- •Аннотація
- •Розділ 1. Поняття та зміст загальної теорії національної безпеки (націобезпекознавства)
- •1. Необхідність формування націобезлекознавства
- •2. Сутність і зміст націобезпекознавства
- •3. Міждисциплінарний підхід до формування націобезпекознавства
- •4. Основні категорії націобезпекознавства
- •5. Націобезпекознавство в системі наук
- •6. Архітектура наукового підходу до вивчення складових національної безпеки
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 2. Управління національною безпекою україни
- •1. Система забезпечення національної безпеки України
- •1.1. Поняття, зміст і призначення системи забезпечення національної безпеки
- •1.2. Мета, завдання і функції системи забезпечення національної безпеки України
- •1.3. Принципи побудови та функціонування системи забезпечення національної безпеки
- •1.4. Сили та засоби забезпечення національної безпеки України
- •1.5. Гарантії ефективного управління національною безпекою
- •1.6. Структура системи забезпечення національної безпеки
- •2. Система управління національною безпекою України
- •2.1. Поняття системи управління національною безпекою
- •2.2. Структура системи управління національною безпекою
- •2.3. Компетенція Президента України у забезпеченні національної безпеки України
- •2.5. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою
- •2.6. Компетенція Верховної Ради України в сфері забезпечення національної безпеки
- •2.7. Конституційний Суд України
- •2.8. Суди загальної юрисдикції
- •2.9. Прокуратура України
- •2.10. Національний банк України
- •2.11. Компетенція центральних органів виконавчої влади у забезпеченні національної безпеки
- •3. Сили забезпечення національної безпеки України
- •3.1. Роль овс України в управлінні національною безпекою
- •3.2. Роль Внутрішніх військ мвс України в управлінні національною безпекою
- •3.3. Роль Служби безпеки України в управлінні національною безпекою
- •3.4. Роль Державної прикордонної служби України в управлінні національною безпекою
- •3.5. Роль Державної митної служби в управлінні національною безпекою
- •3.6. Компетенція Збройних Сил України в управлінні національною безпекою
- •3.7. Завдання Управління державної охорони України у сфері управління національною безпекою
- •3.8. Війська цивільної оборони в управлінні національною безпекою
- •4. Роль сил спеціального призначення у забезпеченні національної безпеки України
- •Висновок
- •Висновки
- •3. Розробіть механізм взаємоузгодження інтересів особи, суспільства і держави. Розділ 3. Право і національна безпека україни
- •1. Поняття та зміст нормативно-правового забезпечення національної безпеки
- •2. Роль права в забезпеченні національної безпеки
- •3. Методологія формування правового поля забезпечення національної безпеки України
- •3.1. Завдання законодавства про національну безпеку
- •3.2. Причини гальмування процесу формування нормативно-правового фундаменту забезпечення національної безпеки
- •3.3. Принципи формування нормативно-правового поля забезпечення національної безпеки
- •3.4. Засоби забезпечення законотворчої діяльності
- •4. Методологія формування Концепції національної безпеки України
- •4.1. Історичні корені формування. Концепції національної безпеки України
- •4.2. Поняття та зміст Концепції національної безпеки
- •4.3. Класифікація Концепцій національної безпеки
- •5. Основні підходи до формування доктрин національної безпеки
- •6. Основні положення Закону України "Про основи національної безпеки України"
- •7. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки
- •Висновки
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 4. Інформаційна безпека україни
- •1. Поняття та зміст інформаційної безпеки
- •2. Характеристика загроз інформаційній безпеці системи державного управління
- •2.1. Поняття інформаційної війни
- •2.2. Поняття та види загроз національним інтересам та національній безпеці в інформаційній сфері
- •2.3. Класифікація загроз
- •3. Теоретичні аспекти формування та функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки України
- •3.1. Поняття системи забезпечення інформаційної безпеки
- •3.2. Мета функціонування, завдання системи забезпечення інформаційної безпеки
- •3.3. Методи забезпечення інформаційної безпеки
- •4. Державна політика національної безпеки а інформаційній сфері
- •Висновки
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 5. Геополітична безпека та її стан на сучасному етапі
- •1. Поняття та зміст геополітики
- •1.1. Поняття геополітики
- •1.2. Джерела геополітики
- •1.3. Предмет геополітики
- •1.4. Основні закони геополітики
- •2. Поняття геополітичної безпеки
- •3. Загальна характеристика України як суб'єкта геополітики
- •4. Сучасні загрози геополітичній безпеці
- •5. Система забезпечення геополітичної безпеки
- •6. Пріоритетні напрями забезпечення геополітичної безпеки
- •Розділ 6. Екологічна безпека україни
- •1. Поняття і зміст екологічної безпеки
- •1.1. Понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки
- •1.2. Екологічні закони та головні принципи екологічної безпеки
- •1.3. Основні риси та критерії екологічної безпеки Екологічній безпеці властиві певні риси.
