Розділ I. Історичний розвиток Київського обласного академічного музично-драматичного театру імені п.К. Саксаганського

1.1. Лесь Курбас і Біла Церква

В березні 1919 року в зв'язку з декретом Ради Народних Комісарів Молодий театр, як і всі київські театри, був націоналізований. У постанові говорилось: «Все майно, яке належало цим театрам, рівно і майно приватних лиць, а іменно театральне майно, одяг, театральні бібліотеки, бутафорія, реквізит, театральні перукарні, театральні пошивочні майстерні і т. п. переходять у державну власність. Всі актори, які перебувають на службі в київських театрах, вважаються на службі Української Радянської Республіки» (Історія радянського драматичного театру, т. І, с. 216).

Так склались обставини, що Київ заполонили війська протестантів, які не сприймали радянської влади, і працювати в столиці стало неможливо. Маючи державний статус і театральне майно, уже Київський драматичний театр (Кийдрамте) в червні 1920 року поїздом прибуває до Білої Церкви, де стояли війська Червоної Армії, керованої Й. Якіром.

Завдяки передбачливості як керівника і людини, Лесь Курбас прийняв правильне рішення. Біла Церква зустріла колектив з радістю, що в подальшому пов'язало 45 військову дивізію і театр на довгі роки.

«Незважаючи на складні обставини, мешканці міста проявили велику повагу до театру. Кооператори обіцяли надавати допомогу харчуванням, мануфактурою для декорацій та костюмів. Перед від'їздом з Києва до театру приєднались актори з інших театрів. Серед них була відома актриса Любов Гаккебуш. Трупа складалась із таких акторів: Гавриленко, Л. Гаккебуш, Грай, Бабаївна, Марич, Нещадименко, Оноцька, Смерека, В. Чистякова, В. Янович (мати Курбаса ), Болобан Л., Антонович(Бузько), Бортник Л., Василько В., Левченко, Гавриленко, Гайворонський, Долина П., Ігнатович В., Калин, Курбас Л., Ланковський, Лопатинський Ф., Петрашенко, Полонський, Предславич. Режисери: Л . Курбас, В. Василько, П. Долина¹».

Як тільки театр влаштувався в Білій Церкві, були проведені загальні збори трупи, на котрих виступив керівник театру з програмною доповіддю. Лесь Курбас наголошував, що актори вдячні революції за те, що вона дала поштовх їхньому розвитку. І що їх обов'язок в цей важкий час згуртуватись і зуміти зберегти вже набуті досягнення українського театру.

Гастролі в Білій Церкві театр почав виступом перед червоноармійцями 9 червня 1920 р. у приміщенні театру «Палас» (нині це приміщення театру ім. П.К. Саксаганського) виставою «Пошилися в дурні» Марка Кропивницького . Вистава була дуже добре прийнята глядачами. Так театр одержав бойове хрещення в Білій Церкві.

Наступного дня акторам, котрі голодували, штаб виписав пайок на всю трупу — борошно, крупу, м'ясо. Шефи надавали всебічну допомогу. Лесь Курбас під час перебування в Білій Церкві і протягом всієї подальшої експериментальної діяльності у 20-х роках прагнув бувати в гущі населення. Охоче він спілкувався з бійцями і командирами військових частин, що воювали на фронті. Актори давали концерти , були присутні на судах над «ворогами революції» , котрі проходили в приміщенні театру, слухали лекції політпрацівників.

Матеріальний стан акторів був складним. Приміщення свого не було. Вистави здебільшого грались у літньому театрі. Ночували в приміщенні школи, в одному класі жінки, в іншому чоловіки. Їжу варив в одному котлі черговий.

