97)Національна культура в умовах тоталітаризму 30-х років. “Розстріляне Відродження”.

На початку 30-х років в Україні була подолана неписемність, широко здійснювалась підготовка спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою. Але культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізаії всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялась

політикою русифікації. Остаточний крах політики українізації стався у 1933 р., коли з посади наркома освіти усунули Скрипника, який незабаром покінчив життя самогубством.

Уряд, під керівництвом нового міністра освіти П. Постишева, почав виконувати наказ Сталіна:“Припинити українізацію”. Українізація оголошувалась націоналістичною контрреволюцією. Було різко скорочено кількість українських шкіл. Відбулися зміни української абетки, граматики і словника (вони наближалися до російських), скорочувався відсоток українських вчителів.

Багатьом ученим навішували ярлики “войовничих фашистів”, “махрових представників націоналістичної контрреволюції”. У 1931 р. було заарештовано М. Грушевського. Лідера українських істориків М. Яворського було заслано на Соловки, де він загинув. 13 травння 1933 р. покінчив життя самогубством відомий письменник Микола Хвильовивий, у тому ж році за надуманимми звинуваченнями було заарештовано Остапа Вишню, М. Ялового, М. Ірчана і багатьох інших. Було припиненно діяльність ряду наукових інститутів і установ.

Протягом одного 1933 року від наукової роботи було усунено 1649 осіб - 17 % всього складу науковців. Жертвами репресій стали М. Куліш, В. Поліщук, Є. Плужник. Протягом 1934-38 рр. було заарештовано половину членів Спілки письменників України (97 із 193). Було репресовано акторів театру Березіль на чолі з Лесем Курбасом. Фальсифікувалась історія України. Не було галузі української культури, якої б не зачепили репресії. У 1938 р. запроваджується обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах України. Митці, українські науковці, що залишилися в живих змушені були мовчати і без найменшого натяку на критику зображати, минуле й сучасне, прославляти більшовистську партію. Слід відзначити, що за часів сталінського тоталітарного режиму значно загострилась і класова боротьба. Це також значною мірою вплинуло на розвиток освіти і культури цього періоду.

98.Українська культура у воєнний період.

За умов окупації України її урядові установи, культурні та наукові заклади було евакуйовано, зони функціонували на території інших республік.

Над науковим вирішенням найважливіших проблем воєнного часу працювало понад 70 вузів, евакуйованих з України до Казахстану, Туркменії, Узбекистану, Киргизії. Науково-дослідні роботи проводила Академія наук УРСР. Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком О. Богомольцем створив препарати для лікування ран та переломів кісток. Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літературознавства були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», серію брошур про народних героїв України. Ці видання, авторами яких були відомі історики України М. Петровський, К. Гуслистий, М. Супруненко та інші, мали важливе значення в ідеологічній боротьбі з ворогом.

Культурно-освітні установи республіки з початком війни тимчасово припинили свою діяльність. Зупинилося друкування книжок, випуск газет, журналів. Згодом евакуйовані з України видавництва об'єдналися в Українське державне видавництво, що знаходилося в Саратові, а потім у Москві, де видавало політичну та художню літературу, журнали, листівки, газети.

Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах «Українська література», «Україна». Твори українських літераторів були сповнені ненавистю до ворога та глибокої переконаністю у перемозі над ним.

У листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка (Саратов) та «Радянська Україна» (Москва). Активно діяла фронтова редакція радіостанції Південно-Західного фронту в районі Броварів. Диктори читали фронтові нариси, оперативні повідомлення з місць бойових дій.

З України було евакуйовано понад 50 театрів, яким доводилося готувати вистави на незвичних, іноді зовсім непридатних сценах. Головна увага приділялася виступам у військових частинах, шпиталях. У фронтових концертах брали участь майстри театрального мистецтва 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та інші.

Особливої ваги набувала кінодокументалістика. У вересні 1941 р. Українська студія хронікального фільму випустила перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни». Спеціальні групи кінооператорів готували кінозбірники про бойові події. Фронтові кінооператори зафіксували на плівці всі великі бойові операції. Кінооператор киянин В. Орлянкін пройшов з кінокамерою від Волги до гирла Дунаю. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.) та «Перемога на Правобережній Україні» (1945 p.). Українські кіностудії було евакуйовано до Середньої Азії, де вони випускали патріотичні фільми. У 1943 р. режисер М. Донський за постановку фільму «Райдуга» отримав кінопремію «Оскар». Війна не припинила розвиток українського образотворчого мистецтва. Українські вчені, науковці, діячі культури зробили вагомий внесок у боротьбу проти німецько-фашистських окупантів. їхні винаходи, наукові дослідження, патріотичні твори стали складовою отриманої у Великій Вітчизняній війні перемоги.