Місцеві орг. Влд.

повіт:

• повітовий комісар;

• повітова націонал. рада;

Місто: - міський комісар;

• прибічна рада.

Село: - громадський комісар,

- прибічна рада.

67.Основні напрями й результати законодавчої діяльності ЗУНР.

закон про утворення президії

8 квітня 19р. «Про громадянство західної області».

68.Судові та правоохоронні органи ЗУНР.

На перших порах ЗУНР залишає попередню судову систему. Суддям та іншим працівникам судових органів пропонувалося принести присягу на вірність українському народові та державі. Тих, які скомпрометували себе антиукраїнською діяльністю і переконаннями, було звільнено.

Згодом у лютому 1919 року Державне секретарство судових справ отримало доручення провести судову реформу. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні і повітові супи. Надавалася гарантована можливість обрати своїх суддів національним меншинам: поляки мали обрати 25 суддів, євреї — 17.

У лютому 1919 року приймається ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів.

Закон "Про скорочення підготовчої суддівської служби" скоротив термін стажування суддів з трьох до двох років. Закон "Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних" припинив вибори присяжних у зв'язку з умова МИ воєнного часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їх складу входили голова і два члени. За законом від 15 лютого створювалися дві виші судові інстанції: Виший суд і Найвищий державний суд. До їх обрання функції другої і третьої судової інстанції виконували Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий судовий Сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1919 року при окружному суді у Станіславі.

Щодо інших правоохоронних органів, то слід відзначити відновлення діяльності адвокатури. Були створені також прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, нотаріальна служба. Окремо існували військова юстиція і прокуратура.

Важливого значення надавалося в ЗУНР створенню органів охорони громадського порядку. 6 листопада 1918 року Українська Національна Рала прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії. Корпус очолила Команда української державної жандармерії на чолі з головним комендантом. На місцях утворювалися окружні та повітові команди жандармерії на чолі з окружними і повітовими комендантами. Низовою ланкою жандармерії були сільські і міські станиці, які очолювали жандармські сільські і міські коменданти. Система державної жандармерії отримала законодавче закріплення в законі від 15 лютого 1919 року. На місцях продовжувала діяти і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. На літо 1919 року до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі жандармів, 4 тисячі стажистів, ЗО офіцерів. До органів охорони громадського порядку входило також близько 3 тисяч народних міліціонерів.

69.Формування радянської державності. І Всеукраїнський з’їзд Рад 1917 р. Організація органів державної влади в Україні. Конституційно-правове оформлення радянської форми державності в Україні. Перебудова державного апарату.

1917-1920- три спроби встанов. радянської влади в Укр,; більшовики в Укр. були політ. силою яка претендувала на владу.

Жовтень-грудень 1917р.-проголошення радянської влади в Петрограді (2всеукраїн. зїзд рад).УЦР не визнавала влади в Росії.

31,10,1917р.-повстання більшовиків на території Києва: - вихід більшовиків зі складу УЦР

4-6,12,1917р. ---1 всеукраїн. зїзд рад(спроба передати всю владу радам перетворити УЦР в ЦВК)-200 делегатів,130 більшовиків:

• зїзд висловив довіру ЦР;

• 4 грудня 1917-ультиматум РНК Росії;

• звинувачення УЦР у проведенні двозначної буржуазної політики;

• УЦР мала припинити роззброєння більшовицьких частин.

5грудня 1917р.- УЦР відхилила ультиматум

9,12,17р. – захоплення Харкова росій. військами;

11-12 грудня 1917р.- Перший всеукр. зїзд рад. Резолюції зїзду:

1. Про організацію;

2.Про самовизначення УКРаїни;

3.Правовідносини рад з Росією.

Центральні органи влади (17-18рр.)

-всеукр. зїз рад-вищий орган;

-ЦВК-викон. орган між сесіями зїзду;

-Президія ЦВК---Комісія президії ЦВК

-Народний секретаріат-вищий виконавчий та розпорядчий орган.

ЦВК---Ю. Медведєв

Структура:

1 зїзд, 41 член. Відділи: - агітаційний,-господарства;-звязку,-військовий.

2 зїзд ЦВК (102члени-47більшовиків)

В.Затонський-голова ЦВК

Завдання ЦВК: - поширити на території Укр. всі декрети й розпорядження робітничо-селянського уряду федерації – про землі, про робітничий контроль.

