1. Поняття культури та причини підвищеного інтересу до неї наприкінці хіх – на початку хх ст.

Історично склалося так, що тема культури наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. раптом постала однією з найбільш обговорюваних. Термін культура в певний момент став найбільш вживаним, хоча ще на початку ХІХ ст. він був відсутній у словнику багатьох видатних поетів та письменників. Що спричинило таку ситуацію? – Відзначимо низку найбільш важливих причин такого стану речей:

• В другій половині ХІХ ст., внаслідок інтенсивного розвитку засобів комунікації, на тлі колосального зростання міжнародних зв’язків, зростання динаміки суспільного життя зазнала краху позиція «європоцентризму», яка віддавна наполягала на тому, що саме європейська культура є найбільш розвиненою, досконалою, зразковою, а тому всі інші культури можуть бути визнані лише за мірою їх схожості на європейську. З’ясувалось, що людство живе за умов полікультурності (зараз частіше вживається термін «мультикультуралізм), що існують культури, зовсім не схожі на європейську, проте досить ефективні в плані введення людини в суспільний спосіб життя (наприклад, у певних культурних спільнотах не було злочинів, самогубств, згубних звичок та ін.).

• На початку ХХ ст. людство вперше стикнулось із ситуацією, коли його найкращі культурні досягнення раптом обернулись проти людини; маються на увазі ті страшні засоби знищення людини, що постали результатом науково-технічного прогресу (кулемети, отруйні гази, військова авіація, танки, новітні радіотехнічні засоби зв’язку та ін.). Перша світова війна вразила всіх кількістю жертв та жахами картин саме масової загибелі людей, проте ще жахливішою була друга світова війна, в якій свідомо ставилось завдання масово знищувати мирне населення. Шокувало громадськість і те, що ті німецькі офіцери, що отримали освіту в найкращих європейських університетах, що чудово знали історію культури, мистецтва та ін., відправляли масу невинних людей на смерть, ще й інколи – під вишукану музику. Мимоволі виникало питання про спроможність культури утримати людину на рівні людської гідності, адже якщо культура є провідним чинником формування людини як особистості, то чому вона у таких випадках не спрацьовує у своїй найважливішій функції?

• Нарешті, в цей же час виникає некласична або масова культура, багато в чому дуже відмінна від класичної культури. Масова культура продукує й поширює спрощені варіанти культурної продукції, інколи – доволі вульгарні, авангардне мистецтво, що постає осереддям масової культури, не вимагає вишуканих вмінь та мистецького вишколу. Чому та на яких підставах його відносять до культури? Феноменмасової культури також висунув на перший план питання про те, що, власне, є культура, якою вона має бути, як її можна розуміти та оцінювати?

Такими були найперші чинники загострення питання про культуру в означений період часу. В результаті інтенсивних осмислень явища культури на початку 30-х років минулого століття виникає термін «культурологія», запропонований американським культурологом Л.Вайтом, набувають поширення численні концепції культури. З’являються дослідження, що перераховують численні визначення культури і навіть інколи наполягають на тому що їх кілька сотень. Американські дослідники Крьобер і Клакхон здійснюють першу класифікацію способів визначень культури, і в них з’являються численні послідовники. В певний момент у дослідників культури та суспільної історії навіть виникає розгубленість: що робити із численними визначеннями культури та як впоратись із таким станом справ? Проте згодом науковці починають розуміти, що в цілому ситуацію можна вважати у методологічному плані виправданою, оскільки культура є явищем настільки складним, багатоелементним та багатогранним, що сподіватись на те, щоб охопити всі її навіть основні прояви в якомусь окремому визначенні просто неможливо. Тому слід не стільки долати розмитість численних її визначень, скільки чітко усвідомлювати ракурси, засади, позиції підходів до неї. В цьому полягає одне із завдань філософського вивчення культури, що здійснюється інколи в межах культурології, а інколи – філософії культури.Перш за все спробуємо прояснити саме поняття культури. Термін «культура» має латинське походження; в початковому значенні він позначав «оброблення», «плекання», «поліпшення»; у ранніх його вживаннях йшлося перш за все про оброблення землі, тому в сільському господарстві досі вживають такі терміни, як «сільськогосподарські культури» та «культиватор». Наскільки сьогодні відомо науковцям, в наближеному до сучасного значенні цей термін вперше вжив римський філософ та оратор М.Т.Цицерон, який писав про філософію як «культуру духу». Мислителі європейського Просвітництва вживали термін «культура» для позначення того, що відрізняє людину та людську спільність від світу природи. Цей аспект значення терміну «культура» наголошувався багатьма дослідниками, зокрема його підкреслював відомий австрійський психолог З.Фрейд: «… Термін «культура» позначає усю сукупність досягнень та інституцій, що відрізняють наше життя від життя наших предків із тваринного світу та що служать подвійній меті: захисту людини від природи та врегулюванню відношень між людьми… Зазирнувши досить далеко у минуле, можна сказати, що найпершими діяннями культури були: застосування знарядь, приборкання вогню, побудова житла… За допомогою усіх своїх знарядь людина вдосконалює свої органи… та розширює рамки своїх можливостей».

