимізації психічного стану та працездатності. Крім того, такі заняття мають велике самовиховне зна­чення, оскільки потребують певних вольових зусиль, самодисципліни і наполегливості. Відносно невелика тривалість фізичних вправ на таких заняттях робить їх зручними для виконання реальних умовах. Маючи, як правило, загальнофізичну направленість, вони можуть не ма­ти окресленої підготовчої, основної і заключної частин.

Самостійні заняття фізичними вправами є основною формою особистої організації фізичного самовиховання. Вони проводяться як групові або індивіду­альні заняття, зберігаючи ознаки навчальних форм занять. За змістом – це однопредметні, або комплекс­ні заняття. За змістом однопредметні заняття містять один вид рухової активності: оздоровча хо­дьба, біг підтюпцем, атлетична гімнастика тощо. Їх завдання полягає в тому, щоб підтримати працездатність і зміцнити здоров’я студентів. Водночас вони мають і суттєвий тренувальний ефект, особливо під час розвитку витривалості, м’язової сили, координації та гнучкості.

Комплексні заняття обіймають декілька видів фізичних вправ на одному занятті. Наприклад, загальнорозвивальні вправи, плавання та гру, скажімо, у футбол. Тривалість таких занять залежатиме від рівня фізичної підготовленості студента і коливатиметься від 35-40 хвилин до 2 годин з присутністю всіх ознак навчальної форми заняття.

Заняттям фізичними вправами у межах розширеного активного відпочинку притаманне задо­волення потреби студента в здоровому та цікавому відпочинку. Це – пішохідні, водні, велосипедні прогулянки, спортивні ігри за спрощеними правилами та ін. Основне завдання таких занять – підтримати нормальний фізичний стан студента, його працездатність і гарний настрій. Зважуючи на те, що рухова активність під час проведення активного відпочинку не має жорсткої регламентації, підхо­дити до організації і проведення таких занять слід уважно. Так, одноденний піший перехід може дати як позитивний ефект, так і негативний, якщо його не обмежити за відстанню.

Масові оздоровчі, фізкультурні і спортивні заходи спрямовані на широке залучення студентської молоді до регулярних занять фізичною культурою і спортом, на зміцнення здоров'я, вдосконалення фізичної і спортивної підготовленості студентів. Вони організуються у вільний від навчальних занять час, у вихідні та святкові дні, в оздоровчо-спортивних таборах, під час навчальних практик, табірних зборів, у студентських будівельних загонах. Ці заходи проводяться спортивним клубом ВНЗ на основі широкої ініціативи і самодіяльності студентів, при методичному керівництві кафедри фізичного виховання і активної участі профспілкової організації вузу.

Відповідно до державного освітнього стандарту вищої професійної освіти України, фізична культура з 1994 р. оголошена обов’язковою дисципліною гуманітарного освітнього циклу.

Одним з найважливіших завдань вищої освіти в даний час є об’єднання фундаментальної професійної і гуманітарної підготовки фахівців. Гуманітарні науки є засобом отримання цінних світоглядних знань, сприяють розвитку інтелекту і ерудиції, формують культуру особистості.

Внесок фізичної культури у вищу освіту повинен полягати в забезпеченні студентів всіма аспектами знань про життєдіяльність людини, про її здоров’я і здоровий спосіб життя, а також в оволодінні всім арсеналом практичних умінь і навичок, які забезпечують збереження і зміцнення здоров’я, розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей і якостей особистості. За допомогою знань, отриманих з фізичної культури, студенти повинні створити цілісне уявлення про процеси і явища, що відбуваються в живій природі, більш повно розуміти можливості сучасних наукових методів пізнання природи і володіти ними на рівні виконання професійних функцій.

Для формування фізичної культури особистості передбачається вирішення наступних виховних, освітніх, розвиваючих і оздоровчих завдань:

-розуміння ролі фізичної культури в розвитку особистості і підготовці її до професійної діяльності;

-знання науково-практичних основ фізичної культури і здорового способу життя;

-формування мотиваційно-ціннісного відношення до фізичної культури, установки на здоровий спосіб життя, фізичне самовдосконалення і самовиховання, потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;

-оволодіння системою практичних вмінь і навичок, які забезпечують збереження і зміцнення здоров’я, психічне благополуччя, розвиток і вдосконалення психофізичних здібностей, якостей і властивостей особистості, самовизначення в області фізичної культури;

-забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначає психофізичну готовність студента до майбутньої професії;

-набуття досвіду творчого використання фізкультурно-спортивної діяльності для досягнення життєвих і професійних цілей.