Розпорядок дня акторів був напружений: ранній підйом , зарядка, купання в Росі, о 1О-й годині приступали до репетицій. Ввечері давали виставу . Було підготовлено 4 вистави: «Мірандоліна», в головній ролі В. Чистякова, «Анджело ­ тиран Падуанський», «Цвіркун на печі» і «Адвокат Патлен». У цих виставах не було режисури Л . Курбаса . За стилем постановки вони займали місце між новим напрямком в театрі і старим . Перші вистави актори робили колективно. Л. Курбас у цей час придивлявся до них, виявляючи акторські здібності й рівень майстерності.

Часто Лесь Курбас сам виходив на сцену, виступаючи в основному в ролі героя­ коханця. Мав яскраву зовнішність, акторську привабливість і чарівність, грав виразно і стримано. Курбас відразу завоював глядацькі симпатії білоцерківців .

Режисери театру проводили велику студійну роботу з акторами. Тут і багатогодинні заняття вправами з пластики, постановка голосу, вміння накладати грим, режисура вистави. До студійної роботи актори ставились дуже відповідально, оскільки завдяки цим заняттям швидко росла акторська майстерність молоді й досвідченіших акторів . Одночасно на студійно-лабораторних заняттях Л. Курбас проводив індивідуальний відбір акторів для майбутніх серйозних вистав.

Як уже було зазначено, перші вистави театр ставив на відкритій сцені в садку. Вистави починалися пізно, актори одягались і гримувалися в школі, а потім непомітно переходили в сад на сцену.

Квитки продавали вільні від вистав актори поруч з літнім садом, в дощатій будці. Глядачів завжди було багато. Особливо білоцерківцям подобалась вистава «Мірандоліна». В цей важкий час розрухи і голоду мешканці міста за виставу часто платили натурпродуктами: яйця, пшоно, мак, борошно, цибуля, картопля, молоко. Нерідко в будку, де продавались квитки, заходив Л . Курбас і цікавився, чи вистачить харчів на вечерю .

Костюми і декорації були дуже скромними. Актори самі у вільний час латали костюми, ремонтували і фарбували декорації. Все це згуртовувало колектив . Жили комуною.

Для вистави «Анджело — тиран Падуанський «група акторів на чолі з Л. Курбасом поїхала в музей Браницьких, де відібрали військове знаряддя, обладунки, мечі.

Л. Курбас організовував драматичні гуртки у військових частинах і в навчальних закладах. Проводились заняття, ставились уривки з вистав. Після закінчення курсів видавались квитки-посвідчення — «керівник драмколективу».

Такі курси при Політпросвіті проіснували все літо . З часом колектив Кийдрамте розташувався у клубних приміщеннях «Палас» і «Експрес» (де нині готель і ресторан «Київ»). За три місяці перебування в Білій Церкві театр поставив 11 вистав, які показав на сцені 47 разів.

Оскільки сучасної п'єси ще не було, доводилося використовувати старі: «Пошились у дурні» М. Кропивниць­ кого, «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Цар Едіп» Софокла, «Ревізор» М. Гоголя, «Невільник» М. Кропивницького, «Молодість» Гальбе, «Сатана» Година, «Вертеп», «Танок бюрократів» Би­ рижського, «Зіля Королевич» Васильченка, «Горе брехуну» Грильпарцера.

Виховуючи молодих акторів, Л. Курбас прагнув долучити їх до різноманітних театральних жанрів, які вимагали відповідних прийомів гри, різних засобів зовнішньої виразності.

Увагу Курбаса в драматургії завжди привертали складні людські характери, глибокі переживання, і тому режисер пропонує акторам приступити до роботи над трагедією В. Шекспіра «Макбет». Ця п'єса перегукувалася з подіями тогочасної громадянської війни: прагнення захопити владу в свої руки. Таким чином, тематика цього середньовічного твору була актуальна і в ті суворі роки.

