4.1. Історичні корені формування. Концепції національної безпеки України

Існування будь-якої суверенної держави неможливе без захисту її національних інтересів, гарантії самозбереження й умов прогресивного саморозвитку суспільства. З цієї причини національна безпека країни виступає першочерговою умовою успішного державного будівництва. Воєнна наука, досліджуючи глобальний розпад федеративних, поліетнічних, полі конфесій них і регіональних держав, що розпочався після Другої світової війни, зробила однозначний висновок: після того, як суспільство визначилося зі своєю державністю і в декларації про державний суверенітет оголосило міжнародному співтовариству свої національні інтереси, йому необхідно прийняти концепцію національної безпеки.

Ось чому перший неофіційний проект такої концепції було підготовлено вже до 16 вересня 1991 р., на першому місяці Незалежності. Саме цей проект був узятий за основу розробки Концепції оборони і будівництва Збройних сил України, затвердженої Верховною Радою України 11 жовтня 1991 р., що дозволило Україні першій (з-поміж республік колишнього СРСР) підготувати і вже 6 грудня 1991 р. завершити прийняття основ національного законодавства в галузі будівництва воєнної організації держави.

Підготовка офіційного проекту Концепції національної безпеки України почалася відповідно до Указу Президента України № 41 від 15 січня 1992 р. групою із шести вчених, яку очолював доктор юридичних наук професор В.М. Селіванов, а його заступником був професор С.І. Пирожков. Від Міністерства оборони України до складу групи було включено двох офіцерів від Центру оперативно-стратегічних досліджень ПП ЗС і Наукової експертної ради МО. Проект Концепції національної безпеки був готовий до офіційного розгляду 10 березня 1992 р., тобто на соту добу роботи першого Президента України. Крім того, в процесі роботи над проектом Концепції було оголошено рішення Президента України про сформування при Президентові України Ради національної безпеки України і її наукового органу — Національного інституту стратегічних досліджень, першим директором якого було призначено доктора економічних наук, професора С.І. Пирожкова.

Перше читання проекту Концепції національної безпеки України у Верховній Раді України було проведено 19 жовтня 1993 р., друге — 24 травня 1996 р., а остаточне затвердження — 16 січня 1997 р., тобто на підготовку і затвердження Концепції було затрачено рівно п'ять років.

Саме тому і виникла об'єктивна необхідність у визначенні на найвищому політичному рівні й законодавчому закріпленні Верховною Радою України Концепції національної безпеки України.

4.2. Поняття та зміст Концепції національної безпеки

Концепція національної безпеки — фундаментальний документ, який має містити керівні принципи, цільові настанови та методи забезпечення національної безпеки, окреслювати механізм функціонування СНБ. її розроблення передбачає створення моделі системи національної безпеки.

Концепція (від лат. соnсерtiо — розуміння, система) — певний спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основний погляд, керівва ідея для їх висвітлення; керівний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

У юридичній енциклопедії визначено поняття правової концепції — це "провідна ідея, точка зору на те або інше правове явище... схвалені у встановленому порядку, беруться за основу відповідних організаційних заходів, законодавчих актів, рішень тощо".

Зважаючи на складність щодо визначення поняття національної безпеки, слід виокремлювати декілька підходів щодо усвідомлення сутності та призначення відповідної концепції.

Отже, під концепцією національною безпеки також розуміють: 1) сукупність ідей і уявлень про природу та шляхи зміни (збереження або забезпечення) національної безпеки; 2) комплекс основних теоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності національної безпеки в конкретних історичних умовах через науково обґрунтоване визначення її цілей, завдань, принципів, методів, форм, структури і елементів, що її забезпечують; 3) систему поглядів на вирішення проблеми, сукупність понять і зв'язків між ними, яка визначає основні напрями розвитку і характеристики будь-якого явища. КНБ на відміну від стратегії національної безпеки носить принциповий, більш загальний, основоположний характер. Більшість розвинених держав мають власну КНБ і науковий підхід до організації управління у сфері національної безпеки потребує свідомого її формування. У ній мають бути відображені наукові рекомендації і конкретні умови функціонування СНБ, що дозволяє у систематизованому вигляді враховувати чинники, які є критичними, вирішальними і найбільш важливими.

