78 Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі.

Архітектура. Образотворче мистецтво

Житло у східних слов'ян на всьому просторі їх проживання було двох типів: напівземлянки і наземні зрубні будівлі. У складених з дерев'яних колод і часом прикрашених різьбленням будинках жили представники заможних і середніх верств населення, у напівземлянках тулилась біднота. Бояри зводили собі пишні хороми з дерева, а князі будували розкішні палаци, здебільшого з каменю й цегли. Найдавніший такий палац, відомий під назвою «палац княгині Ольги» (згаданий у літописі під 945 р.), відкрито археологами на Старокиївській горі. Поблизу цієї споруди дослідниками знайдено залишки ще чотирьох князівських палаців.

Головною окрасою міст і сіл Київської Русі були церкви. Більшість їх будувалась із дерева, а храми великих міст були кам'яними. Перший оздоблений мозаїками і фресками храм Богородиці збудував у Києві Володимир Святославич 989—996 рр. Його прозвали Десятинним, бо на його утримання (разом із всією церковною організацією Київської держави) князь віддавав десяту частину своїх прибутків. Крім величного Софійського собору в Києві, збудованого за Ярослава Мудрого, прекрасні храми зводилися і в інших містах Південної Русі. Деякі з них (Успенські собори в Чеонігові й Володимирі-Волинському, церква св. Пантелеймона в Галичі й Кирилівська в Києві та ін.) збереглися до нашого часу.

Наймонументальнішими спорудами Київської Русі були укріплення міст. Навіть порівняно невеликі міста являли собою справжні фортеці з могутніми земляними валами, на яких стояли дубові стіни з численними баштами. Відомому «місту Ярослава» в Києві мало чим поступалися фортифікаційні захисні споруди інших великих міст Південної Русі: Чернігова й Переяслава, Галича й Володимира, Кременця і Холма.

У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні, їхніми витворами прикрашалися храми. На жаль, від давньоруського часу вони майже не збереглись. Києво-Печерський патерик XIII ст. зберіг розповідь про видатного руського живописця Алімпія. Вважається, що ним написана близько 1114 р. знаменита ікона «Богоматір велика Панагія». Мабуть, Алімпій брав участь у створенні ескізів чудових мозаїк собору Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, що збереглися до наших днів.

Окрасою монументальних кам'яних церков був фресковий живопис. Найкраще зберігся він у київському Софійському соборі. Високохудожні фрески цього та інших (наприклад Кирилівської церкви в Києві, Софійського собору в Новгороді) храмів є цінним джерелом вивчення світогляду, побуту, одягу наших далеких предків. Мозаїчні картини створювалися лише в найбільших храмах Києва: Десятинній церкві й соборах святої Софії, Успенському Печерського монастиря й Михайлівському Золотоверхому Михайлівського монастиря.

Прикладне мистецтво

Воно досягло у Київській Русі дуже високого рівня. Його масова продукція: недорогі вироби із срібла й міді, скляні намиста й браслети набули великого поширення на Русі й за її межами. Особливо уславились у середньовічному світі вишукані срібні й золоті творіння київських, чернігівських, галицьких майстрів. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, чеканкою, художнім литвом. У середньовічній Європі давньоруських ювелірів вважали не перевершеними майстрами своєї справи. Дорогоцінні золоті вироби з перегородчастими емалями (діадеми, князівські барми, іконки, ковтки, хрестики тощо) та срібні карбовані браслети з черню київського виробництва належать до найвитонченіших зразків мистецтва середньовічного світу.

Вироби прикладного мистецтва з дитинства оточували руську людину. То були дерев'яні різьблені миски, відра, ложки, вирізані з кістки ґудзики, гребінці, ручки для ножів, керамічний посуд з художнім орнаментом, недорогі прикраси тощо.

За всієї великої різноманітності явищ і виробів, зрозумілої з огляду на величезну територію розселення давньоруської народності, її матеріальна й духовна культура відзначалася значною цілісністю, що не виключало місцевих, часом відчутних особливостей. Так було й у добу відносно єдиної Київської монархії (кінець X — перша третина XII ст.), і в часи феодальної роздробленості, коли, незважаючи на ослаблення політичної єдності держави, культура одержала нові імпульси зростання. Піднесення суспільного, зокрема міського, життя, наростання економічних і культурних зв язків, поглиблення етнічної свідомості народу зумовили дальший розквіт культури Київської Русі другої половини XII - першої третини XIII ст.