Президія ЦВК: структура – 5 членів; Компетенція: -організація роботи пленумів ЦВК

Народний Секретаріат (13секретарств):

• формувався ЦВК(27,12,17р.—110 днів)

• М. Скрипник-голова уряду(посада введена 4,03,18р.)

Компетенція: - утв. місцевих орг. влади; - ств. народного суду; - утв. Червоної гвардії.

20грудня --- декрет «Про утв. робочо-селянської армії».

Секретарі ЦВ КП(б)У: П/ятаков

Секретар ЦК КП(б)У: Косіор травень 1919-листопад1920рр.; Молотов.

ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад. Перша Конституція УРСР. Перебудова державного апарату згідно Конституції УРСР.

3 Всеукр. зїзд рад (6-10 березня19р.; 1787 делегатів,1435більшовиків). Резолюції: - держ. та господарське будівництво; - укріплення Червоної армії; - земельне питання; - формальне оголошення УСРР як «окремої держави».

10 березня Перша Конституція УСРР;

14,03,19- затверджена ЦВК;

Центральні орг. влд.:

• Всеукраїнський зїзд рад(2рази на рік)

• ВЦВКР - всеукр. централ. виконавчий комітет -вищий орг.влд. у період між з\здами(Петровський)

• Президія ВЦВКР

• РНК УСРР – уряд Х.Раковський

Місцеві орг. влд.19-20рр.

З/їзди рад Виконкоми

губернії

повіти

волості

Міські ради

Сільські ради Виконкоми

70.Становлення і розвиток судової системи у перші роки радянської влади (1917 – 1920 рр.).

Перший законодавчий акт радянської влд. щодо судів від 23,11,17р.:

• Верховний касаційний суд травень 1919р.

• Верховний ревтрибунал 1918р.

• Ревтрибунал (з 1918р.)

Народний суд з 1918р.

Зїзди народних суддів

71.«Воєнний комунізм» як організаційно-правова форма здійснення соціально-економічної політики радянської України.

Політика «воєнного комунізму» - модель держ. регулювання економіки під час громадян. війни, яка являла собою набір вилучених, тимчасових заходів, які допомагали. Основні заходи:

сільське господарство:

• продрозверстка;

• держ. монополія на продаж та заготівлю хліба;

• кругова порука на селі;

• продзагони, які вилучали продовольства.

Промисловість:

• націоналізація підприємств;

• держ. контроль над виробництвом;

• загальна трудова повинність;

• мілітарізація праці;

• зрівняння в оплаті.

Торгівля та фінанси

• заборона вільної торгівлі;

• карткова система постачання у містах.

Політична сфера

• запроваджена диктатура пролетаріату;

• репресії.

72.Нова економічна політика та її законодавче оформлення. Особливості проведення НЕПу в Україні, характерні риси.

НЕП(1921р. – 1929р.)- економ. політика радянс. влади, що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму». Суть НЕПу-використання ринкових відносин і різних форм власності.

Законодавче оформлення НЕПу:

• 15,03,21- 10зїзд РКП(б)

• 27,03,21- закон про продподаток

• 29,03,21-Декрет РНК

• 28,09,21 – ВУЦВК та РНК ств. Укр. економ. раду

В умовах встановлення тоталітарного режиму НЕП був приречений: базувався на двох суперечливих елементах: монополії, ринкових відносинах.

Особливості НЕПу в УСРР:

• у керівництві КП(б)У-було багато противників НЕПу;

• повстання селян; - голод – 21-23рр.

73.Реорганізація судового устрою та правоохоронних органів УСРР в період НЕПу.

Юридичним оформленням початку радянського судового будівництва в Україні була постанова Народного Секретаріату України "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 року. Народні суди повітів і міст були головною ланкою судової системи. За постановою створювалися дільниці, повітові і міські народні суди. Вироки і рішення народного суду були остаточними і не підлягали апеляційному і касаційному оскарженню.

Постанова від 4 січня 1918 року передбачала створення революційних трибуналів. 23 січня 1918 року приймається Положення про революційні трибунали, в якому були висвітлені питання їх організації та процесуальної форми діяльності.

