Висновки

Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Саксаганського у Білій Церкві, пройшовши шлях злетів і випробувань, розмінявши дев’ятий десяток свого віку, вступив у пору зрілості, яка опирається на досвід і дарує впевненість у майбутньому. 

Сучасній культурі притаманне, з одного боку, широке розповсюдження психологічних знань, а з іншого – свідоме використання тих чи інших методів психології у мистецтві. Для художньої співтворчості актора і глядача потрібно, щоб кожна з підсистем була максимально підготовленою до цього спілкування, свідомо спрямовувала його до художніх відкриттів і очікувала радісного взаємного творчого злету. Але в дійсності досягати такого рівня стосунків, обом ключовим фігурам творчого процесу доводиться далеко не завжди. Тому справжня співтворчість залишається більш бажаною, ніж наявною якістю сучасного театрального процесу.

В даній роботі досліджується виникнення театральних колективів у Білій Церкві, розповідається про їхніх організаторів. Акторські трупи були доволі частими гостями в цьому місті. Тут було чимало навчальних закладів, проводились три річних ярмарки. В періоди великого скупчення людей гастролюючи колективи знаходили вдячного глядача. Все це створило підґрунтя для виникнення спочатку аматорського, а потім і професійного театру. Потужним каталізатором цього процесу стали 1917-1921 рр. української революції, коли в м. Біла Церква періодично перебував кузбасівський «Молодий театр».

В залежності від обраної режисером і акторами театральної системи, у кожній з яких є свої особливості спілкування з залом, глядацька співтворчість має неоднаковий спектр можливостей. У виставі, розрахованій на масового глядача, останній бере участь у співтворчості не особисто, а як кількісний підсилюючий фактор, проте, у випадку дійсно художнього контакту сцени і зали, глядач – самостійна активна творча одиниця. Тобто, в сучасному діалозі театру і глядача співтворчість виникає, коли актор і глядач, а точніше людина у взятій на себе соціальній ролі актора, і людина у добровільно прийнятій ролі глядача спілкуються, створюючи і корегуючи разом роль персонажа, переживають разом з ним важливі для обох життєві колізії та психологічні стани. Ще важливішими стають у сучасному театрі естетичні враження, які, як і в інших видах мистецтва, провокують художню творчість глядача, дарують насолоду знайденою суттєво виправданою і водночас незвичайною, оригінальною формою. Народжені у спілкуванні театру та глядача естетичні враження є ексклюзивною можливістю сучасної вистави. Їх значення в майбутньому буде тільки зростати. І далі взаємовідносини театру і глядача, як свідчать дослідження психологів, соціологів, практиків і теоретиків театру, будуть все більш спрямованими на побудову, відновлення та удосконалення цілісної структури людської особистості. Зараз цей процес тією чи іншою мірою відбувається у кращих зразках сучасного театру.

Провідними чинниками зміни та ускладнення взаємовідносин театру та глядача є нові етичні та естетичні ідеали суспільства, які складаються з окремих ідей та ідеалів минулих епох, поєднаних у нову, складнішу за попередню, філософську та художньо-стильову концепцію. Культурологічне дослідження взаємовідносин сучасного театру та глядача здійснюється у комплексному міждисциплінарному підході, який дозволяє побачити весь наявний сьогодні обсяг і динаміку розвитку системи, виявити її закономірності і особливості для кожної вистави і для сучасного театру загалом.

Сучасними тенденціями та перспективами існування Білоцерківського театру та глядача в контексті розвитку світового та українського театрального мистецтва є: підвищення ролі особистості актора у стосунках з публікою; розширення кола глядачів театру; стійка потреба у професійно якісних розважальних комедіях для масової аудиторії, популярність емоційно насичених музичних вистав для молоді; потреба у виставах для підготовленої аудиторії, які поєднують зусилля творців (акторів, режисерів, художників, композиторів тощо) у створенні багатошарового за художнім змістом, емоційним, інтелектуальним та духовним спрямуванням сценічного твору.

Сучасні взаємовідносини театру та глядача Білої Церкви поділено на традиційні і інноваційні. Традиційні відтворюють історично складені типи взаємовідносин театру і глядача, притаманні цьому театру або жанру, ілюзійні по типу ідентифікації глядача і сценічної дії. Вони не доповнюють свій художньо-технічний арсенал запозиченнями інших сучасних мистецтв і можливостей сучасних медіа-технологій. Інноваційні взаємовідносини театру та глядача поділені на інноваційні за зовнішньою формою, які у свою чергу поділяються на ті, що використовують: а) нові аудіовізуальні технології; б) запозичення з сусідніх театральних жанрів та інших видів мистецтва; в) еклектику та цитування як принцип побудови художньої форми; г) нові елементи виконавської техніки; та інноваційні за структурою, тобто націлені на створення принципово нових зв’язків у системі театр-глядач за допомогою нових якостей взаємовідносин актор-глядач і відновлення структури сценічної дії загалом.

Щоб втілити стратегічні цілі в першу чергу необхідне достатнє фінансове забезпечення, підтримка міста та області та професійність працівників театру.

Незалежно від економічної та політичної ситуацій в Україні Київський академічний обласний музично-драматичний театр імені Панаса Карповича Саксаганського впевнено стоїть на ногах, чітко усвідомлює свою місію та виконує поставлені цілі.

Завдяки розумній та злагодженій щоденній роботі керівництва та колективу загалом – він рухається вперед до нових звершень. Бо головна його мета – розвиток мистецтва. А мистецтво, як ми знаємо, вічне!