- •2. Поняття та види загроз національній безпеці в екологічній сфері
- •3. Система екологічної безпеки
- •3.1. Головна мета системи екологічної безпеки України
- •3.2. Національні інтереси України в екологічній сфері
- •3.3. Державна система забезпечення екологічної безпеки
- •4. Напрями забезпечення національної безпеки в екологічній сфері
- •Висновки
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 7. Воєнна безпека україни в умовах євроінтеграції
- •1. Основні загрози воєнній безпеці України
- •1.1. Воєнна небезпека і воєнні загрози. Джерела і характерні ознаки
- •1.2. Чинники, що впливають на ступінь воєнної небезпеки і характер військових загроз для України
- •1.3. Існуючі та прогнозовані загрози воєнній безпеці України
- •Висновки
- •2.1. Система забезпечення воєнної безпеки і умови її формування
- •2.2. Складові системи воєнної безпеки і їх повноваження
- •2.3. Аналіз стану системи воєнної безпеки
- •3. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення системи воєнної безпеки України
- •3.1. Основні напрями реформування Збройних сил України
- •3.2. Особливості реформування Збройних сил України
- •3.3. Проблеми реформування Збройних сил України
- •Висновки
- •Розділ 8. Стратегії національної безпеки зарубіжних країн
- •1. Стратегія національної безпеки сша
- •2. Управління національною безпекою в Китаї
- •3. Політика безпеки Німеччини
- •4. Політика національної безпеки Франції
- •5. Державна стратегія національної безпеки Японії у XXI столітті
- •6. Концепція національної безпеки Монголії
- •7. Концепція національної безпеки Республіки Молдова
- •8. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь
- •9. Концепція національної безпеки Російської Федерації
- •Висновки
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 9. Недержавне управління національною безпекою
- •1. Поняття та зміст недержавної системи безпеки України
- •1.1. Національні інтереси та їх забезпечення недержавною системою національної безпеки України
- •1.2. Види загроз національній безпеці України
- •1.3. Джерела загроз національній безпеці України
- •1.4. Стан національної безпеки України та основні завдання недержавних суб'єктів по її забезпеченню
- •2. Методи забезпечення національної безпеки України
- •3. Напрями недержавного управління національної безпекою України у різних сферах суспільного життя
- •3.1. У сфері економіки
- •3.2. У сфері внутрішньої політики
- •3.3. У сфері зовнішньої політики
- •3.4. В інформаційній сфері
- •3.5. У соціальній та гуманітарній сферах
- •3.6. У сфері науки і техніки
- •3.7. У сфері духовного життя
- •3.8. У сфері оборони
- •3.9. У сфері екології
- •3.10. У сфері безпеки державного кордону
- •3.11. Міжнародне співробітництво недержавної системи безпеки у сфері забезпечення національної безпеки України
- •4. Політика забезпечення національної безпеки України недержавними суб'єктами і першочергові заходи з її реалізації
- •4.1. Основні положення політики забезпечення національної безпеки України
- •4.2. Першочергові заходи по реалізації недержавними суб'єктами політики національної безпеки України
- •5. Структура недержавної системи забезпечення національної безпеки України
- •5.1. Завдання нсб
- •5.2. Основні функції недержавної системи забезпечення національної безпеки України
- •5.3. Структура недержавної системи забезпечення безпеки
- •6. Сутність та зміст менеджменту недержавної системи безпеки
- •6.1. Поняття "менеджмент" і необхідність управління недержавною системою безпеки
- •6.2. Сутність та зміст менеджменту нсб
- •Висновки
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 10.Бенчмаркінг національної безпеки україни