Акторам Л. Курбас казав: «Не забувайте, що це буде перша в історії українського театру постановка п'єси Шекспіра. Заради такої мети можна і поголодувати. Усі свої духовні і фізичні сили ми повинні скерувати на те, щоб довести, що ми не обивателі, не ремісники від мистецтва, а революційні актори! І довести не словами, а ділом — своєю творчістю! Ми не просто ставимо трагедію Шекспіра. Ми, користуючись високохудожнім твором англійського класика, створюємо виставу, співзвучну нашим дням. Засобами театру боремося проти тиранів, проти владолюбства, проти претендентів на престол «.

Усі актори працювали натхненно вдень і вночі. Постійні репетиції забирали багато часу. Сутужно було з харчами.

Л. Курбас привчав до системи Флетчера: чим довше людина жує страву, тим довше вона не відчуває голоду.

20 серпня 1920 року в приміщенні театру «Палас» відбулася прем'єра (в музеї зберігається афіша ). Курбас поставив «Макбет» у реалістичному плані. Особливу увагу режиссер приділив створенню яскравих повнокровних характерів. Вимагав від акторів активного процесу мислення, старався розкрити соціальний зміст кожної сцени, силу думок, глибину почуттів.

Серед виконавців особливо відзначилися Курбас у головній ролі та Л. Гаккебуш у ролі леді Макбет. Вистава стала визначною подією в історії українського театру.

Вистава «Макбет» — це найкращий спектакль білоцеківського періоду. Постановкою Шекспіра закінчилось перебування Кийдрамте в Білі Церкві. В серпні трупа виїжджає до Умані. І вже в Умані театр був переіменований у Державний зразковий пересувний театр УСРР.

«Деякий час Лесь Курбас гастролював у Харкові, але в зв'язку з голодом в липні 1921 р. повертається до Білої Церкви. Багато акторів залишили театр. Л. Курбас з дружиною В. Чистяковою і ще декілька акторів організовують у Білій Церкві драмстудію при місцевій Політпросвіті. В драмстудії було два відділення: українське — 24 чоловіка і єврейське — 28 чоловік. Почалась підготовка репертуару. В склад другої драмстудії в 1921 р. ввійшли також учителі, робітники, студенти педагогічної школи, «селянського» технікуму²».

Безпосередньо заяви з проханням прийняти до студії подали працівники уїздкому КСМУ — Риженко З., Василевич Ю., у вересні подали заяви студенти технікуму Білик, Чередниченко Л., Гордієнко Л., із педшколи займались Риндик /., Потіха Г. На заняття приходила і молодь з навколишніх сіл: Ковальчук М. О. -с. Шкарівка, Сухина І. Д. -с. В. Половецьке. Курси були платними, але всі мали бажання одержати театральну освіту і навчитись справжньому театральному мистецтву. Великим авторитетом на Білоцерківщині користувався Лесь Курбас.

Драмстудія підтримувала тісні творчі зв'язки з педагогічною школою . Студія мала керівний орган та з дозволу Політпросвіти і уїздкому свою печатку. Почалась підготовка вистави «Гайдамаки» , яка тривала 1,5 місяця . Було виділено ядро кращих курсанті в із 17 чоловік , котрі виявляли акторські здібності .

Восени студія розмістилась у приміщенні «Театр ім .Шевченка» (Палас). Студія постійно контролювалась Л. Курбасом . Крім «Гайдамаків», були поставлені «Вертеп», «Зірковий хлопчик» Оскара Уайльда, уривки із вистави «Затоплений дзвін «, пластичні композиції і танці.

У січні 1922 р. Курбас покидає Білу Церкву і переїжджає до Києва. Під впливом революційних перетворень у 1920- 22 рр. змінились світогляд Л. Курбаса і погляди на роль театру в суспільстві. З'являються театральні колективи за державної підтримки. Широкого поширення набула художня самодіяльність . Створювалися пересувні театри.

У Білій Церкві у 1920 р. працювало два драматичних гуртки — ім. Старицького та ім. Котляревського, котрі були підпорядковані Політпросвіті. Протягом 5 місяців 1920 р. Політпросвіта організувала в Білій Церкві 28 вистав, 21 концерт. Здебільшого робота була зосереджена у військових частинах.