Концепція становить собою документ, в якому із застосуванням системного і синергетичного підходів розглядається складний феномен — національна безпека України. Для розвитку галузі права у сфері національної безпеки Концепція національної безпеки формує можливість на законодавчому рівні реалізовувати, розвивати, доповнювати і конкретизувати основні напрями державної політики національної безпеки. Саме Концепція національної безпеки виконує інструментальну функцію — за її допомогою формується ієрархічна система нормативно-правових актів, що регулює суспільні відносини в сфері національної безпеки. Детальніше про цю модель йтиметься нижче.

КНБ має гарантувати необхідну вивіреність політичних оцінок обстановки, вагомість пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики, провідних напрямів оборонного і державного будівництва, цілей і завдань розвитку діяльності усієї системи державного управління.

Зміст КНБ має відповідати сучасним геореаліям (тріада: геополітиці, геоекономіці, геостратегії) у світі, відображати загрози та небезпеки національним інтересам особи, суспільства і держави, а також окреслювати методи та механізми їх забезпечення. Ми свідомо підкреслили ці слова, оскільки більшість авторів сучасної націобезпекової проблематики, зазначає лише на життєво важливі національні інтереси, що є не зовсім повним, адже національна безпека має об'єктом управління не лише життєво важливі, а усю гаму національних інтересів. У даному аспекті не зовсім точним є і визначення терміну "національну безпека" в Законі України "Про основи національної безпеки України", в якому також зазначається лише на життєво важливі національні інтереси.

Основна увага по забезпеченню національної безпеки має бути зосереджена на практичному виконанні пріоритетних напрямів і завдань забезпечення національної безпеки.

Концепція є об'єднуючим документом і становить собою найвищий щабель системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки. Стратегії, доктрини, закони, програми, положення тощо, мають будуватись виключно на підставі Конституції України і Концепції національної безпеки України, їх завданням є конкретизації положень Концепції, надання їм визначеності відповідно до певно визначених сфер життєдіяльності.

Тому під концепцією національної безпеки України слід розуміти систему офіційно прийнятих сучасних поглядів держави на потреби, цінності, інтереси особи, суспільства і держави, загрози та небезпеки ним, а також напрями, засоби і способи їх забезпечення в умовах дії реальних чи потенційних загроз. КНБ також можна розглядати як систему науково обґрунтованих і прийнятих вищими органами державної влади сучасних поглядів на поняття і сутність національної безпеки, ц цілі, функції, принципи та методи (механізм) забезпечення.

Прийняття Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, 19 червня 2003 року Закону України "Про основи національної безпеки України", який скасував чинність КНБ, а також Стратегії національної безпеки України 12 лютого 2007 року, стало поки єдиним кроком з формування законодавчого підґрунтя функціонування СНБ саме в якості системи, тобто об'єднаної цілями та завданнями щодо забезпечення національної безпеки суб'єктів. І хоча існувало багато законопроектів, цікавих і змістовних пропозицій, було прийнятий той варіант закону, який конкретних проблем ані щодо визначення національних інтересів, їх обґрунтування та ієрархії, ані щодо визначення чіткої державної політики національної безпеки, ані щодо сформування стратегії, тактики, технологій і методів забезпечення національної безпеки і тим більше — формування самої системи національної безпеки не розв'язує. Саме тому дійовість даного закону, також як і попереднього документу в цій сфері характеризується в більшій мірі демонстративністю і декларативністю, а не змістовністю і конкретністю.

КНБ має уточнити не лише зміст національної безпеки України, механізму, а також об'єктів і суб'єктів, а й обґрунтувати їх перерахування та вживання.

Центральним моментом є визначення структури даного документа. Стосовно цього ми не знайдемо багато різних поглядів. Одна з них, репрезентує модель структури Концепції національної безпеки, яку запропонував О.В. Копан. На його думку, КНБ має містити: етику національної безпеки України (філософсько-етична оцінка соціальних процесів у сфері національної безпеки України); сферу національної безпеки України (філософсько-соціологічні засади національної безпеки); напрями національної безпеки України (соціальні процеси безпеки); заходи національної безпеки України (заходи примусу у сфері безпеки); фактор національної безпеки; мета

національної безпеки України (безпека — мета системи національної безпеки); політику національної безпеки України.