Навчальний матеріал дисципліни «Фізична культура» включає такі розділи програми:

-теоретичний, який формує світоглядну систему науково-практичних знань і відношення до фізичної культури;

-практичний, який сприяє набуттю досвіду творчої практичної діяльності, розвитку самостійності у фізичній культурі і спорті в цілях досягнення фізичної досконалості, підвищення рівня функціональних і рухових здібностей особистості;

-контрольний, який визначає диференційований і об’єктивний облік процесу і результатів учбової діяльності студентів [7, с. 82].

Фізичне виховання у вищому навчальному закладі виконує такі функції:

- соціальну (досягнення необхідного рівня розвитку особистості, зміцнення її здоров’я, підготовка до професійної діяльності);

- інтегративно-організаційну (характеризує можливості об’єднання молоді в колективи, команди, клуби, організації для спільної фізкультурно-спортивної діяльності);

- проектно-творчу (визначає можливості фізкультурно-спортивної діяльності, в процесі якої створюються моделі професійно-особистісного розвитку людини, забезпечується розвиток індивідуальних здібностей);

- проектно-прогностичну (розширення ерудиції студентів у сфері фізичної культури);

- ціннісно-орієнтаційну (формування професійної та особистісної орієнтації);

- комунікативно-результативну (відображає культуру поведінки, спілкування, взаємодію учасників фізкультурно-спортивної діяльності);

- соціалізації (залучення індивіда до системи суспільних відносин).

Фізичне виховання спрямоване на розв’язання таких специфічних завдань: формування у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров’я студентів, сприяння всебічному розвитку організму, підтримання високої працездатності протягом всього періоду навчання; всебічна фізична підготовка; професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності; здобуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи як громадських інструкторів, тренерів і суддів; вдосконалення спортивної майстерності студентів-спортсменів; виховання усвідомлення необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом [1, с. 12].

Фізичне виховання студентів у вищих навчальних закладах здійснюється протягом усього періоду навчання в усіх формах: навчальні заняття, самостійні заняття фізичною культурою, спортом і туризмом, фізичні вправи в режимі дня, масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні заходи. Усі форми взаємопов’язані, доповнюють одна одну і постають як цілісний процес фізичного вдосконалення.

Навчальну програму з фізичного виховання реалізують під час навчальних занять із цього навчального предмета. Однак ці заняття не можуть відновити дефіциту рухової активності студентів, забезпечити відновлення їх розумової працездатності, запобігти захворюванням, що розвиваються на тлі хронічної втоми. Цю проблему можливо розв’язати завдяки плануванню та проведенню студентами самостійних занять із фізичного виховання впродовж 4-6 годин на тиждень

Список використаної літератури

1. Абаськалова, Н. П. Теории и практика формирования здорового образа жизни учащихся и студентов в системе «школа-вуз» / Н. П. Абаськалова. - Барнаул, 2000 - 48 с.

2. Виноградов, П. А. Новый этап в развитии физкультурно-оздоровительной и спортивной работы среди учащейся молодежи / П. А. Виноградов, В. П. Моченый. - М., 2002. - 125 с.

3. Волков В.Л. Основи теорії та методики фізичної підготовки студентської молоді: Навчальний посібник. – К.: ― Освіта України, 2008. – 256 с.

4. Закорко І. П. Спеціальна фізична підготовка: організаційно-методичні вказівки до вкладання курсу. – К.: РВВ КІВС, 2001. – 33 с.

5. Иващенко, Л. Я. Самостоятельные занятия физическими упражнениями / Л. Я. Кащенко, Н. П. Страшко. - Киев: Здоровье, 2008.

6. Коробейников, Н. К. Физическое воспитание: учеб. пособие для ср. спец. учеб. заведений / Н. К. Коробейников, А. А. Михеев, И. Г. Николенко. - М.: Высшая школа, 2004. - 336 с.

7. Матвеев А.П. Теория и методика физической культуры. – М., ФиС, 2001.

8. Папуша В.Г. Теорія і методика фізичного виховання у схемах і таблицях, _ Тернопіль: Підручники і посібники, 2011.- 128 с.

9. Платонов В.М. Современная спортивная тренировка.– К., 2002.– 423 с.

10. Присяжнюк С.І., Краснов В.П., Третьяков М.О. та ін. Фізичне виховання. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.

11. Теоретичні питання з фізичного виховання у процесі підготовки студентів педагогічного університету: Навч. посібник / Під заг. ред. Ахметова Р.Ф. – Житомир: Поліграфічний центр ЖДПУ, 2002. – 160 с.

12. Фомин Н.А., Вавилов Ю.Н. Фізіологічні основи рухової активності. – М.: Фізкультура і спорт, 2011. – 224 с.

13. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Т. 1. – Тернопіль: навчальна книга – Богдан, 2012. -252 с.