У перший рік своєї діяльності радянська влада захоплювалася ідеєю перерозподілу компетенції між державними і громадськими органами на користь останніх. Не обійшло це і судову систему. Постановою Народного Секретаріату від 20 січня 1918 року з підсудності народного суду вилучалося цілий ряд справ. Так, житлові справи передавалися на розгляд житлових камер при місцевих Радах, земельні справи підлягали розгляду в селянських земельних комітетах, справи, пов'язані з соціальним страхуванням, розглядалися в страхових органах, примирливих камерах, трудові спори мали розв'язуватися у відділах праці місцевих рад.

19 лютого 1919 року РН К УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовував усі суди, організовані попередніми режимами. Серед юридичних актів, які формували судову систему, слід назвати Тимчасове положення про народні суди та революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 року, декрет РН К УСРР "Про затвердження Верховного Касаційного суду" від 1б квітня 1919 року, інструкцію НКЮ УСРР "Про судоустрій" від 12 травня 1919 року.

У системі судів, що створювалися радянською владою, центральне місце належало революційним трибуналам, які запроваджувалися по одному на губернію. Чисельний склад трибуналу встановлював губвиконком, але вік не міг бути меншим 15. Справи розглядалися у складі 5, а з березня 1920 року—у складі 3 членів трибуналу. Члени трибуналу обиралися губ виконкомом терміном на 6 місяців. Попереднє слідство здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання функцій звинувачення та захисту створювалися колегії обвинувачів і колегії правозаступників. До компетенції трибуналів відносилися справи про контрреволюційні злочини, державну зраду, шпигунство, злочини за посадою, спекуляцію тощо. У 1920 році ревтрибуналам були передані також справи про бандитизм, розбої, грабежі, розкрадання та деякі інші злочини.

Для розгляду справ особливої важливості наприкінці травня 1919 року був створений Верховний революційний трибунал, який діяв як суд першої інстанції.

За Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 року були ліквідовані повітові і міські народні суди. На базі дільничних судів створювався єдиний народний суд. Кількість таких судів в кожному місті і повіті і район їх дії визначались в містах — міськими радами, а в повітах — повітовими виконкомами рад. Як касаційна інстанція в кожному повіті були створені Ради (з'їзди) народних суддів. До них входили всі народні судді повіту.

Відповідно до Положення РНК УСРР "Про народні суди" від 26 жовтня 1920 року створювалися губернські Ради народних суддів, які мали постійний склад: голову, його замісників і від двох до п'яти постійних членів. До Ради входили також всі народні судді губернії, які приймали участь в її засіданнях за чергою.

При розгляді кримінальних справ народний суд діяв у складі народного судді і двох або шести народних засідателів, які обиралися загальними зборами міської ради в містах і виконавчими комітетами рад — у повітах. Для заняття посади народного судді обов'язковим був стаж політичної роботи. Народний суд розглядав справи про посягання на життя, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, розбої, грабежі, підробку документів і знаків грошової оплати.

У Червоній армії для боротьби з контрреволюційними, військовими Й іншими злочинами були створені революційні військові трибунали. Положення про особливі військові трибунали було прийняте И грудня 1918 року.

До позасудових репресивних органів слід віднести також Всеукраїнську надзвичайну комісію, яку за прикладом РСФРР було створено декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України 12 грудня 1918 року. Головою ВУНК було призначено І.І. Шварца, а потім М.Я. Лаціса.

30 травня 1919 року ВУЦВК затвердив " Положення про Всеукраїнську і місцеві надзвичайні комісії". За цим Положенням ВУНК по боротьбі з контрреволюцією, шпигунством і бандитизмом створювалась як відділ Наркомату внутрішніх справ. У 1920 році ВУНК була пере-підпорядкована РНК УСРР. У структурному відношенні ВУНК поділялася на відділи: юридичний відділ, що вів розслідування і готував справи до ревтрибуналу; відділ іноземного контролю для боротьби з контрреволюційною діяльністю представників іноземних держав; оперативний відділ, до компетенції якого входило попередження і розкриття контрреволюційних злочинів. Місцеві надзвичайні комісії створювалися місцевими радами на правах їх відділів. Члени надзвичайних комісій призначались і відкликались виконкомами місцевих рад. По вертикалі місцеві НК підпорядковувались ВУНК.

17 травня 1920 року ВУЦВК прийняв декрет про створення Центрального управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою (Цупнадком). За всю роботу НК відповідав начальник Цупнадкому, який підпорядковувався РНК УСРР. У складі Цупнадкому було створено політичний відділ для боротьби з анархо-бандитизмом і з українською націоналістичною контрреволюцією. Трохи пізніше було створено відділ для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті.

