35. Робота з кандидатом в політичному менеджменті

Процес організації й проведення виборчої кампанії політичного лідера надзвичайно складний. Він потребує не лише значних матеріальних і фінансових ре­сурсів, відповідного політичного капіталу лідера та його інтелек­туального потенціалу, а й добре зорганізованої, згуртованої ко­манди професіоналів у галузі політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та менеджменту. Принципове завдання, яке має вирішити кандидат, — це формування працездатної команди. Вона, у свою чергу, й займа­тиметься проблемами матеріально-фінансового забезпечення кампанії, організаційними, політико-ідеологічними та багатьма іншими питаннями, що повсякчас виникатимуть упродовж ви­борчого марафону. Фахівці радять звернути особливу увагу на розподіл функцій всередині команди політичного лідера, виокремлюючи тих, хто готує матеріали для кандидата безпосередньо, і тих, хто займа­ється поточними організаційними проблемами. Такий розподіл обов’язків дає змогу кандидатові не відволікатися на дріб’язкові щоденні справи, а зосередитися на стратегічних питаннях. Досвід показує, що загалом найближче оточення кандидата за кількістю не повинно перевищувати відоме "психологічне число” — 7 плюс-мінус 2 особи. В ідеалі команда кандидата має бути своєрідним прототипом майбутньої урядової команди, яка в разі перемоги без особливих труднощів зможе взяти на себе важелі влади. До складу патронажної частини команди, як правило, вхо­дять один-два менеджери, радники з економіки, внутрішньо­політичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретар і фахівець, який створює відповідний імідж. Апаратна частина команди, яку очолює головний менеджер, впроваджує в життя стратегічні й тактичні задуми мозкового центру команди, вирішує конкретні питання політичного рекла­мування і т. ін. Офіційною частиною команди кандидата після його реєст­рації є довірені особи, які мають юридичні повноваження пред­ставляти кандидата у відносинах з виборчими комісіями, орга­нами влади та засобами масової інформації. Українське зако­нодавство 1994 р. дозволяло кандидатові у президенти мати до 30 довірених осіб, кандидатові у мери та губернатори (голови відповідних Рад народних депутатів) — до 10, кандидатові в де­путати парламенту — до 5, а кандидатові до місцевих органів влади — до 3 довірених осіб. Функціонально команда кандидата повинна мати такі струк­турні підрозділи: групи політичного ана­лізу, преси, планування, розповсюдження матеріалів, підготовки статей і виступів, роботи зі штатами, організації масових за­ходів, служба редагування вже підготовлених виступів і заяв (у складі психологів, правників, мовників та інших спеціаліс­тів), а також "бригада швидкого реагування”. Основним зав­данням останньої є організація відгуків на всі події, заяви та дії конкурентів.

36. Робота зі змі у політичному менеджменті

Средства массовой информации обычно определяются как структуры (учреждения, предприятия и организации), создаваемые с целью открытой публичной передачи с помощью специального технического инструментария различных сведений любым лицам. Их отличительные черты — публичность, т. е. неограниченный и надперсональный круг потребителей; наличие специальных технических средств; непрямое, разделенное в пространстве и во времени взаимодействие коммуникационных партнеров; однонаправленность воздействия от коммуникатора к получателю (реципиенту); невозможность перемены их ролей; непостоянный, дисперсный характер их аудитории, которая образуется от случая к случаю в результате общего внимания, проявленного к той или иной передаче или статьеВ настоящее время без СМИ нельзя себе представить не только политику, но и повседневную жизнь. Еще в 40–60-е годы, ученые, исследуя влияние СМИ на массовое политическое поведение, постоянно задавали вопрос: не являются ли первые главным и определяющим фактором последнего? Хотя характер оценок и прогнозов менялся от десятилетия к десятилетию, признание СМИ в качестве важного актора политического процесса мало у кого вызывает сомнение. Теоретически СМИ — пресса, радио, телевидение, кино, звуко- и видеозапись, а в последние десятилетия многочисленные системы спутниковой связи, кабельного телевидения, региональные и глобальные компьютерные сети относятся к техническому инструментарию коммуникации. В их задачу входит сбор информации по своим каналам, ее кодирование в соответствии со стилями, свойственными именно этим каналам, и, наконец, ее передача пользователям (зрителям, слушателям, читателям). Однако уже способ кодирования информации по-разному влияет на ее потребителей. Любое событие, отраженное в журналистской статье, радиорепортаже или телевизионном сюжете, имеет различную кодировку и, следовательно, представляют собой различные способы воздействия на аудиторию. Так, если радиосообщения и, тем более, газетные (журнальные статьи) о забастовке, демонстрации или военном столкновении связаны с непосредственным комментарием, отражающим точку зрения журналиста или «линию» редакции, то показ видеосюжета об этих же событиях, несмотря на то, что он сопровождается комментарием и зачастую монтируется, означает радикально иной способ кодировки информации, поскольку он переносит событие непосредственно в дом зрителя, создавая эффект присутствия, придавая тем самым информации большую достоверность и правдивость (часто вполне обманчивую). Избирательно «выхватывая» отдельные моменты из процесса, видеосюжет может создавать устойчивое единичное впечатление о событии, которое в дальнейшем трудно изменить при помощи комментария. В свою очередь, газеты и журналы могут кодировать информацию и манипулировать ей при помощи размеров заголовков, форм шрифтов, специфики стилей, места размещения и т. д. Следовательно, учет таких факторов, как многообразие источников информации и способов ее кодирования, сложность и противоречивость окружающего мира, позволяет констатировать, что искажение реальности, ее неадекватное отражение, является практически неизбежным в процессе коммуникации, даже вне зависимости от намерений самих коммуникаторов. Информационные институты обеспечивают не только социальную связь, но и модифицируют сознание своей аудитории, управляют ее поведением, то есть являются одним из творцов политики. В современную эпоху газеты, радио, телевидение, компьютерные сети претендуют непосредственно на регулирование социального и политического поведения, психологического настроя и даже самого способа мышления своей аудитории. В этой связи заговорили об информационной власти, которую связывают с управлением коммуникациями, их содержанием и направленностью посредством манипулирования информацией.