Щодо структури документу, інтегруючи погляди дослідників у цій галузі, а також результати власного аналізу зарубіжних аналогів і літератури із націобезпекознавчої тематики доцільним вважається запропонувати наступну модель алгоритму будови КНБ:

• преамбула;

• розкриття геостратегічної позиції держави в світі;

• визначення національних цілей та інтересів;

• окреслення союзників і партнерів;

■ визначення реальних і потенційних загроз та небезпек національній безпеці України;

• визначення механізму (цілі, функції, принципи та методи) управління системою національної безпеки;

• окреслення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення;

• визначення статусу держави та загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо).

У преамбулі має міститися достовірність, актуальність і своєчасність вирішуваної у даний момент проблеми. Характеристика сучасних світових тенденцій епохи дозволяє виокремити ті з них, які впливають на розвиток України. Аналіз геореалій сьогодення допомагає усвідомити місце України на сучасному етапі розвитку, крізь розкриття її стану та бажань щодо власного розвитку. Окреслення шляху досягнення загальної національної мети дозволяє обрати адекватний механізм забезпечення національних інтересів. Цементуючим елементом також є проголошення Україною свого статусу або в якості лідера науки, або як гаранта загальноєвропейської безпеки, або як лідера Чорноморського регіону тощо. Дана декларація має вельми важливе значення для сформування зовнішньої і внутрішньої політики.

Також у КНБ мають бути розглянуті конкретні загрози національній безпеці, національній ідеї щодо консолідації інтересів різних етнічних меншин. Більш того, у КНБ мають знайти адекватне місце визначення механізму системи забезпечення національної безпеки (мета, функції, принципи та методи), параметри і критерії ефективності управляючих впливів.

Концепція національної безпеки має віддзеркалювати систему поглядів на забезпечення особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, магістральні напрями державної політики України. У найбільш загальному плані КНБ має визначити цілі, функції, принципи функціонування СНБ, окреслити методи забезпечення національної безпеки. Принципи, закладені у цю систему, є визначальними для функціонування усього організму нації через те, що основною метою створення СНБ є утворення організаційно-функціональної структури забезпечення національних інтересів. З огляду на це будь-які рішення, що приймаються у окреслених КНБ сферах життєдіяльності, мають узгоджуватися і бути прийнятими відповідно до неї. Те ж стосується і діяльності державних органів, установ, підприємств та організацій, а також кожного окремого представника українського народу.

Положення Концепції мають примат у всіх сферах життєдіяльності через те, що вони спрямовані на ефективне забезпечення пріоритетних інтересів нації.

Чільне місце у Концепції мають посідати не лише питання щодо визначення пріоритетних національних інтересів, системи забезпечення національної безпеки, загроз та інше, а й з огляду на їх динамічність, питання щодо можливого механізму побудови ієрархії потреб та інтересів нації, і на цій основі організаційної перебудови системи забезпечення з відпрацюванням адекватного механізму управління. Окрім згаданого, необхідно передбачити механізм ідентифікації, діагностування та моніторингу загроз національній безпеці через те, що їх перерахування корелює із зазначеними пріоритетними національними інтересами. А з огляду на ту обставину, що пріоритети у забезпеченні тих чи інших національних інтересів з плином часу змінюються, тож можна сказати і про загрози, які також з часом зазнаватимуть суттєвих змін.

У Концепції мають бути визначені такі основоположні поняття, як: національна безпека, українська нація, об'єкти національної безпеки, загрози національній безпеці, система національної безпеки, система забезпечення національної безпеки, національна мета, національна ідея, національні інтереси тощо.

Більшість дослідників національну безпеку асоціюють передусім із необхідністю забезпечення життєво важливих національних інтересів. У даному аспекті слушною є думка російського дослідника 17. Бєлова, який вважає, що поняття життєво важливих інтересів принципово неможливо юридично точно виразити, що спричиняє складність їх класифікації, оскільки вони подеколи не співпадають і завжди індивідуальні. Права і свободи, демократія і конституційний лад як життєво важливі інтереси відповідно особи, суспільства і держави становлять собою не життєво важливі інтереси, а загальнозначимі або кардинальні цінності, які забезпечують лише взаємодію і бажання кожного жити відповідно до власних орієнтирів. Саме тому у Концепції слід оперувати етносними категоріями: звичаями, традиціями, віруваннями, саме вони слугують само-ідентифікації народів, їх інтеграції і стабільності.

Без науково обґрунтованого підходу до визначення сучасного геополітичного стану у світі, неможливо розробити дійову стратегію, тактику і технології забезпечення національної безпеки України.