Серед червоноармійців активно працював драмгурток школи з підготовки молодшого командного складу 45-ї стрілецької дивізії. Силами членів драмколективу була здійснена постановка п'єси про Спартака. Вистава була присвячена річниці створення дивізії (літо 1920 р.). На виставі був присутній Г. І. Котовський.

Літом 1922 р. в Білу Церкву на гастролі приїжджали київські театри, керовані Загаровим («Тартюф» Мольєра, «Ревізор» Гоголя), Г. Юрою (театр ім. І. Франка, «Украдене щастя» І. Франка ).

До того ж, у місті функціонувала драмстудія, створена Л . Курбасом (1921 р.). Вже у 1922 р . вона працювала самостійно . Нею керував О. Мартинов, учень Л. Курбаса.

1О лютого 1922 р. відбулися «загальні збори персонального складу» , на яких були присутні: В. Логневська, Ірлицька, М. Беседовська, М. Косинська, С. Драбинка, М. Федорченко, І. Захаровський, Семош, Д. Количенко, М. Кравченко, І. Гавришко та інші . Було вирішено створити у Білій Церкві драматичний театр, у котрому об'єднати усі театральні сили міста. Були вибрані: адміністратор Количенко Д. і художня рада із трьох чоловік: Драбинка, Федорченко, Семош і Гавришко (кандидат). Ухвалили в короткий термін підготувати виставу «Мартин Боруля» Карпенка-Карого. Весь склад театру, вказаний у протоколі , одержував плату із доходів театру за марочною системою .

На шевченківські свята (березень) у 1922 р. театр здійснив вистави-інсценізації: «Іван Гус» , «Великий льох», «Минають дні».

У травні 1922 р. у місті відкрито клуб кооперативних працівників, який взяв шефство над акторами . Режисером клубу був призначений Бортник, який на той час служив у райсоюзі . В свій час Бортник закінчив театральні курси, був «старим курбасівцем» і не втрачав зв 'язків з театром. До відкриття клубу драмстудія підготовила виставу «Про що тирса шелестіла» С. Черкасенка . Для постановки вистави в червні 1922 р. театр одержав З мільйони карбованців.

1922 року у театральному житті України відбуваються знаменні події: 30 березня в Києві створюється драмколектив «Мистецьке об'єднання «Березіль» (МОБ) на чолі з Лесем Курбасом. Цей колектив був створений на базі однієї з груп Молодого театру та пересувної фронтової групи.

В журналі «Барикади театра» (орган МОБа) керівник театру Л. Курбас сформував революційну платформу об'єднання: «...Мистецтво театру «Березіль» — тільки метод для пропаганди, перш за все, громадських і культурних устремлінь .., «Березіль» твердо стоїть на платформі Жовтня . Він об'єднує тільки тих, хто в пролетаріаті бачить єдину реальну силу, в руках якої розв'язання найважливіших завдань проти безграмотності. «Березіль» за активність, за організованість, за темп, за американців, за останнє слово науки, за сучасність».

Епіграфом до статті і назву театру «Березіль» Лесь Курбас взяв перший рядок з вірша норвезького поета й драматурга Бйорнстьєрне Бйорнсона. Лесь Курбас взяв назву весняного місяця як місткий символ бурхливого оновлення життя та відродження української літератури, а також як наймення щойно створеного мистецького об'єднання (МОБ):

«Я вибираю березіль, Він ламає все старе, Пробива новому місце. Він зчиняє силу шуму, Він стремить.

