4) Конституцією України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Державний статус української мови визначається законом "Про мови в Українській PCP" від 28 жовтня 1989 р.

Державна мова - це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобів масової інформації тощо.

Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Громадянам створюються умови для вивчення української мови. Відмова посадової особи прийняти і розглянути звернення громадянина з посиланням на незнання мови, якою написано його звернення, передбачає юридичну відповідальність. 

Українською мовою здійснюється також, згідно із законом, виховання дітей у дитячих дошкільних закладах, навчальна і виховна робота в загальноосвітніх школах. Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів України, як правило, складають конкурсний екзамен з української мови. Мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова. Українською мовою виконуються також маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції з користування товарами, виготовленими в Україні.

Мовні відносини в Україні регулює, крім Конституції, Закон про мови, який був прийнятий Верховною Радою України 28 жовтня 1989 року. Основними передумовами прийняття Закону про мови були:

по-перше, усвідомлення українським суспільством ролі мови в процесі національного відродження в нових суспільних умовах;

по-друге, багаторічна політика лінгвоциду щодо української мови, наслідки якої не викорінено повністю і сьогодні

За підрахунками науковців, за всю історію української мови було прийнято понад 200 законодавчих актів, які різною мірою обмежували права української мови. Цей жорстокий мартиролог започаткував Петро I, видавши в 1720 році указ про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, правопис яких слід було узгоджувати з російським. У 1753 році указом Катерини II було заборонено викладати українською в Києво-Могилянській академії, у 1808 закрито Руський (слово “руський”

використовувалося як синонім до слова “український” до середини 19 століття) інститут Львівського університету, на двох факультетах якого було викладання українською мовою.

3) Літературна мова– це унормований варіант загальнонародної мови, який в писемному та усному різновидах обслуговує всі сфери суспільного існування народу, функціонуючи на всій території України без просторових обмежень.

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер.

Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти¹⁵.

5) Обслуговуючи найрізноманітніші потреби суспільного життя, літературна мова залежно від її мети, спрямування і суспільного використання, не втрачаючи своїх загальнонародних властивостей, може характеризуватися певними специфічними засобами, які поширені тільки в ній або які в ній переважають. Так, наприклад, мовні засоби художнього оповідання де в чому відрізняються від мови наукового твору; протокол, заява, акт, посвідчення будуть написані мовою, відмінною від мови шкільного підручника, а мовне оформлення політичної доповіді відрізнятиметься від мовного оформлення поетичного твору і т. под.

Сукупність мовних засобів, обумовлених змістом і цілеспрямо­ваністю висловлювання, називається стилем мови.

Стиль (франц. style, від. лат. stilus, stylus − спочатку загострена паличка для письма, зго­дом − манера письма) − різновид, видозміна лі­тературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писем­ній) спілкування; мистецтво слова.

Функціону­ючи у різних сферах суспільного життя, мова набу­ває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів.Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті нації.

Функціональний стиль − це різновид літературної мови, що характеризується системним об’єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною сферою використання мови, настановами й умовами спілкування.

Розрізняють такі основні функціональні стилі сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стиль, художній стиль,розмовний стиль, конфесійний стиль.

6) Ознаки літературної мови

З самим терміном ми розібралися. Відзначимо тепер основні ознаки літературної мови. Це стійкість (тобто стабільність), оброблене (оскільки це мова, що був оброблений різними майстрами слова: вченими, поетами, письменниками, громадськими діячами), обов'язковість для всіх людей, які є носіями мови, наявність певних функціональних стилів, а також нормированность. Ось найважливіші ознаки літературної мови.

7) Норма літературної мови — це сукупність загально­прийнятих правил реалізації мовної системи, які за­кріплюються в процесі суспільної комунікації.

— орфоепічні (регулюють правильну вимову звуків і звукосполучень.

— графічні (визначають позначення звукової мови на письмі за допомогою літер та нелітерних знаків(апострофа, дефіса, розділових знаків));

— орфографічні (правила написання слів та їхніх частин, які регламентуються чинним “Українським правописом”, орфографічним словником, довідниками з українського правопису, підручниками та посібниками);

— пунктуаційні (регулюють вживання розділових знаків, які полегшують сприймання тексту і викладу думок на папері. В українській мові одночасно діють три принципи пунктуації, які слід враховувати, визначаючи тип розділового знака: синтаксичний(структурний, граматичний), смисловий та інтонаційний. Пунктуаційні норми реалізуються лише в писемному мовленні);

— лексичні (встановлюють правильне вживання слів відповідно до їхніх лексичних значеннь. Такі норми фіксуюються та затверджуються тлумачними словниками. Причинами порушення лексичних норм можуть бути: 1.невиправдане вживання кальок;2.вживання слів у невдастивому їм значенні, особливо це стосується слів-паронімів);

— морфологічні (визначають правильне творення і вживання в усному та писемному мовленні форм слів. Наприклад: творення форм вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників; вживання у функції звертання іменників у формі кличного відмінка; правильні відмінкові форми числівника);

— синтаксичні (передбачають усталену побудову словосполучень, речень.

— стилістичні (визначають вживання стилістично маркованих мовних зворотів у відповідних стилях мовлення).

8)білінгвізм

Двомо́вність (білінгві́зм) — реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двохмов у межах одного мовного колективу. Людина, яка здатна використовувати в ситуаціях спілкування дві різні мовні системи, — двомовна (білінгв), а сукупність відповідних умінь — двомовність (білінгвізм).

9) чистота мовлення та суржик Чистота мовлення – це повна відповідність нормам літературної мови. Для чистоти мовлення важливими є правильна літературна вимова, вживання слів, що відповідають літературній нормі. У чистому мовленні не вживаються діалектизми, лайливі слова, слова-паразити тощо.

Су́ржик (стцерк.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотриманнянорм літературної мови^[1]. Інші назви:арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання нормлітературної мови.