Не існує чітко визначеної національної ідеї, не сформовані чіткі національні інтереси, а також ті з них, які є пріоритетними саме на даному історичному етапі розвитку нашої держави. Через це відсутня стратегія унеможливлений протидії намаганням деяких держав, яка б визначала окрім зазначеного вище, способи та методи самозбереження і самовдосконалення української нації в умовах постійних антиетатичних загроз.

КНБ не повинна носити однобічний характер. У Концепції мають бути геореалії сьогодення. Знаходження на території Росії однієї третини розвіданих ресурсів планети, що не поповнюються, проживання там більше 2 процентів населення Землі створюють реальну загрозу для України бути втягненою у конфлікт між нею та іншими державами, для яких отримання цих ресурсів стане у нинішньому столітті проблемою виживання.

У КНБ також повинна знайти відлуння і проблема соціального та майнового розшарування суспільства, при чому має не лише констатуватися цей стан, а бути закладені основи для його виправлення і відновлення здатності держави самостійно вирішувати власні політичні, економічні та соціальні проблеми.

Окрім цього, слід звернути увагу і на той факт, що помаранчева революція стала наслідком зневіри народу до влади. Ренесанс авторитету до влади свідчитиме про одужання цілісного державного організму.

Загалом, причини цих та інших загроз, які мають знайти відображення у КНБ, сягають своїм корінням у царину несформованості інтегруючої національної ідеї. Без такої конструктивної ідеї побудова незалежної, самостійної держави значно ускладнюється. Одним з чинників утвердження національної ідеї є формування морально-політичного фактору як стрижня консолідації суспільства.

КНБ має віддзеркалювати правдивий, а не бажаний стан речей, їх реальну, а не вигідну тим чи інтим політичним колам оцінку. При чому як сама КНБ, так і всі процеси у сфері національної безпеки мають бути інформаційно забезпечені, тобто знаходити підкріплення на усіх стадіях формування та реалізації національних інтересів. ЗМІ мають забезпечити пропагандистську підтримку національних інтересів. Лише в рамках такої КНБ може і має бути сформована інтегруюча різні прошарки українства українська національна ідея, метою якої є єднання українського суспільства, формування позитивного іміджу країни, стійкий розвиток та процвітання держави.

Головна мета розроблення і запровадження у життя КНБ полягає у забезпеченні послідовного наближення нації до такого гарантованого рівня безпеки, при якому можна забезпечити значне зниження впливу дестабілізуючих факторів, багатовекторний якісний розвиток системи та усіх її елементів. Практична доцільність розроблення і реалізації такої концепції визначається цілою низкою чинників, один з яких обумовлений необхідністю формування достатньої системи забезпечення національної безпеки.

У даному аспекті у КНБ доцільно зазначити, що важливим завданням України є здійснення стримування в інтересах запобігання агресії будь-якого масштабу, у тому числі із застосуванням ядерної зброї проти України та її союзників. У зв'язку з чим має бути задекларовано, що Україна повинна володіти ядерними силами, здатними гарантовано забезпечити нанесення завданої шкоди будь-якій державі-агресору або коаліції держав в будь-яких умовах.

Не можна не сказати й про те, що управління СНБ, засноване на раніше вироблених парадигмах, може призвести до такої деградації системи, коли вона внаслідок дисфункції буде не здатна гарантувати забезпечення інтересів нації. Ось чому потреба створення ефективної системи національної безпеки не є питанням популістським і кон'юнктурним. І, природно, виникає питання про необхідність теоретико-методологічного обґрунтування функціонування та розвитку даної системи, і чільне місце у даній концепції має бути відведено проблемам управління системою національної безпеки.

Підбиваючи підсумок наведеному, зауважимо: у КНБ мають бути закладені керівні принципи визначення тих чи інших національних інтересів пріоритетними. КНБ не повинна містити конкретні програми та рекомендації, що спрямовані на забезпечення конкретних національних інтересів. Головним призначенням Концепції має бути сформування концептуальної ідеї існування самостійної незалежної держави, а також виживання, стійкий розвиток та процвітання української нації. При чому подальше існування держави і нації повинно розглядатися крізь симбіотичну єдність таких компонентів; самозбереження, самовідтворення, самовдосконалення, творче самотворення.

Методологія побудови КНБ обумовлена тією стратегією і механізмом, які держава вважає за потрібне застосовувати. Через це постає потреба у певному впорядкуванні та класифікації КНБ.