- •1. Поняття та сутність бенчмаркінгу
- •1.1. Історичні основи бенчмаркінгу
- •1.2. Поняття бенчмаркінгу
- •1.3. Предмет бенчмаркінгу
- •2. Механізм бенчмаркінгу
- •2.1. Цілі та завдання бенчмаркінгу
- •2.2. Принципи та методи бенчмаркінгу
- •2.3. Етапи проведення бенчмаркінга
- •2.4. Види бенчмаркінгу
- •3. Перспективи бенчмаркінгу безпеки
- •3.1. Поняття та зміст бенчмаркінгу безпеки
- •3.2. Перспективи розвитку бенчмаркінгу безпеки в Україні
- •Висновки
- •Список рекомендованої літератури
- •Перелік питань до підсумкового заняття з курсу "національна безпека україни"
3.2. Особливості реформування Збройних сил України
У реформуванні Збройних сил України на особливу увагу заслуговує період, що був започаткований затвердженням Президентом України у січні 1997 р. Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України. Ця програма надала процесу військового будівництва більш цілеспрямованого характеру, чітко окреслила його пріоритетні напрями та завдання, а головне — об'єднала в єдиний комплекс будівництво Збройних сил із загальним процесом державотворення. В основу Державної програми покладено створення структури Збройних сил з урахуванням оборонної достатності, економічних можливостей держави, а також досвіду військового будівництва розвинутих держав. Виконання заходів Програми передбачається здійснити протягом 9 років, що поділені на три етапи: перший — 1997-1998 рр.; другий — 1999-2000 рр.; третій — 2001-2005 рр.
На першому етапі проведено такі заходи: прийнято нові та внесено зміни та доповнення до вже існуючих законодавчих і нормативних актів із військових питань; визначено загальну структуру та чисельність Збройних сил; уточнено завдання Збройних сил відповідно до законодавчих актів про оборону держави; прийнято програми будівництва та розвитку видів Збройних сил, родів військ і спеціальних військ; здійснено перехід до єдиної системи забезпечення усіх військових формувань.
На другому етапі передбачалося: відпрацювати та втілити в життя принципово нові системи: підготовка військ, комплектування Збройних сил особовим складом, оперативного, технічного, тилового та інших видів забезпечення військ.
На третьому етапі має відбутись: поступове переоснащення військ сучасними зразками озброєння, військової техніки; розробка та реалізація на практиці сучасних методів підготовки військ і ефективних способів їх застосування; створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними силами України.
На кінець 2000 р. Збройні сили України скоротили свою чисельність до 350 тисяч чоловік у складі трьох оперативних командувань, п'яти армійських, двох авіаційних корпусів та трьох корпусів ППО. Чисельність основних типів озброєння і військової техніки не перевищує чисельності, що визначена договором ЗЗСЄ. Суттєвою різницею між змістом організаційних заходів, проведених у минулі роки і передбачених Державною програмою, є перехід від простого, так би мовити, арифметичного, механічного скорочення чисельності військовослужбовців у рамках наявної структури воєнних установ до структурної перебудови наших Збройних сил.
Головною метою Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України є створення нової моделі Збройних сил, оптимальних за чисельністю, мобільних, добре озброєних і всебічно оснащених. У будівництві Збройних сил України Міністерство оборони використовує досвід війн і воєнних конфліктів минулого і сучасності, але цього не достатньо. Інтенсивний розвиток засобів збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил), який спостерігається останнім часом, призведе до кардинальних змін самого характеру воєнних дій і має враховуватись при розробці моделі сучасних Збройних сил України.
