1.2. Періоди театру: створення нового, під Німецькою окупацією та післявоєнний період

Мешканці Білої Церкви та військові були невдоволені закриттям у жовтні 1933 р. театру ім. Леся Курбаса. Громадськість і міська влада звернулись до українського уряду з проханням відновити у Білій Церкві колишній театр . 29 грудня 1933 р. Наркомат освіти УРСР своєю Постановою ухвалив створити 4-й Київський обласний робітничо­ колгоспний театр з базою у м. Біла Церква. 29 січня 1934 р. відбувалася вистава-прем'єра театру «Мірандоліна» Карла Гольдоні.

Цю дату й заведено вважати початком творчої діяльності нового театрального колективу в Білій Церкві. До складу ввійшли 18 акторів-випускників Київського інституту музики і драми ім. Лисенка (нині це Національний інститут драми і кіно ім. І. Карпенка-Карого). До них приєднались колишні «курбасівці», що проживали в Білій Церкві: Надія Кольцова, Марія Проценко, Софія Новицька, потім долучився учень Курбаса уманського періоду Кийдрамте Микола Крсек.

Новий колектив поки ще працював у приміщенні «театру ім. Шевченка» ( Палас), але приміщення належало Будинку офіцерів. У 1935 р. театру було надано приміщення Клубу будівельників, який був розташований по вул. Гетьманській.

Глядачевий зал було розраховано на 550 місць, зі зручною сценою, фойє, гардеробом, підсобними приміщеннями. В ньому була чудова акустика.

«Репертуар 1934-1935 рр. складали: «Мірандоліна» К. Гольдоні. «Скарб» В. Суходольського, «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького, «На дні» М. Горького, «Підступність та кохання» Ф. Шіллера. Режисер І. Ненюк. Актори-виконавці головних ролей: М. Артемов, А. Шилова, М. Стебляк, М. Крсек, Н. Кольцова, Ю. Недоля, М. Вітась, Л. Адолінська, Л. Калінін (хореограф). Був уже свій невеличкий оркестр⁵».

Важливою віхою в історії розвитку театру стала Олімпіада робітничо-колгоспних театрів у 1937р. Вона продемонструвала «ідейно-політичну і професійну зрілість» колективу. Киянам були показані вистави: «Підступність і кохання», «На людному місці» О. Островського, «Павло Греков» Войтекова, «Паливода ХVIII ст..» І. Тобілевича. Постановка драми В. Суходольського «Устим Кармелюк» була визнана кращою серед робіт 22-х пересувних театрів.

Після Олімпіади група акторів звернулася до Народного артиста Радянського Союзу П.К. Саксаганського дати згоду на присвоєння його імені Білоцерківському театру. Переконавшись, що театр працює на реалістичних засадах, корифей дав таку згоду.

Період театру імені П.К. Саксаганського видався нелегким. Менше як за місяць німці увійшли в Білу Церкву. Під новим окупантом життя не припинилося, хоч як цього не хотілося сталінським посіпакам, які згодом поставили у вину українцям «перебування на окупованій території», ніби сталося це з їхньої доброї волі. Ілюзії щодо полегшення долі вимореного голодом і понищеного репресіями народу, в кого вони були, скоро розвіялися.

Проте треба було жити, годувати сім'ї, ростити дітей. В організацію життя міської громади, в задоволення культурних потреб, які не зникають і в найтяжчі часи, робили внесок артисти, які з різних причин не евакуювалися. Нині народу повертається історія його духовного життя й під фашистським ярмом, яка свідчить про його витривалість, усвідомлення національної честі, мистецької самобутності.

Білоцерківський театр практично не припинив діяльності після відходу Червоної Армії. Зовсім недавно пошуки молодого історика О. Ярмоли з'ясували, що вже у вересні Український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка здійснив прем'єри трьох вистав. На жовтень-листопад планувалось ще по одній. Всього в репертуарі «шевченківців» було одинадцять вистав, дванадцятим пунктом афішувалися концерти.

