Завдання для самоконтролю

1. Визначте місце інформаційно-аналітичної діяльності в структурі процесу вироблення, прийняття та реалізації політичного рішення.

2. Назвіть вимоги до інформації для аналізу й прогнозування зовнішньої політики.

3. Опишіть кроки алгоритму включення інформації й знання про політику в структуру аналізу й прогнозування зовнішньої політики.

4. Назвіть режими збирання даних для аналізу й прогнозування зовнішньої політики та охарактеризуйте їх можливості.

5. Назвіть види інформаційно-аналітичних документів та охарактеризуйте їх.

6. Визначте структуру аналітичної записки як основного виду інформаційно-аналітичних документів.

7. Визначте критерії порівняння альтернатив в аналітичній записці.

3. Дескриптивний аналіз

3.1. Сутність і рівні дескриптивного аналізу

Дескриптивний аналіз передбачає моніторинг та опис поточної політичної ситуації, дослідження причин виникнення цієї ситуації або прийнятих раніше рішень та їх наслідків. Дескриптивний аналіз ґрунтується на сукупності прийомів і методів осмислення ситуації та її структури, визначення її факторів, тенденцій розвитку тощо; це своєрідний фундамент, на який спирається вся будівля політичного аналізу й прогнозування. Без аналізу поточного стану речей у політичному світі неможливо ані робити прогнози, ані приймати рішення. Системи дескриптивного аналізу дозволяють виконувати комплексні прикладні завдання, пов’язані з інформаційним забезпеченням процесу прийняття політичних рішень.

Предметом дескриптивного політичного аналізу є політична ситуація. У цілому термін «ситуація» багатозначний. Звичайно його витлумачують так:

По-перше, згідно з подієвим підходом, – це певна сукупність подій, зв’язаних між собою проблемою; певна низка чи коло, вузол подій тощо. Теоретичною основою такого розуміння ситуації є теорія подій.

По-друге, з погляду умов діяльності, ситуація – комплекс цих умов, що визначає існування проблеми. Сутність ситуації в даному аспекті вивчають теорія діяльності та праксеологія.

По-третє, з позицій факторного підходу, ситуація являє собою складну взаємодію різного роду факторів, які або сприяють вирішенню проблеми, або пере-шкоджають йому. Теоретично тут курирує ситуацію теорія факторів і факторного аналізу.

Незважаючи на різне розуміння поняття ситуації, можна виділити те загальне, що властиве для різних концептуальних підходів. Насамперед слід зазначити, що си-

туація є результат соціальних змін. Вона випливає з попередньої ситуації й переходить у наступну, тобто має характер процесу.

Вдалість вибору ситуації для аналізу визначають за ступенем її відповідності досліджуваному знанню, а також за наявністю в ній нестандартності, деякої інтриги, що додає їй цікавості, спонукає дослідницьку мотивацію. Для вибору ситуацій доцільно скористатися наведеною нижче класифікацією їх різновидів:

Основа класифікації	Різновиди ситуацій
Відповідність реальному життю	Реальна Умовна
Відповідність нормі	Нормальна Девіантна Екстремальна
Відповідність соціальному часу	Минула Дійсна (актуальна) Майбутня
Ступінь складності	Проста Складна Надскладна
Характер розвитку	Детермінована Імовірнісно-стохастична
Ступінь новизни	Відома Подібна Невідома
Контрольованість	Контрольована Неконтрольована
Характер дієздатності	Сприятлива Вимушена Критична Безвихідна

Звичайно, основні характеристики проблеми впливають на види ситуацій. Але разом з тим можна назвати й деякі специфічні умови виділення видів ситуацій. Немаловажна роль у цьому належить ступеню відповідності виду ситуації реальному життю. За даним показником усі ситуації поділяють на реальні й умовні. Реальні ситуації відбивають реальні процеси. Умовні ситуації є штучні, вони надзвичайно рідко трапляються в дійсності, але досить рельєфно характеризують досліджувані явища й відносини.