Найважливішими значними заходами щодо оптимізації структур Збройних сил, проведених за минулий рік, треба вважати: переформування управлінь військових округів і Північного оперативно-територіального командування в оперативні командування (ОК). Створення ОК та чітке визначення його статусу, функцій і завдань знімає питання: хто відповідає за оборону, підготовку до оборони та результати воєнних дій на суші, в повітрі і навіть у морській зоні, що прилягає до узбережжя. Створення ОК виключає проміжні лавки у загальній системі управління Збройних сил, тому що командувач військами ОК повністю відповідає за оборону в межах території. Залишається оптимальна ланка управління Генерального штабу ОК, що призведе до значного підвищення оперативності та ефективності управління військами в цілому |155].
Одним із основних напрямів будівництва та розвитку Збройних сил України є удосконалення і підвищення ефективності системи управління зі створенням системи управління Збройних сил, яка була б спроможна без перебудови і розгортання додаткових органів управління забезпечити безперебійне, оперативне та стійке управління військами (силами).
Одним із важливих напрямів будівництва та розвитку Збройних сил України є подальше вдосконалення системи соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей. У цілому вдалося залишити на попередньому рівні соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей, хоча були спроби позбавити їх деяких пільг.
У травні 2000ир. нові положення Програми були схвалені Радою національної безпеки і оборони України, а 28 липня 2000 р. Указом Президента Програма була затверджена. По суті Державна програма розвитку ЗС розпочала третій етап реформування ЗС України, спрямований на удосконалення діючих елементів військового організму за рахунок поліпшення їх якісних параметрів.
Державна програма розвитку ЗС до 2005 р., па відміну від попередніх, має певний механізм її виконання. Вона містить уточнений прогноз воснно-иолітичної та воєнно-стратегічної ситуації у світі та біля кордонів України. На підставі цього прогнозу дійшли висновку про малоймовірність широкомасштабного застосування воєнної сили проти України у найближчій перспективі.
Однак у певних умовах зберігається можливість виникнення локальних конфліктів на окремих ділянках (напрямах) її кордонів або втягування нашої держави у регіональні воєнні конфлікти. На цьому висновку базується положення Програми про відмову від організації "рівномірної кругової оборони" території держави і планується зосередити зусилля на відбитті можливої агресії лише на кількох оперативних напрямах, на яких можливе виникнення воєнної загрози. Зміна воєнно-стратегічних підходів викликає необхідність адаптації функції Збройних сил України. У сучасних умовах вони мають забезпечувати стримування збройної агресії проти України та давати їй відсіч, забезпечувати охорону сухопутного і повітряного простору держави та територіального моря України. Нові функції необхідно закріпити на законодавчому рівні.
На підставі розширення функцій Збройних сил України у Державній програмі конкретизовані їхні завдання. їх суть полягає у досягненні Збройними силами спроможності нейтралізувати воєнний конфлікт низької інтенсивності складом військ (сил) мирного часу та забезпеченні мобілізаційної готовності до ведення локальної або регіональної війни. Одночасно Збройні евлп мають бути постійно готові до участі у миротворчих та гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій силами до однієї бригади (чисельністю 2-3 тис. чоловік). Відповідно до завдань Збройних сил у Державній програмі уточнено їх структуру, встановлено рацілонально не співвідношення між видами Збройних сил та родимо військ. Так, структура Збройних сил України включає:
• Міністерство оборони України, яке с центральним органом виконавчої влади і військового управління. У його підпор лакуванні перебувають Збройні сили України; Генеральний штаб Збройних сил України як основний орган військового управління;
• Види Збройних сил України ■ - Сухопутні війська, повітряні сили. Військово-морські сили;
• об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до водій Збройних сил України.