Сьогодні трудно встановити спадковість труп «шевченківців» і «саксаганців», проте деякі прикмети дозволяють припустити її такою ж, як спадковість «саксаганців» щодо «березільців». По-перше, три вересневі прем'єри («Сватання на Гончарівці», «Запорожець за Дунаєм» та «Наталка — Полтавка») таким коротким терміном наводять на думку про підготовленість трупи до них. І справді, й «Наталка ...» і «Запорожець ...» зафіксовані в репертуарі 1934-35 років, а обіцяний на жовтень «Назар Стодоля» режисури В. Авраменка побачив світло рампи передвоєнного сезону! По-друге, в складі трупи зустрічаємо прізвища (наприклад, Адолінська, Терещенко), знайомі ще з тріумфального спектаклю «Устим Кармелюк», а режисер «Назара Стодолі» В. Пчолкін буде головним режисером «саксаганців» 1948-49 року. До речі, саме 1941 року в афіші з'явилося ім'я Нони Копержинської, яка, попрацювавши в трупі й повоєнний рік, була запрошена в театр І. Франка, де й здобула заслужену славу народної артистки України.

Акторський склад того сезону такий: жінки — Адолінська, Базарницька, Н. Кандиба, Кобець, Н. Копержинська, Три­ пільська, Н. Шеремет; чоловіки П. Білокінь, Гравій, Дубравін, Дудниченко, Б. Павлов, М. Пішванов, А. Плюйко, Пчолкін, Терещенко.

Режисурою, крім зазначених як художні керівники В. Пчолкіна та М. Пішванова, займалися Л. Пясецький та М. Фурсенко. Репертуар був усе класичний український, про половину його нема згадки як про прем'єри. Проіснував театр менше року.

Поновив роботу театр 12 січня 1946 р. виставою «Літак запізнюється на добу» М. Рибакова та І. Савченка. У складі трупи -20 акторів.

Центр міста був зруйнований після бомбувань, але приміщення театру залишилось цілим. Щоденно відбувались вистави. Театр був переповнений глядачами.

«Нові вистави 50-х років — «Безприданниця», «Не все коту масляна» О. Островського, «Лісова пісня» Л. Українки, «Діти сонця» М. Горького, «Слуга двох панів» К. Гольдоні, «Вільний вітер» І. Дунаєвського, «Калиновий гай» О. Корнійчука, «Тарас Бульба» за М. Гоголем (головну роль виконував Микола Крсек). Вистава «Шляхом Богдана» Ю. Гравія, поставлена заслуженим діячем мистецтв України М. Єсипенком, була присвячена 300-річчю т. зв. возз'єднання України з Росією⁶».

У 1954 році відбувся обмін акторами Київського театру І. Франка і театру Саксаганського. В «Украденому щасті» І. Франка беруть участь Наталія Ужвій — Анна, Амвросій Бучма — Микола, Віктор Добровольський — Михайло. У франківців в цій виставі в ролі Анни грає Надія Кольцова, в ролі Миколи — Василь Дем'яненко.

Над театром бере шефство театр Франка. Часто приїздить до Білої Церкви головний режисер франківців Гнат Петрович Юра, який читає лекції, проводить з акторами практичні заняття.

Літом театр постійно виїздить на гастролі за межі України. Підмосков'я, м. Ногінськ Московської області, Білорусія, Молдова, Ставропольський, Краснодарський краї, Магнітогорськ, Курган, Улан-Уде, Чита, Кокчетав і багато інших міст.

Ранні шістдесяті. У ХХ столітті у складі трупи заслужені артисти України М. Крсек, Андрій Скиба, Віталій Авраменко, Надія Мазурчак, Антоніна Щебатурина, актори Ніна Кравченко, Володимир Рєпін, Мирослава Кучер, Іван Кучер, Василь Дем'яненко, Надія Кольцова, Віра Веснянка, Софія Резнік, Григорій Перездрієнко, Петро Кулик.

Білоцерківці охоче відвідували Київський обласний музично-драматичний театр ім. П. Саксаганського. Його згуртований колектив акторів і режисерів змушував глядачів плакати і сміятися, завмирати від жаху, переживань і очищатися душею на зустрічі із справжнім мистецтвом, справжніми талантами.