За другою ознакою – відповідність нормі – усі ситуації можна розділити на нормальні, девіантні й екстремальні. Перший тип передбачає розвиток у межах норми; девіантні ситуації фіксують різного роду відхилення; екстремальні відбивають ті явища й процеси, що виводять систему на межу життя, ставлять під питання її існування в даній формі.

Часовий параметр дозволяє виділяти ситуації минулі, дійсні та майбутні. Минулі ситуації – це такі, що вже траплялися в практичному житті суспільства. Вони служать для вивчення попереднього досвіду. Дійсні ситуації характерні для сучасного стану речей. Майбутні ситуації мають передбачуваний, прогностичний характер.

За параметром складності ситуації поділяються на прості, складні і надскладні. Прості ситуації являють собою результат взаємодії кількох факторів, вони є однозначні. Складні ситуації відрізняються різноманіттям діючих факторів, передбачуваністю розвитку. Надскладні ситуації розвиваються непередбачувано.

За ступенем новизни ситуації поділяють на відомі, подібні та невідомі. Такий розподіл конкретних ситуацій позначається на їх функціях у навчанні. Відомі ситуації використовують для тренінгу, подібні – для формування навичок застосування знань у процесі вироблення програми дій у схожих ситуаціях, невідомі – для розвитку дослідницьких якостей, творчого підходу до реальності.

За контрольованістю виділяють контрольовані та неконтрольовані ситуації. До першої групи належать ситуації, у яких суб’єкт діяльності оперує повноваженнями й ресурсами, необхідними для контролю ситуації. Саме такий зміст вкладений у фразу «Ситуація під контролем!». Неконтрольованість ситуації може бути абсолютна – коли йдеться про космічні й планетарні катастрофи, – але найчастіше вона має відносний характер, тобто ситуація неконтрольована для одного суб’єкта, однак цілком контрольована для іншого.

Найважливішим параметром класифікації ситуацій є здатність суб’єкта вийти з них. Згідно з цим критерієм виділяють сприятливі, вимушені, критичні, безвихідні ситуації. Сприятливі ситуації відрізняються тим, що вони «пестять і підносять» суб’єкт незалежно від його трудового внеску. Вони визначають везіння, удачу тощо. Вимушені ситуації виникають не тільки тоді, коли ми відчуваємо потребу в чому-небудь, коли нам чогось не вистачає, але також і тоді, коли ми передбачаємо появу певної потреби. При цьому якщо людина не буде діяти, то їй стане набагато гірше, незадоволені потреби завдаватимуть болю, що може призвести до критичної ситуації. Критична ситуація відрізняється, з одного боку, примусовістю й можливістю значних втрат для діючого суб’єкта, а з іншого боку, вона вимагає значних рішучих і цілеспрямованих зусиль для досягнення мети. Безвихідна ситуація є вкрай неспри-ятливий тип ситуації, коли відсутні можливості діяти і суб’єкт може сподіватися тільки на чудо. Мистецтво керування й мудрість життя підказують, що такої ситуації слід уникати. Боротися з нею потрібно на стадії критичних ситуацій. Про це свідчить відома теза «Мудрець не той, хто виходить із найскрутніших ситуацій, а той, хто не потрапляє в них».

Що ж до політичної ситуації, то часто її розуміють як сукупність відносин між інституціональними й персональними суб’єктами політики, що відбивають співвідношення їх інтересів і «співвідношення сил» між ними.

Серед сучасних видів дескриптивного політичного аналізу найбільш складний є загальний аналіз політичної ситуації, що передбачає детальне дослідження стану всієї політичної системи. Під час виконання загального ситуаційного аналізу можна використати два базові підходи.

