24.Концепції походження суспільства

Соціальна думка Нового часу у трактуванні суспільства виходила з концепції "природного стану" і суспільного договору. Зокрема такі думки зустрічаємо у творах Т. Гоббса, Ж-Ж. Руссо, Дж. Локка.

В XIX ст. з'являються праці, в яких поняття "суспільство" аналізується з точки зору соціології. Так, родоначальник соціології О. Конт розглядав суспільство як функціональну систему, основними підставами виникнення якої став розподіл праці між індивідами, що спонукав їх до взаємодії та сприяв формуванню певних типів соціальних відносин.

У творах Е. Дюркгейма суспільство постає як над індивідуальна реальність, що базується на колективних уявленнях; як наймогутніший фокус фізичних і моральних сил, який тільки існує у світі.

Дж. Мілль розглядав суспільствояк агрегат індивідів, мислення яких зазнає поступових змін і розвитку.

М. Вебер розумів суспільство як взаємодію людей, якає продуктом соціальних дій.

Сьогодні поняття "суспільство" має такий же понятійний зміст, що і в соціальній науці XIX ст. Зокрема, можна зустріти наступні визначення даного поняття.

25.Модернізація, її суть та види

Модернізація — перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, міського й індустріального. Переважною більшістю теоретиків розглядається як соціальний та цивілізаційний процес спрямованої трансформації суспільств, який розгортався протягом XVI-ХХ ст.

Традиційними вважається цілий спектр суспільств — від примітивних неписьменних суспільств до племінних федерацій, патримоніальних, феодальних, імперських систем, міст-держав тощо.

Модерними вважаються суспільства, розвиток яких у загальних рисах спирається на науку (перш за все природознавство), техніку, індустрію і демократію.

Згідно з сучасними теоріями модернізації, розвинутою може вважатися та країна, яка має значний рівень індустріалізації, стабільний економічний розвиток, віру суспільства у силу раціонального наукового знання як основу прогресу, високий рівень та якість життя, розвинуті політичні структури, вагому частку середнього класу у структурі населення; суспільства, які не відповідають цим критеріям, належать або до «традиційних», або до «перехідних».

Модернізація тісно пов'язана з капіталізмом, по суті капіталізація і модернізація в західних суспільствах були одним і тим же процесом.

Первинна, органічна модернізація відбувалася у тих країнах, що були новаторами на цьому шляху, і розгорталась завдяки внутрішнім чинникам, зокрема, докорінним змінам у сфері культури, ментальності, світогляду. Її становлення пов'язують з появою національних централізованих держав, зародженням буржуазних відносин, зокрема капіталістичної кооперації та мануфактури, формуванням ранньомодерних націй, а піднесення — з першою промисловою революцією, руйнуванням традиційних спадкових привілеїв та впровадженням рівних громадянських прав, демократизацією, становленням національних суверенних держав тощо.

Вторинна, неорганічна модернізація відбувається як відповідь на зовнішній виклик з боку більш розвинутих країн і здійснюється переважно під впливом запозичення чужих технологій та форм організації виробництва і суспільства, запрошення фахівців, навчання кадрів за кордоном, залучення інвестицій тощо. Її основний механізм — імітаційні процеси. Розпочинається ж вона не у сфері культури, а в економіці та/або політиці і в останньому випадку визначається як наздоганяльна модернізація або «модернізація з запізненням».