Я вибираю березіль, Тому, що він буря, Тому, що він сміх, Тому, що в ньому сила,

Тому, що він переворот, З якого літо родиться. (Переклад Леся Курбаса.)³»

У цьому об'єднанні нараховувалось 250 осіб. Були створені комісії, лабораторії — акторська, режисерська, художник театру. Музейна станція, члени якої збирали матеріали про все, що стосується театру взагалі, і про історію театру «Березіль». Цей музей театрального мистецтва завдяки Курбасу існує і нині в Києво-Печерській лаврі, він став державним. Курбас, маючи у себе в майстернях до 200 учнів, все ж звернувся до «реалістичних» акторів: Мар'яненка, Гаккебуш, Ужвій, Василька, Бучми, Долини, Антоновича, Сердюка, Бондарчука і багатьох інших — працювати за його методикою.

Були різні думки і суперечки про творчу роботу І студії «Березіль». Особливо між П. Саксаганським, який на той час керував українським театром і називав метод «вишколу» акторів Курбасом — «курбалесією», а Курбас називав акторську методу Саксаганського – «шараварщиною».

Завдяки методу «вишколу» майже всі учні Л. Курбаса в подальшому стали народними артистами Радянського Союзу.

У Білій Церкві в 1923 р . під керівництвом Леся Курбаса створюється майстерня МОБ «Березіль» -3. Керівником був призначений досвідчений актор і адміністратор Я. Бортник.

Згідно із статутом об'єднання в майстерні раз на три місяці проводились загальні збори, на яких обирався секретар, скарбник. У кінці січня 1923 р. в Білоцерківській майстерні нараховувалось 24 учні: в старшій групі — 14, в молодшій — 10.

Студійці української секції ділились на три групи: майстри (5 чоловік) — Гавришко І., Ірий А., Коханівська А., Козарчук М., Рузевич М.; підмайстри, або (челядники) 1О чоловік -Андрейко А., Лайко Г., Логневська В., Ляшенко М., Маковський І., Синявський П., Усенко Д., Янківська С. та інші, і вишкіл — 20 чоловік: Швачка О., Яворський М., Белянський М., Гайдученко Л., Жук О., Корбут О. та інші.

В єврейській секції навчалося 28 чоловік: Блюмін І., Дібієр Н., Дубинський Г., Гринберr Р. та інші.

Заняття за спеціальними дисциплінами проводились у вечірній час після роботи. Багато часу приділялось таким дисциплінам, як мімодрама (24 години на місяць) — вираження почуттів і настрою за допомогою руху м'язів обличчя, тіла . Колективне читання -26 годин, пластика -24 години, гімнастика, декламація, жест та інші спеціальні заняття. Педагогом і режисером студії була призначена Любов Михайлівна Гаккебуш, хореографію і рух викладала Валентина Чистякова, обидві приїздили з Києва .

Матеріальне становище студійців було важким, їм доводилось підробляти — взимку на заготовці лісу, влітку на полях.

З 1923 р. 45-а дивізія взяла шефство над театром «Березіль». Командир дивізії Й. Якір, комісари зуміли у важкі роки побачити в молодому колективі здоровий і передовий театр, нові ростки українського сучасного театру, надихнули і підтримали його.

«У травні 1923 р. командування 45-ої дивізії звернулося до командирів і політпрацівників із закликом: «Командування і політвідділ звертаються до всіх командирів і політпрацівників відраховувати щомісячно зі своєї зарплати три проценти для майстерні «Березіль», що дасть їй закріпитись на своїх позиціях, перетворити свою роботу в непреривну перемогу на фронті боротьби з буржуазною культурою». Підкреслювалось також, що театр ставить у першу чергу вистави для червоноармійців дивізії.

За півроку діяльності майстерня поліпшила свої побутові умови — перейшли в приміщення «театру ім. Леніна» (нині на цьому місці готель «Київ»). Збільшилась чисельність акторів в майстерні до 35 чоловік (21 чоловік і 14 жінок), виросла майстерність акторів. Для проведення занять і читання лекцій залучалися фахівці з Києва. До Дня молоді театр здійснив постановку революційної п'єси «Перемога⁴».