Перший передбачає розчленовування політичної системи на окремі інститути й розгляд поточного стану кожного з них окремо, а потім і системи їх взаємодій. Даний тип загального ситуаційного аналізу можна назвати вертикальним, або інституціональним, оскільки він ніби розсікає політичну систему на окремі сегменти, а саме, на основні політичні інститути: уряд, органи президентської влади, парламент, політичні партії, суспільно-політичні організації, фінансово-промислові групи в аспекті їх участі в політичному житті, ЗМІ, окремі соціальні групи. Варто відзначити, що найчастіше політичні інститути являють собою неоднорідні утворення, що також необхідно врахувати під час аналізу: наприклад, в уряді можуть існувати конку-рентні угруповання, які з низки питань будуть діяти як самостійні й навіть конкуруючі політичні актори. Варто також підкреслити й особливу роль конкретних політичних осіб, що очолюють окремі інститути, – адже саме їм належить право прий-няття основних рішень у тій чи іншій структурі. Наслідком цього є спроби замінити аналіз дій інститутів аналізом дій конкретних фігур, що їх очолюють. Це, однак, видається не зовсім справедливим – адже силу окремих фігур визначає саме міць інститутів, на чолі яких вони стоять, і здатність даних інститутів вирішувати серйозні завдання. Одночасно інститути є механізмами реалізації рішень основних політичних персон, які поза інститутами не мають значення. Інститути ж надають їм необхідні владні ресурси.

Інший підхід передбачає вичленовування з політичної системи неінституціоналізованих об’єднань, які, проте, виступають у політичному процесі як єдині актори. Даний спосіб можна охарактеризувати як горизонтальний, або груповий тип загального аналізу політичної ситуації – адже в цьому випадку об’єктом аналізу є згуртовані політичні угруповання, що складаються з осіб, які входять до різних інститутів влади.

Ці види аналізу є не взаємовиключні, а скоріше взаємодоповняльні один щодо одного, і оптимальним під час здійснення загального аналізу політичної ситуації є поєднання цих двох підходів. Вертикальний і горизонтальний аналіз гармонійно доповнюють один одного: перший являє собою аналіз «видимих», офіційних відносин у політичній системі, а другий – спробу досліджувати неформальні чинники політичного процесу.

Оскільки загальний аналіз політичної ситуації потребує значних часових та інших ресурсів, то часто в процесі дослідження політичної ситуації обмежуються аналізом її певної частини. На відміну від загального такий тип дескриптивного аналізу можна назвати фрагментарним аналізом політичної ситуації. Як і загальний аналіз, він також може бути двох типів, причому перший дещо нагадує загальний інституціональний аналіз, оскільки розглядає діяльність окремих політичних інститутів, однак його об’єктом є лише один з них, тому його можна назвати моноінституціональним. Наприклад, можна розглядати тільки стан президентської влади, функціонування парламенту або окремих його палат, діяльність уряду, політичних партій, ЗМІ. Другий тип фрагментарного ситуаційного аналізу пов’язаний з описом ситуації, аналіз якої необхідний для виконання якогось конкретного завдання, тому його можна назвати локальним, або децізіоністським (від англ. decision – рішення). У цьому випадку немає необхідності в проведенні детального аналізу всієї політичної ситуації – адже замовника цікавить тільки фрагмент політичної ситуації, що стосується поставленого ним завдання. Саме від останнього й залежить вибір фрагмента політичної ситуації, що підлягає аналізу. Наприклад, якщо певна комерційна структура шукає шляхи здійснення лобістської діяльності, то їй необхідно з’ясувати, які канали лобізму найбільш перспективні, визначити розстановку сил в органах влади (насамперед у структурах законодавчої влади, що приймає закони, і виконавчої влади, яка їх реалізує), виявити центри прийняття найбільш важливих рішень. Якщо ж, наприклад, уряд відчуває потребу в корекції державної соціальної політики, то в цьому випадку істотним буде аналіз діяльності державних структур саме в цій сфері, вивчення реакції на неї населення, його вподобань і побажань, програмних настанов найбільш популярних опозиційних партій, фінансових можливостей держави тощо. При цьому дослідження боротьби угруповань усередині структур виконавчої влади вже не буде стосуватися поставленого завдання.

