19.Прогрес та регрес соціального розвитку.

Ще в стародавньому світі зародилася традиція розглядати суспільні явища як рух по колу одних і тих самих подій. Ідеї прогресу, круговороту і регресу зародилися ще в древ­ньому світі і потім повторювалися в різних варіантах у наступних іс­торичних періодах, вбираючи в себе новий історичний матеріал, що міг служити обґрунтуванням будь-якої концепції. Необхідно відзначити, що в ході суспільного розвитку мають місце як прогресивні так і регресивні процеси; як еволюційні перетворення, так і швидкі революційні стрибки; як несвідомо стихійні так і цілком усвідомлені акти людської діяльності; як випадкові події, так і закономірні тенденції. У цьому плані картина суспільного розвитку набагато складніша , ніж теоретична схема, що проповідує монотонне сходження по сходам прогресу. Якщо говорити про чисто природні показники людської еволюції, його біологічні і фізіологічні характеристики, то можна сказати, що тут еволюція і прогрес вичерпали свої можливості. Сучасна людина по своїм фізичним даним мало чим відрізняється від свого предка. Прогрес тут якщо і відбувається, то він уже не має суттєвого значення. Що ж стосується цивілізаційних показників суспільного розвитку, то вони разюче змінюються від епохи до епохи в бік удосконалювання, тобто, мають явно виражений прогресивний характер. Поняття прогресу доповнюється протилежною категорією - поняттям регресу, що визначає загибель, розклад, деградацію і т.д.. Регрес може бути притаманним як окремому індивіду (розпад особистості, старіння, смерть), так і окремим сферам громадського життя (господарські сфери, мораль­ності). Він може уражати цілі міста, держави, а може уражати формації, цивілізації. Інакше кажучи, будь-які окремо взяті соціальні структури, включаючи цілі формації, можуть мати як прогресивний, так і регресивний напрямок розвитку. Регрес, як і прогрес, може здійснюватися повіль­но, займаючи великі історичні інтервали, а може мати швидкий, обвальний характер, різко змінюючи долі людей у рамках навіть одного покоління. Регрес, уражаючи окремі соціальні структури, не може бути розповсюджений на суспільство в цілому, тому що у своєму загальному русі, незважаючи на всі зиґзаґи і руйнівні моменти, суспільство продовжує розвиватися по висхідній лінії. Суспільство повинне мати своє майбутнє, простір для нескінченного удосконалювання своєї організації. Питання про прогрес і регрес тісно переплітається з історичними, політичними й ін. ідеалами.

20.Розвиток соціології наприкінці 19-на початку 20ст

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку соціологічної науки. Заглибившись у тенета натуралізму, соціологи попереднього покоління загальмували розвиток науки на певний час. Але цей час був необхідним для переосмислення суті соціології, що повинна була абстрагуватись від природного, скинути цей зайвий баласт, не пов'язаний з її предметом. Учені нової доби уловили цю тенденцію, і шлях природознавства та соціології розійшлися назавжди.

Провідні соціологічні концепції кінця XIX — початку XX ст., що остаточно окреслили предмет науки, пов'язані з іменами видатних вчених — Е. Дюркгейма та М. Вебера.

Теоретичним обґрунтовуванням ідеології і політики буржуазного реформаторства стала концепція так званого соціологізму, що одержала якнайповніший вираз в працях Еміля Дюркгейма (1858- 1917). Ідейно теоретичним джерелом для Дюркгейма слугували концепції Сен-Сімона і О. Конта, етика І. Канта, психологія народів Вундта, а також ідеї німецької історичної школи права.