До основних родів військ Збройних сил України належать: Сухопутні війська найбільш чисельний вид Збройних сил, бере участь у виконанні практично усього спектру завдань Збройних сил:
1) механізовані війська
2) танкові війська;
3) аеромобільні пінська;
4) ракетні війська та артилерія;
5) армійська авіація;
6) війська протиповітряної оборони сухопутних військ; Повітряні Сили найбільш мобільний вид Збройних сил. Його
з'єднання та військові частини призначені ятя захисту від ударів з повітря важливих об'єктів держави, угруповань Збройних сил і нанесення ударів по угрупованнях військ (сил) та об'єктах противника, висадки повітряних десантів, перевезення військ (вантажів) повітрям, а також виконання спеціальних завдань;
1) бомбардувальна авіація;
2) винищувальна авіація;
3) штурмова авіація;
4) розвідувальна авіацій;
5) транспортна авіація;
6) зенітні ракетні війська;
7) радіотехнічні війська.
Військово Морські Сили — забезпечують недоторканність морських і прибережних територій України і дозволяють їй зберігати статус розвинутої морської держави:
1) надводні сили;
2) морська авіація;
3) берегові ракетні війська;
4) війська берегової оборони;
5) морська піхота.
До функціональних структур Збройних сил У країни належать:
1) об'єднані сили швидкого реагування — призначені для негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та нейтралізації збройного конфлікту низької інтенсивності;
2) основні сили оборони — призначені для застосування у збройному конфлікті середньої інтенсивності;
3) стратегічні резерви — призначені для відновлення та підсилення військ;
4) з'єднання та військові частини, що не належать до функціональних структур.
Пріоритетним напрямом розвитку ЗС України є розробка перспективних систем, які б максимально відповідали вимогам сучасної збройної боротьби. Види Збройних сил виконують завдання у тісній взаємодії між собою, застосовуючи специфічні засоби збройної боротьби, форми і способи ведення бойових дій, а також беруть участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, виконанні заходів по ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, наданні військової допомоги іншим державам, виконують заходи міжнародного військового співробітництва та міжнародних миротворчих операціях відповідно до міжнародних договорів.
Державною програмою передбачено також створення у складі Збройних сил на базі військових комендатур, підрозділів охорони та військової інспекції дорожнього руху військової поліції.
Військова поліція є важливим компонентом системи підтримання правопорядку та військової дисципліни у Збройних силах, боротьби зі злочинністю. Крім того, її створення дасть змогу підвищити ефективність охорони важливих військових об'єктів та поліпшити якість патрульної дорожньої служби. Зміни характеру збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил) у сучасних воєнних конфліктах викликали потребу мати у складі Збройних сил міжвидові компоненти за функціональним призначенням. Саме тому Державною програмою передбачається створення у складі Збройних сил України функціональних структур: передові та основні сили оборони та стратегічні резерви. Передові сили оборони — це найбільш боєздатна функціональна структура Збройних сил України, що призначена для негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та застосування у збройному конфлікті з метою його нейтралізації на ранній стадії і недопущення переростання у локальну або регіональну війну. До складу передових сил оборони входять: стратегічні неядерні сили стримування, сили швидкого реагування та війська прикриття. Стратегічні неядерні сили стримування евентуального агресора від намірів застосувати проти України військову силу шляхом постійної загрози нанесення таких збитків, що не відповідатимуть очікуваним результатам агресії. Зокрема, до цих сил увійшла нещодавно створена 1-а ракетна дивізія.
Призначення сил швидкого реагування полягає у підтримці бойового потенціалу Збройних сил України на рівні, достатньому для запобігання агресії, та ведення самостійних операцій і бойових дій у збройних конфліктах або локальній війні. Основними завданнями сил швидкого реагування визначено: локалізація та воєнно-силова нейтралізація збройних конфліктів ще на ранній стадії, а також забезпечення розгортання основних сил оборони. До їх складу мають увійти найбільш боєздатні мобільні з'єднання і частини усіх Збройних сил, укомплектовані високопрофесійним особовим складом, сучасним озброєнням і військовою технікою.
