59.Наука як об*єкт соціологічного дослідження

Наука — не лише система знань, а й процес їх одержання та застосування;

Виділяють специфічні ознаки науки: по-перше, безпосередня мета науки — опис, пояснення, передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її дослідження, на ґрунті зако­нів, які відкриває наука, тобто теоретичне відображення дійснос­ті; по-друге, прагнення до одержання нового, істинного знання про дійсність, тобто інноваційний та безкорисливий характер на­уки; наукове знання має системний характер і будується за прин­ципом «все про об'єкт»; по-третє, об'єкти науки не тотожні ре­альним об'єктам, а мають ідеальний характер. Наука має власну мову та засоби пізнання, тому наукова діяльність потребує спеці­альної підготовки суб'єкта пізнання. Ще одна важлива ознака на­уки — багатомірний характер. Ця особливість науки досить де­тально розкривається в теоріях Джона Бернала, який доводить, що науку варто розглядати як інститут, тобто організацію людей, які виконують певні завдання у суспільстві, як метод, тобто су­купність засобів відкриття нових сторін і закономірностей приро­ди та суспільства, накопичення наукових традицій, та як важли­вий фактор розвитку виробництва.наука — складне, багатомірне соціальне явище, й різні галузі пізнання у різних кон­кретно-історичних умовах вивчають її з різних боків.

60.Соціальні функції науки

Наука виконує в суспільстві ряд функцій. Під функцією науки розумієтьсязовнішній прояв її одного або кількох істотних властивостей. Уфункціях виявляються можливості і здібності науки брати участь увирішенні кардинальних проблем життєдіяльності суспільства, у створенні більшсприятливих умов і змісту життя людей, у формуванні культури.

Соціальні функції науки не є щось раз і назавжди задане.

Навпаки, вони історично змінюються і розвиваються, як і сама наука; більшетого, розвиток соціальних функцій являє собою важливу сторонурозвитку самої науки.

Сучасна наука багато в чому суттєво, кардинальновідрізняється від тієї науки, яка існувала сторіччя або навіть півстоліттятому. Змінився весь її вигляд і характер її взаємозв'язків із суспільством.

Говорячи про сучасну науку в її взаємодії з різними сферамижитті людини і суспільства, можна виділити три групи виконуваних нею соціальних функцій. Це, по-перше, функції пізнавальна іміровоззренческае, по-друге, функції науки як безпосередньоїпродуктивної сили, по-третє, її функції як соціальної сили, вчетверте, культурна функція та інші функції, пов'язані з тим, щонаукові знання і методи нині все ширше використовуються при вирішенні самих різнихпроблем, що виникають в ході суспільного розвитку.

61.Правова культура сучасного українського суспільства

Правова культура є однією із форм прояву правосвідомості. Вона охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Особливість правової культури полягає в тому, що вона являє собою не право чи його реалізацію, а комплекс уявлень тієї чи іншої спільноти людей про право, його реалізацію, про діяльність державних органів та посадових осіб.

На жаль, на сьогоднішній день, якщо говорити про нашу державу, то високий рівень правової культури не спостерігається не лише у пересічного громадянина, часто його не вистачає навіть законодавцям, політичним лідерам, керівникам суспільних організацій. І справа не в тому, що вони не знають закону, а в тому, що вони не рахуються з ним. А це вже зневажання правом. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, що переходять у відкритий правовий нігілізм, заперечення необхідності і цінності права мають глибокі історичні корні. З покоління в покоління в Україні проявляється зневага до закону та суду, терпимість до свавілля.

Активна увага стала приділятися підвищенню рівня правової культури зі створенням незалежної держави. Але не слід чекати швидких позитивних змін, швидкого росту рівня правосвідомості і правової культури суспільства, оскільки це є довготривалий процес по відновленню не лише правових, а й культурних цінностей, які пригнічувалися та не визнавалися на протязі багатьох поколінь.

Сьогодні правова культура суспільства потребує систематичного раціонального формування, стимулювання та позитивного соціального розвитку. Система мір, спрямованих на формування політико-правових ідей, норм, принципів, що представляють цінності світової та національної правової культури, виступає як правове виховання.

Змістом правового виховання є прилучення людей до знань про державу і право, законність, права та свободи особистості, розуміння сутності правових учень, доктрин, формування у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку. Звісно, деякі правові цінності, маючи своє походження з моральних норм, засвоюються особистістю в процесі різноманітної соціальної практики. Однак метою правового виховання є «створення спеціального інструментарію з донесення до розуму та почуттів кожної людини правових цінностей».

Одним із видів правового виховання є правова просвіта громадян, головним інструментом забезпечення якої є навчальні заклади освіти. Діяльність у сфері правової просвіти громадян включає : викладання правових дисциплін і правове виховання; підготовку розповсюдження і популяризацію юридичної літератури; роз’яснення чинного законодавства; поширення правової інформації; державний контроль над ідеологічним змістом правової освіти. На сьогодні відчувається нагальна потреба у правовому вихованні людини, а тим більше молодої. Суспільство потребує підсилення цілеспрямованої діяльності держави щодо передачі юридичного досвіду, систематичного впливу на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних позитивних уявлень, поглядів, ціннісних орієнтацій, установок, що забезпечують додержання, виконання і використання юридичних норм.

Сучасна правова система України настільки заплутана, що навіть досвідченому юристу не просто зорієнтуватись у частоколі безсистемно існуючих нормативних актів. Реальний стан вітчизняного законодавства — це показник наявності суб’єктивних передумов нестабільності чинних нормативно-правових актів.

Отже, надзвичайно актуальною є проблема очищення засобів масової інформації від продукції, що поширює кримінальні традиції, пропагує культ жорстокості, насильства і розпусти. Те, що відбувається нині в інформаційному просторі, руйнує не тільки правосвідомість, правову культуру людини, а особливо молоді, та мораль, а й загрожує нашій державності, національним інтересам.

Отже, за допомогою правильної організації правового виховання, його систематичності, а також підвищення авторитету державної влади, вдосконалення законодавства можна досягти стабільного підвищення рівня правової культури як окремого громадянина, так і суспільства в цілому.