Завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні підходи до визначення поняття «ситуація».

2. Розкласифікуйте ситуації за основними критеріями.

3. Назвіть рівні дескриптивного аналізу та співвіднесіть їх між собою.

4. Назвіть етапи програмного аналізу й розкрийте їх зміст.

5. Визначте основні категорії системного аналізу.

6. Назвіть етапи системного аналізу та розкрийте їх зміст.

7. Визначте основні категорії причинно-наслідкового аналізу.

8. Назвіть етапи причинно-наслідкового аналізу й розкрийте їх зміст.

9. Розкрийте можливості івент-аналізу.

10. Визначте основні процедури івент-аналізу.

11. Охарактеризуйте особливості кодування інформації в івент-аналізі.

12. Визначте структуру інформаційного архіву в івент-аналізі.

13. Розкрийте можливості матричних методик.

4. Перспективний аналіз

4.1. Прогностичний аналіз і прогностична діяльність

Перспективний аналіз передбачає прогнозування наслідків тих чи інших альтернативних рішень у майбутньому і поділяється на два підцикли: прогностичний – вироблення прогнозу, прескриптивний – рекомендація щодо прийняття того чи іншого рішення.

Прогностичний аналіз необхідно відрізняти від прогностичної діяльності, тобто діяльності з вироблення прогнозів. Сутність прогнозів багатопланова. Вона має гносеологічний, логічний та онтологічний аспекти. Кожен з цих аспектів характеризує прогноз у його спрямованості на певні методи його одержання, обробки й аналізу. У гносеологічному плані прогноз являє собою знання, інформацію, відомості про майбутнє. Із гносеологічним аспектом прогнозу тісно пов’язане його логічне розуміння, при якому прогноз виявляється логічно обґрунтованим висловленням. В онтологічному плані прогноз, по суті, зводиться до вивчення фактів майбутнього в сьогоденні.

Прогностичний аналіз передбачає не розробку, а використання моделей майбутнього і шляхів його досягнення. Він зводиться до прогностичної діагностики, з’ясування ступеня відповідності аналізованого явища чи процесу майбутньому. Призначення прогностичного аналізу полягає у формуванні прогнозів щодо майбутнього розвитку ситуації.

Політичне прогнозування (від грец. prognosis – передбачення, пророкування) – це дослідження динаміки, перспектив розвитку політичних процесів і явищ з метою підвищення наукової обґрунтованості й ефективності політичного (соціально-політичного) планування, програмування, проектування, керування, рішень у цілому. Політичне прогнозування суттєво відрізняється від природничо-наукового і науково-технічного тим, що в останніх видах прогнозування взаємозв’язок між пророкуванням і приписом незначний, наближається або дорівнює нулю через неможливість керування об’єктом – тут у принципі можливе лише пошукове прогнозування з орієнтацією на більш точне безумовне пророкування майбутнього стану явища. У політичному прогнозуванні такий взаємозв’язок настільки значний, що здатен справляти ефект самоздійснення або, навпаки, саморуйнування прогнозів діями людей на основі цілей, планів, програм, проектів, рішень у цілому. У зв’язку з цим тут необхідне поєднання пошукових і нормативних розробок, тобто умовних передбачень з орієнтацією на підвищення ефективності керування.

Найчастіше прогнозування ототожнюють з поняттям пророкування без жодних уточнень або змішують категорії прогнозування, цілепокладання, планування, програмування, проектування, керування. Тут слід відзначити, що категорія «передбачення» виступає як загальне поняття, що єднає всі конкретні різновиди отримання інформації про майбутнє. Принцип наукового передбачення ґрунтується на припущенні, що передбачення майбутніх станів суспільного явища є результат дослідження законів його розвитку, аналізу попередніх і теперішніх станів. Але політичне прогнозування не зводиться до спроб передбачити деталі майбутнього через дію великої кількості факторів, унаслідок чого закони суспільного розвитку набувають характеру тенденцій і мають, отже, імовірнісний характер.

Передбачення торкається двох різних сукупностей форм його реалізації:

• сукупність, яку відносять до власне категорії передбачення – описова (дескриптивна);

• сукупність, яку відносять до категорії керування – приписова (прескриптивна).

Пророкування здійснює опис можливих або бажаних перспектив, станів, рішень проблем майбутнього. Припис пов’язаний з власне вирішенням цих проблем, використанням інформації про майбутнє для цілеспрямованої діяльності.

Названі сукупності, у свою чергу, складаються з різних форм конкретизації.

Пророкування проявляється у формах:

• передчуття (просте передбачення),

• передбачення (складне передбачення),

• прогнозування (наукове дослідження перспектив розвитку явища).

Припис виступає у формах:

• цілепокладання – встановлення ідеально допустимого результату діяльності;

• планування – проекція в майбутнє людської діяльності для досягнення заздалегідь установленої мети, перетворення інформації про майбутнє на директиви для цілеспрямованої діяльності;

• програмування – встановлення послідовності конкретних заходів для реалізації планів;

• проектування – створення конкретних образів майбутнього, конкретних деталей розроблених програм та керування, яке в цілому ніби інтегрує попередні форми припису, оскільки кожна з них містить один і той же елемент – рішення.

Ядром пророкування є прогноз, припису – план. Прогнози передують планам і відрізняються від останніх способом оперування інформацією про майбутнє: імовірнісний опис можливого або бажаного – це прогноз, директивне рішення щодо заходів для досягнення можливого, бажаного – це план.

Ключовим терміном політичного прогнозування є поняття «політичний прогноз». Політичний прогноз – це ймовірнісне судження про перспективи майбутнього стану того чи іншого явища та (або) про альтернативні шляхи та строки їх здійснення на основі спеціального наукового дослідження.

У політичному прогнозуванні існує два типи прогнозу, у яких по-різному поєднані екстраполяція і цілепокладання:

• пошуковий прогноз – це визначення можливих станів явища в майбутньому. У його основі лежить певна шкала можливостей, за якою встановлюють ступінь імовірності прогнозованого явища;

• нормативний прогноз – це визначення шляхів і строків досягнення можливих станів явища, які сприймаються як цілі. Тут дослідження просувається у зворотному напрямі – від заданих станів до спостережених тенденцій.

Прогнози також можна класифікувати за періодом випередження – проміжком часу, на який розрахований прогноз:

- оперативний прогноз (строком до 1 місяця) розрахований на перспективу, протягом якої не очікують істотних змін об’єкта дослідження – ані кількісних, ані якісних;

- короткостроковий прогноз (строком від 1 місяця до 1 року) розрахований на перспективу лише кількісних змін;

- середньостроковий прогноз (строком від 1 до 5 років) розрахований на перспективу як кількісних, так і якісних змін, але з переважанням кількісних змін над якісними;

- довгостроковий прогноз (строком від 5 до 15 років) також розрахований на перспективу як кількісних, так і якісних змін, але з переважанням якісних змін над кількісними;

- далекостроковий прогноз (понад 15 років) розрахований на перспективу, коли очікують на суттєвіші якісні зміни, тому тут практично можна говорити лише про найзагальніші перспективи розвитку об’єкта дослідження. До таких далекострокових прогнозів належать футурологічні дослідження.

Прогнози також можна поділяти за іншими критеріями на такі види:

• одноразовий та повторюваний (супровідний);

• прогноз можливого ефекту від рішення, яке вже прийняте і вплив якого вже відомий;

• прогноз, у якому головні фактори очевидні;

• прогноз, у якому дослідник не контролює або слабо контролює розвиток подій.