Саме на цьому типі ситуаційного аналізу зосереджують свою увагу західні дослідники політичного аналізу, причому для зарубіжних політологів він є практично єдиною формою аналізу політичної ситуації. Тим самим західні вчені істотно звужують рамки ситуаційного аналізу, пов’язуючи його з процесом прийняття політичних рішень. Тобто, по суті, цей тип ситуаційного аналізу є аналізом проблеми, що потребує вирішення.

Проблемний аналіз (від грец. prоblеmа – перешкода, труднощі, завдання) ґрунтується на використанні проблемного підходу. Тут під суспільною проблемою розуміють форму існування й вираження протиріччя між назрілою необхідністю певних суспільних дій і відсутністю умов для їх реалізації. Проблемний аналіз передбачає усвідомлення сутності, специфіки тієї чи іншої проблеми та знаходження шляхів її розв’язання. Повний цикл розумових дій від виникнення проблемної ситуації до її розв’язання має декілька етапів:

• виникнення проблеми;

• усвідомлення труднощів і постановка проблеми;

• знайдення рішення шляхом здогаду чи висування й обґрунтування гіпотези;

• доведення гіпотези;

• перевірка правильності розв’язання проблеми.

Технологія проблемного аналізу передбачає аналітичну роботу з класифіка-цією проблем у таких напрямах:

1. Формулювання проблеми як незадоволеної суспільної потреби.

2. Просторово-часова констатація проблеми, що передбачає визначення просторових і часових меж проблеми.

3. З’ясування типу, характеру проблеми, її основних системних характеристик (структури, функцій тощо).

4. Виявлення закономірностей розвитку проблеми, її наслідків.

5. Діагностика принципової можливості розв’язання проблеми.

6. Визначення ресурсів, необхідних для розв’язання проблеми.

7. Вироблення організаційно-управлінських технологій вирішення проблеми.

8. Розв’язання проблеми.

Поряд з проблемним підтипом фрагментарного аналізу політичної ситуації можна виокремити також і його діагностичний підтип. Якщо перший підтип фрагментарного аналізу політичної ситуації жорстко пов’язаний з певною проблемою й завжди має результатом вироблення оптимального рішення, то другий підтип необхідний політичному актору для того, щоб бути обізнаним про останні дії своїх союзників і конкурентів, мати відомості про потенціал своїх супротивників, про реальну розстановку сил на політичній арені, про внутрігрупову боротьбу всередині правлячої еліти, про настрої серед електорату тощо. Діагностичний аналіз не займається розглядом проблем, що вже постали перед актором – він дозволяє виявити потенційні можливості виникнення проблемних ситуацій, а також прозондувати можливість оптимізації діяльності політичного суб’єкта в певних напрямках.

У принципі, діагностичний і проблемний підтипи фрагментарного аналізу політичної ситуації можуть доповнювати один одного: якщо після проведення першого виявляють наявність не поміченої до цього проблеми, то необхідно перейти до здійснення другого з виходом на її безпосереднє вирішення. У цьому випадку ситуаційний аналіз дійсно є першою стадією процесу ухвалення політичного рішення. Однак аналіз зовсім не обов’язково має переводитися у відповідне політичне рішення – він цілком може бути самостійною процедурою. Так, якщо під час діагностичного аналізу не встановлені негативні фактори, здатні ускладнити функціонування політичного суб’єкта в певному напрямку, то такий аналіз може не супро-воджуватися рішенням.

Існування діагностичного аналізу доводить унікальність ситуаційного аналізу в порівнянні з двома іншими частинами повного циклу політичного аналізу. Дійсно, якщо ситуаційний аналіз може бути самостійною процедурою й не знаходити продовження в прийнятті політичних рішень і здійсненні політичного прогнозування, то політичне рішення та політичний прогноз не можливі без ситуаційного аналізу.