Пряме керівництво діяльністю НК здійснювала більшовицька партія. Це призвело до грубих порушень законності, оскільки головною метою діяльності Н К була ліквідація ідеологічних противників.

На підставі виданого в кінці листопада 1918 року декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України "Про організацію влади на місцях" при військово-революційних комітетах були створені відділи народної міліції, які проводили боротьбу з грабежами і хуліганством, підтримували революційний порядок і діяли на громадських засадах,

5 лютого 1919 року уряд прийняв декрет про організацію радянської міліції на штатній основі. Поступово складалися карний розшук, загальна, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська міліція.

Організація та діяльність загальної міліції регламентувалася Інструкцією про організацію робітничо-селянської міліції, розробленою НКВСу середині 1919 року.

Головними завданнями міліції була боротьба зі злочинністю, охорона громадського порядку тощо. Всю систему міліції очолювало Головне управління радянської міліції НКВС УСРР. На місцях (у губерніях і повітах) створювалися місцеві управління міліції, які знаходилися в подвійному підпорядкуванні: НКВС і місцевим виконкомам рад.

На роботу в міліцію приймались особи, які досягли 21 - річного віку і мали робітниче або селянське походження.

Компетенція залізничної міліції була визначена постановою РН К УСРР "Про організацію залізничної міліції" від 18 червня 1919 року. Залізнична міліція вела боротьбу зі злочинами на транспорті, охороняла залізничні споруди, наглядала за очищенням залізничного полотна та порядком на станціях. Аналогічну компетенцію мали річкова та морська міліція. На промислову міліцію покладалася охорона заводів, фабрик та інших промислових об'єктів.

Улітку 1919 року в зв'язку з ускладненням воєнного становища Радянської республіки було вжито заходів до мілітаризації міліції. 30 липня Рала оборони України видала постанову "Про мілітаризацію міліції", згідно з якою 1/3 рядового та 1/5 командного складу міліції по черзі мали перебувати на фронті.

Остаточно система міліцейських органів склалася всередині 1920 року.

У період громадянської війни з метою "ізоляції ворожих елементів" створювалися табори примусових робіт, які підпорядковувалися НКВС і ВУНК.

74.Становлення основ радянського права. Особливості проведення в Україні Першої кодифікації законодавства.

Перехід до нової економічної політики, яка допускала товарно-грошові відносини і вільну торгівлю, спричинив потребу в правово­му регулюванні нових суспільних відносин. Правовий нігілізм перших післяреволюційних років змінився бурхливим розвитком зако­нодавства. Інтенсивно розвивалися правові норми, що регулювали договірні, трудові, земельні відносини, кооперативну та приватно­господарську діяльність. Водночас у новостворюваному радянсько­му законодавстві виявилося чимало суттєвих суперечностей і прогалин. Раднарком УРСР у своїй постанові від 10 травня 1921 р. доручив Наркомюстові вжити заходів щодо систематизації діючих правових актів. Незаперечним був також і вплив зовнішньополітичного фактора - спроби радянських республік увійти у світове співтовариство, яка пов’язувалась з Генуезькою конференцією (1922 p.). Ко­дифікація мала наблизити радянське законодавство до європейської системи права.

У нечувано стислі терміни протягом 1921-1927 pp. було створено кодекси й інші рівнозначні їм законодавчі акти з основних галузей радянського права. Кодифікація в Україні базувалася на принципі єдності радянського законодавства. Основним її методом була рецепція законодавства РСФРР, а дещо пізніше - і законодавства со­юзного. Прийняття у 1924 р. Конституції СРСР, Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік, Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік призвели до ще більшої централізації влади, управління й правового регулювання. Постано­вою РНК УСРР від 15 липня 1924 р. було створено Комісію з розгля­ду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання щодо попе­реднього розгляду й відповідності з чинним законодавством СРСР і УСРР усіх законодавчих актів.

Водночас тоді ще враховувалися деякі специфічні відмінності розвитку України. Подеколи процес української кодифікації випереджав російську і відбувався незалежно від загальносоюзного. Так, опублікований в Україні у 1922 р. проект Цивільного процесуально­го кодексу став підґрунтям аналогічного Кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Адміністративний кодекс і Кодекс законів про народ­ну освіту, хоча подібні акти в інших радянських республіках не роз­роблялися, були вони відсутні й на союзному рівні.