Була здійснена постановка вистави «Рур», якою керував сам Л. Курбас. Ця вистава відображала революційні події і була вирішена у вигляді плакату з революційною символікою, характерною для масового агітаційного періоду становлення нового театру.

Прем'єра відбулася 7 листопада. Вхід для представників влади міста, робітників і селян був безкоштовним.

Хоча театральна майстерня сама ще не зовсім зміцніла, актори вже надавали практичну допомогу на периферії, серед комсомольців міста драмгуртком керував Рузевич, в одній із шкіл — Гавришко.

Основне місце в житті та діяльності Білоцерківського філіалу «Березіля» відводилось репетиціям вистав перед аудиторією округи. Спеціально для Білоцерківської жінради було здійснено виставу «Рур» у грудні 1923р. А напередодні Нового року майстерня виступала перед делегатами І окружного з'їзду Рад. Актори показали дві вистави — «Рур» та «Жовтень». Делегати, а це були в основному селяни із сіл округи, дуже добре прийняли вистави. І в майстерню стали надходити заяви з проханням виїхати в села зі своїм репертуаром.

Єврейська секція в складі майстерні в цей час займалась тільки тренуваннями, репетиціями. Спеціально для них було перекладено п'єсу «Жовтень».

Театральна майстерня на початку 1924 р. одержує постійне приміщення «театру ім. Шевченка» («Палас») і проводить лінію на створення із майстерні повнокровного театру. Велась велика боротьба за знання української мови, започатковувались курси з вивчення її, акторів часто можна було побачити в бібліотеці.

У квітні 1924 р. питання про діяльність Білоцерківського філіалу розглядалось у Києві на загальних зборах об'єднання «Березіль».

На засіданні Президії Білоцерківської округи було прийнято рішення, що філіал «Березоля» повинен тримати курс на створення театру.

В об'єднанні «Березоля» була утворена комісія на чолі з Л. Курбасом, яка прийняла рішення, що для створення театру в Білій Церкві необхідно зміцнити 3-ю майстерню більш досвідченими кадрами. Із Києва в майстерню прибули Сташук, Троцюк, Сукач, Склярова, Облемовська та інші.

За завданням Головполітпросвіти Білоцерківський театр відправився в гастрольну поїздку по Україні, з 25 травня гастролював протягом 4-х місяців в містах України: Житомир (травень), Могилів-Подільський (вересень) , Проскурів (Хмельницький (липень), Кам'янець-Подільський (липень). Вистави: «Джімі Хігінс» (Сінклера ), «Гайдамаки» ( Шевченка), «Перемога», «Рур» (текст написано під керівництвом Л. Курбаса ).

У відгуках про вистави писалось, що вони відповідають традиціям революційного театру. Після 4-місячних гастролей по Україні 24.08.1924 р. було схвалено рішення Правління театрального об'єднання «Березіль» і колегії Київської губернської Політпросвіти про створення на Україні нового революційного селянського театру. Так досягнення Білоцерківської філії дозволили створити на базі неї перший в Україні пересувний селянський театр, який у кінці 1924 р. покидає Білу Церкву.

У тому ж таки році в с. Березна Білоцерківської округи (нині Володарського району) виникає новий театральний колектив, до якого часто навідується Л. Курбас. Організатором був Г. Д. Сташук. Він закінчив Київський муз. драм. інститут ім. Лисенка, де часто зустрічався з Л. Курбасом, який очолював факультет української драми.

За згодою Л. Курбаса і Політпросвіти був створений сільський філіал «Березоля». Були здійснені вистави «Нове життя» Сташука, «Пошилися в дурні», ''Гайдамаки'', а також «97» М. Куліша.

8 серпня 1925 р. Постановою Ради Народних Комісарів УРСР Лесю Курбасу присвоюється звання народного артиста республіки.

