12.Еволюціоністська соціологія Спенсера.

На думку Спенсера, еволюція є універсальним явищем. Всесвіт, біологічний світ і окремі організми, суспільство і окремі соціальні явища підлягають певним еволюційним змінам. Він наголошував на трьох важливих моментах еволюції:

1. Перехід від відокремленого стану елементів до зв´язаного. Перш ніж розвиватись, система повинна утворитись.

2. Диференціація, тобто перехід від однорідного стану до різнорідного. Йдеться, зокрема, про спеціалізацію органів, поділ праці в суспільстві тощо.

3. Зростання порядку, перехід від невизначеності до визначеності.

Загалом еволюцію він розумів як перехід від відособленої однорідності (гомогенності) до зв´язаної різнорідності (гетерогенності). Порушені Спенсером проблеми (упорядкування хаосу) є предметом вивчення нової науки синергетики, а його можна вважати одним із її попередників. Концепція еволюції Спенсера виникла на основі біології. Звідси походить біологізм його поглядів на суспільство. Моральні норми, наприклад, він розглядав як інструменти пристосування людини до середовища. Філософські побудови Конта і Спенсера, які ґрунтувалися на узагальненні сучасного їм наукового знання, виявилися вразливими: радикальна зміна наукових теорій протягом кількох десятиліть зумовила руйнування філософських узагальнень, які підносились над ними. Тому позитивізм «першої хвилі» змушений був поступитись місцем позитивізму «другої хвилі», який висунув на передній план теорію наукового пізнання.

13.Соціологічна концепція Дюркгейма.

В основі вчення Дюркгейма — концепція соціологізму (принцип специфічності й автономності соціальної реальності). Суспільство становить особливу надіндивідуальну реальність, яка поєднує людей в єдине ціле і встановлює між ними солідарність особливого роду, а тому відмінна від звичайної механічної суми індивідів. Об'єднуючись у групи, люди відразу починають підпорядковуватися правилам і нормам, які Дюркгейм назвав "колективною свідомістю". Ця особлива соціальна реальність диктує свої установки кожному індивідові у вигляді суспільних очікувань, вимог і принципів моралі.

Соціальні явища, які породжені колективними діями індивідів і через це є якісно відмінними від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості, Еміль Дюркгейм назвав "соціальними фактами".

Дюркгейм довів, що навіть такий вчинок, як самогубство, який, на перший погляд видається зумовленим лише особистими чинниками, насправді є соціальним фактом — продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Соціолог вказав на те, що індивіди, які мають потужнішу сітку соціальних зв'язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов'язані з життям груп (атеїсти частіше вдаються до суїциду, ніж віруючі люди, самотні — частіше, ніж сімейні, військові — частіше ніж цивільні, а під час мирного часу — частіше, ніж під час воєн і революцій). Виходить самогубство є більш характерним для представників одних соціальних груп, аніж для вихідців із інших соціумів, а відтак — воно є явищем соціальним. Тобто, якщо вчинками людини керує її свідомість, а це свідчить, що значною мірою вона належить не самому індивіду, а соціальному цілому, частиною якого вона є.

Як вважав Е. Дюркгейм, будь-яке суспільство, залежно від стану функціонування своїх структур, може перебувати в нормальному або патологічному стані. Основна причина па­тології — анормальний поділ праці, що, у свою чергу, веде до аномії. Аномія — неузгодженість ціннісного світу,розхитуван­ня базових цінностей, моральних норм та ідеалів, змішання за­конного й незаконного. Аномія проявляє себе у функціональній неузгодженості елементів соціальної структури, у конфліктах між поколіннями та соціальними групами, у девіантній по­ведінці, втраті волі до життя, прагненні втекти від реальності.

Введений Е. Дюркгеймом у науковий обіг термін «аномія» дозволяє пояснити причини ненормативної поведінки, дефек­тів соціальних норм і докладно класифікувати типи такої по­ведінки.