У ХХ ст., як вже зазначалось, внаслідок підвищеного інтересу до культури народжуються її численні визначення. У 1952 році американські культурологи А.Кребер та К.Клакхон систематизували понад 250 визначень культури та розкласифікували їх на антропологічні, соціологічні та філософські. Наведемо деякі характеристики культури, подані даними дослідниками в межах означених класифікацій.А. Антропологічні визначення культури:«Культура – це уся повнота діяльності суспільної людини» (А.Крьобер); «Культура – це загальний спосіб життя, специфічний спосіб пристосування людини до її природного оточення та економічних потреб» (К.Даусон); «все матеріальне та нематеріальне, створене людиною» (Е.Рейтер); «все, що створене або модифіковане в результаті свідомої або несвідомої діяльності двох або більшого числа індивідів, що взаємодіють між собою та взаємно обумовлюють свою поведінку» (П.Сорокін); «загальний та прийнятий спосіб мислення» (К.-Г.Юнг); «винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї та цінності, що успадковуються людиною» (Б.Малиновський); «культура складається із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв та будь-яких інших здібностей та звичок, що засвоюються людиною як членом суспільства» (Е.Тейлор); «все, що створене людиною, чи-то матеріальні предмети, зовнішня поведінка, символічна поведінка або соціальна організація» (Л.Бернард); «те, що відрізняє людину від тварини» (В.Оствальд). Б. Соціологічні визначення культури.«Ми можемо сказати, що культура – це система символів, що розподіляються та передаються групами людей з покоління у покоління» (Д.Даунс); «культура складається із усталених вірувань, цінностей та норм поведінки, що організують соціальні зв’язки та роблять можливою інтерпретацію життєвого досвіду» (У.Л.Бенет); «соціальна структура або, якщо хочете, соціальний організм» (Л.Уорд); «культура – це складна даність цінностей, думок, знань та основних норм поведінки в суспільстві» (Н.Рейдерс, Х.Боуман); «якщо визнати, що суспільство є сукупністю суспільних відношень, тоді культура є змістом цих відношень» (Р.Ферт). В. Філософські визначення культури.«Культура є відносно постійний нематеріальний зміст, що передається в суспільстві за допомогою соціалізації» (Г.Беккер); «культура – це є вираз суспільства у формах літератури, мистецтва або мислення» (Д.Реджин). (див.: Кертман Л.Е. История культуры стран Европы и Америки (1870 – 1917). – М.: Высш. шк., 1987. – С.14-19). Більш яскраво сутність філософського розуміння культури подав один із найбільш відомих філософів та культурологів ХХ ст. Е.Кассірер: «Філософія не може задовольнятись аналізом індивідуальних форм людської культури. Вона прагне універсальної синтетичної точки зору, що включає й індивідуальні форми… Найголовніша характеристика людини, її відмінна ознака – це не метафізична або фізична природа, а її діяльність. Саме праця, система видів діяльності і визначає сферу «людськості». Мова, міф релігія, мистецтво, наука, історія – складові частини, різні ділянки даної сфери… Поза сумнівом є те, що людську культуру утворюють різні види діяльності… Міф, релігія, мистецтво, мова і навіть наука постають тепер як множина варіацій на ту ж саму тему…» На думку Г.Гегеля, лише те, що здобуто історичним розвитком мислення, складає найперші цінності культури. Сучасний російський філософ О.С.Кармін наводить 14 типів визначень культури та 4 основні сфери трактувань культури (археологія, етнографія, етнопсихологія, соціологія).

Звичайно, всі ці численні визначення, підходи, трактування можуть легко заплутати не лише звичайного читача наукової літератури, а й науковця, що займається проблемами культури спеціально. Проте у нас є підстави зробити деякі виправдані висновки із розгляду даної ситуації. По-перше, навряд чи хтось стане заперечувати провідну, навіть – вирішальну роль культури для розвитку людини та суспільства. По-друге, багатогранність підходів та визначень культури повинна бути правильно оціненою: вона свідчить не стільки про безпорадність науки та науковців, скільки про надзвичайну складність явища культури. Культура в людському суспільстві є всюдисущою, універсально явленою, а тому схопити її явище в якихось часткових проявах навряд чи можна. Тут варто зайняти іншу, більш виважену та виправдану позицію. Коли ми намагаємося осмислити надскладні явища, та ще й такі, які стосуються людини та її проявів, в таких випадках, по-перше, із таких осмислень принципово не можна виключити людину із її поглядами, підходами, ракурсами баченнями. По-друге, саме тому, що явище є надскладне, його треба намагатись побачити, зафіксувати, оглянути із різноманітних, найможливіших позицій. Лише тоді, коли ми будемо в змозі зібрати та синтезувати такі огляди, бачення, позиції, у нас з’явиться шанс окреслити досліджуване явище достатньо повно та виправдано. Саме із таким методологічним принципом ми й повинні підходити до явища культури: не відкидати її численних визначень, а спробувати зрозуміти, з якого ракурсу вони подані та що саме виявляють в культурі. Зібравши численні фрагменти, ніби скалки єдиного дзеркала або ж клаптики мозаїки, з’ясувавши принципи поєднання цих клаптиків, ми зможемо сказати про культуру щось справді виправдане. Із наведених вже визначень та підходів до культури перш за все випливає, що культура позначає щось принципово важливе в людині та для людини, що вона не існує і не може існувати поза людиною, її діяльністю та наснагою, що людина стає людиною лише за умов прилучення до культури, включення в процес творення та використання культури. Проте проблемою залишається осмислення і того, чому культура не може утримати людей на рівні людськості, чому її не лише творять, цінують та зберігають, а й руйнують, знищують, надають їй антилюдського спрямування. Можна сказати, що саме ця проблема й постала найболючишою при обговорення проблем культури в другій половині ХХ ст. Наприкінці ХХ ст. гострі сперечання навколо поняття культури поступово вщухли, проте це не значить, що вона перестало цікавити науку; скоріше, навпаки, наука вже не ставить під сумнів значущість культури для людини та суспільної історії, але її інтерес поступово пересунувся в бік деталізацій та поглиблень окремих напрямів її дослідження.