75.Основні риси тоталітарної системи СРСР-УРСР. Органи державної влади та управління УРСР у 30-ті рр. ХХ ст.

Тоталітаризм-одна з форм політ. режиму що характеризуєтьмя повним контролем держави.

Основні риси тоталітарного режиму:

- ліквідація багатопартійності(культ вождя);

- зрощування партійного і держ. апарату;

- агресивний характер зовнішньої політики;

- використання дармової примусової праці;

- масові репресії;

- ігнорування прав людини;

політична цензура.

Загал. риси тоталітарного режиму в СРСР: тоталітаризм за загального терору забезпечував: - придушення опозиційних сил;

Періодизація терору в Укр.

• 1928-1931рр. – 1928-«шахтинська справа», 1930-справа СВУ

• 1932 голод

• 1935-справа УВО

• 1936-38- чистка партверхівки, репресії проти діячів культури.

76.Централізація судової системи й органів прокуратури. Посилення ролі позасудових репресивних органів у 30-ті рр. ХХ ст.

Судова система поч. 30-х рр.

Верховний Суд

Обласні Суди

Народні суди

Згідно Конст. 1937р.

Найвищий суд – Верховний Суд(обирал. ВР на 5 р.)

Найвищий Суд МАРСР

• обл. суди

• суди адміністративних округів

• спеціальні суди СРСР

Наркомат внутрішніх справ УСРР виконував адміністративно-політичні функції, а саме: здійснював керівництво управлінням комунальної служби, міліцією, місцями позбавлення волі, кримінальним розшуком тощо. 15 грудня 1930 року наркомат було ліквідовано. Його функції були передані різним відомствам: керівництво комунальним господарством перейшло до Головного управління комунального господарства, керівництво місцями позбавлення волі — до Наркомюсту УСРР, записи актів громадянського стану стали вести президії виконкомів Рад. Для керівництва міліцією і кримінальним розшуком було створене Головне управління міліції і кримінального розшуку при РН К УСРР.

Наслідком такої реорганізації було значне  посилення   ролі  ОДПУ СРСР і ДПУ УСРР. 

Централізація репресивного апарату привела до створення у липні 1934 року загальносоюзного НКВС. ОДПУ ліквідується, а натомість створюється Головне управління державної безпеки, яке входило до складу НКВС. В УСРР, як і в інших союзних республіках, було створено НКВС УСРР як союзно-республіканське відомство.

Формування тоталітарного режиму призвело до створення над-конституційних, позасудових карально-репресивних органів . Починаючи з лютого 1930 року в усіх обласних центрах України були створені "трійки" - каральні позасудові органи , до складу яких входили начальник управління ДПУ, обласний прокурор і перший секретар обкому КП(б) У . Ці органи мали брати до провадження будь-яку кримінальну справу, яка розглядалася без свідків, без участі захисту, без ознайомлення з нею звинуваченого і навіть без нього. Вироки "трійки" не підлягали оскарженню. В 1932 році в складі ОДПУ була утворена судова колегія, яка була над-конституційним органом і могла застосовувати всі види покарання, навіть розстріл. Виконавчі функції управління доповнювалися судовими. Ця колегія була ліквідована у 1934 році, а натомість 10 липня 1934 року приймається рішення про створення при HКВС СРСР Особливої наради, діяльність якої була спрямована безпосередньо на проведення масових репресій. Особлива нарада в адміністративному ( позасудовому ) порядку могла застосовувати такі покарання: заслання, виселення, ув'язнення до таборів на термін до 5 років, виселення за межі СРСР. У 30 - ті роки репресивна діяльність позасудових органів стала масовим явищем.

77.Соціально-політичне становище західноукраїнських земель у складі іноземних держав (20-ті – середина 40-х рр. ХХ ст.).

Польща з 1919р.

• східна Галичина,

• Зах. Волинь, полісся, Холмщина,

• Посяння

• Лемківщина.

У 1923р.-Рада послів у Версалі

• 1924.- заборона укр. мови в держ.установах;

• з вересня 1930р.-масові репресії- пацифікація-придушення революційного, нац.-визвольного рухів засобами каральних акцій.