У березні 1925 р. на основі 3-ї театральної майстерні «Березіль» у Білій Церкві організовується Білоцерківський робітничо-селянський театр. Частим гостем з дружиною тут буває Л. Курбас, він керує заняттями і ставить вистави. У театрі налічувалось близько 80 працівників. Керував театром П. Гайдученко. Для керівництва художньою частиною вибиралась режисерська колегія із трьох чоловік.

У завдання театру входило обслуговування мешканців районних центрів і сіл. До репертуару входили вистави «Пошилися в дурні», «Промінь Жовтня», «Перший штурм», «Наймичка», «Злодій в хаті», «Повість про містера Юза», а також агітаційні виступи «Синя блуза», «Жива газета».

Як завжди, театру було важко працювати . До села добирались підводами . Костюми і реквізит виготовляли самі актори, але працювали з ентузіазмом, запалені Л. Курбасом.

З державного бюджету було виділено 2000 крб. на рік, їх, безумовно, не вистачало. Приміщення для репетицій не було. Виділялась невеличка кімната в театрі Шевченка, колишній «Палас».

Але в колективі постійно проводились заняття: з техніки мови, мімодрами, імпровізації. В заняттях багато уваги приділялось фізкультурі . Кращі актори і режисери працювали з гуртками художньої самодіяльності.

У 1927 р. підготовлені вистави: «Іван Гус» , «Фея гіркого мигдалю», «Седі Мокелі».

У 1928 р. театру присвоюється ім'я Леся Курбаса.

Л. Курбас всю свою енергію і працелюбство, талант і освіченість направляв на те, щоб підняти український театр на вищий рівень. Курбас дивився на театр, як на громадську трибуну, за допомогою акторів впливав на розум і серця глядачів та направляв їх на вдосконалення дійсності.

Вже у 1929 р. театру надано статус Київського обласного пересувного робітничо­колгоспного театру ім. Л. Курбаса, який проіснував до жовтня 1933 р., до часу, коли Курбаса було звинувачено у ворожому ставленні до радянської влади.

У 1926 р. столицю України переносять із Києва до Харкова, куди як зразковий передовий переїхав і театр «Березіль».

«Народжувався НЕП. Курбас в НЕПі вбачав еволюційний перехід диктатури пролетаріату до демократичної трудової республіки, в якій особливо буйно розцвіте українська культура й українське питання перестане бути питанням, а Україна, цей «сфінкс сходу», примусить рахуватися з нею Росію», — записав М. Ірчан, що був «єдиною людиною, з якою Курбас підтримує близькі стосунки» за свідченням оперативної розробки в'язнів СТОНу від 2 жовтня 1934 року.

Прийшло розчарування геніального майстра в революційній програмі комуністичних вождів. Його обурювали репресії, нехтування української мови. Він боляче переживав заборону їздити за кордон для спілкування з колегами.

В архіві ГПУ України зберігся лист, написаний твердим, навіть спокійним почерком самого Курбаса. Людина, змучена варварськими методами слідства, «зізнавалася» буквально в декількох фразах, що вона є членом контрреволюційної організації, діяльність котрої була спрямована на підрив соціалістичного ладу, компрометацію Комуністичної партії і таке інше. Це свідчення — моральне, духовне знищення людини, є не менш страшним, ніж знищення фізичне. Під «

Що відмічається в творчій діяльності Курбаса: «Зриваючи з затхлої побутівщини із застарілими поглядами на роль українського театру, молодий театр, організований Л. Курбасом, зробив велику революцію в українському театрі і вказав йому на нові завдання, нові перспективи і змодернізував його. Вивів на сцені українського театру нову форму театральної інсценізації, пластичною і хоровою мелодекламацією з'єднуючи в ній майже всі галузі мистецтва: гру, пластику, музику, слово, голос, декорацію і костюм. Всі його постановки (більш як 50 вистав) мали глибоке ідейне образне спрямування. Основним у виставі був актор, його трактування ролі».