МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ

Факультет культурології

Кафедра культурології та медіа-комунікацій

Курсова робота

із навчального курсу: __________________________________________

_____________________________________________________________

(назва дисципліни)

на тему: _____________________________________________________

_____________________________________________________________

Студента (ки) ____ курсу спец....«культурологія»_____________________

_____________________________

(прізвище та ініціали)

Викладач:

_____________________________

Харків – 20 _

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………..с.3

Розділ 1. Священне як значеннєва ланка в «Житії» Феодосія Печерського………………………………………………………………………...с.8

Висновки до 1 р……………………………………………………………...с.15

Розділ 2. Образ Борця-Аскета в агіографії Ісаакія Печерського…………с.17

Висновки до 2 р……………………………………………………………...с.25

Розділ 3. Агональність як значеннєва ланка аскетики в «Житії» Києво-Печерського ченця Феодора……………………………………………………..с.27

Висновки до 3 р……………………………………………………………...с.35

Висновки……………………………………………………………………..с.36

Список використаних джерел………………………………………………с.38

ВСТУП

Актуальність теми. Істотним виміром християнської культури виступає аскетична її константа, що трактується в якості «діяльного здійснення релігійно-моральної досконалості шляхом напруги всіх щиросердечних і тілесних сил християнина»¹. Християнська думка представляє аскетизм як подвиг наслідування Христу та виражає його в пам'ятниках агіографічної літератури. Агіографічна література являє собою унікальне явище християнської культури. Її зміст становлять образи подвижників християнського благочестя, спрямовані до здійснення євангельського ідеалу святості. Ці образи представлені зразками аскетичного способу життя та виконують роль культурних еталонів, необхідних для збереження, відтворення й трансляції ціннісних констант християнської традиції. Вивчаючи аскетичну літературу, гуманітарні науки прагнуть осягти значеннєву сторону аскетичної культури в різноманітних її аспектах.

В агіографічній літературі її ключові значеннєві ланки являють собою сакралізовані конструкції духовної творчості, у якому священне виступає провідним фактором породження смислу. Священне необхідно визнати центральною значеннєвою більшості інтерпретації різних релігійних артефактів. Тому вивчення священного в різноманітних його модифікаціях актуалізується не тільки з погляду дослідження питань морфології релігійної культури, але також з позиції осмислення механізмів релігійної творчості, у якому священне виглядає одним з істотних його інструментів.

Як культурний простір дослідження феномена священного в даній роботі вибрані три агіографічних нарративи з Києво-Печерського патерика, що визнаний видатним пам'ятником християнської думки епохи Київської Русі. Варто особливо підкреслити, що затребуваність агіографічної творчості в православ'ї складається не тільки в прагненні описати й узагальнити релігійний досвід подвижників благочестя, але також у виробленні культурних зразків як механізму регулювання способу життя відповідно до встановленого ідеалу. Одним з таких зразків служать образи трьох видних представників православної чернечої культури Київської Русі - Феодосія, Ісаакія і Феодора Печерських.

Одним з істотних значеннєвих аспектів аскетики виступає «духовна лайка» подвижників у напрямку активного протистояння деструктивним силам. Мова йде про агональність як однієї з найважливіших рушійних сил культурних процесів. Агон виглядає істотною ланкою в агіографічній міфології, значення якого не тільки виражає систему християнських цінностей, але й конструює аскетичну аксіоконстанту. У даному відношенні актуальність теми обумовлюється завданнями осмислення аксіологічного змісту різних модифікацій релігійної культури, а також механізмів їх формування. Цим самої актуалізується культурологічне релігієзнавство як специфічна гуманітарна дисципліна, що не просто розглядає релігію як феномен культури, але активно використає в релігієзнавчих дослідженнях методологічний апарат культурології.

Вивчення образів борців-аскетів в агіографічних текстах дозволяє осмислити аксіологічну шкалу християнської аскетики в міфопоетичній формі її прояву, що втілена в цих образах. Поряд із цим, сакралізація й героїзація пустельників в агіографічних нарративах вказує на істотний механізм міфотворчості, який необхідно вивчати в контексті фундаментальної проблематики культурної творчості. Образи аскетичних дій у міфі подвижників релігійного благочестя тісно сполучається з образами протидії їм з боку демонічного світу, і у своїй сукупності вони утворять образну мову, за допомогою якої конструюється аскетичний дискурс і його міфологічна апологетика. Все це вимагає культурологічного підходу до вивчення християнської аскетики й актуалізує культурологічне релігієзнавство як специфічну область релігієзнавчих досліджень.

Різні питання, що відносяться до розглянутих подвижників, висвітлювалися у працях М.Е. Башликової¹, архієпископа Ігоря (Ісиченка)², І.К. Смолича³, В. Н. Топорова⁴, Г. Федотова⁵. Окремі спроби дослідити образи святих Ківо-Печерських патерика робилися харківським релігієзнавцем Г. Д. Панковим⁶ в статтях, на які спирається автор цього дослідження. Аспект юродства в життєписі Ісаакія Печерського порушений в дослідженні давньоруської сміхової культури, зробленого А. М. Панченком⁷.

Мета даної роботи - ґрунтуючись на культурологічному підході, вивчити характер аскетичної культури Київської Русі на матеріалах образів Феодосія, Ісаакія і Феодора в Києво-Печерськім патерику. Реалізація поставленої мети передбачає рішення наступних завдань:

- на матеріалах «Житія» Феодосія Печерського усвідомити значення священного як смислотворчого ядра аскетичної культури;

- на матеріалах «Житія» Ісаакія Печерського реконструювати образ борця-аскета як культурного еталона;

- на матеріалах «Житія» Феодора та Василя Печерських осмислити значення агона як вираження аскетичних духовних цінностей.

Об'єктом дослідження служить аскетична культура Києво-Печерського патерика. Предметом дослідження житія Феодосія, Ісаакія і Феодора Печерських як еталонів аскетичної культури української православної традиції.

Методологія дослідження.

Методологія даного дослідження виконана на стику культурології й релігієзнавства, що актуалізує культурологічне релігієзнавство як специфічну область гуманітарного знання. Серед культурологічного інструментарію найбільше значення автором надається аксіологічному аналізу культурних текстів для того, щоб усвідомити характер ціннісного відношення представників певної релігійної традиції до Бога, людині й світу. Цінності утворюють простір значень, що концентруються навколо опозиції священне / мирське, що вказує на зв'язок між феноменологічними і аксіологічними методами аналізу. Обидва ці виду вивчення тексту доповнюються методом структурного аналізу, що передбачає з'ясування характеру зв'язку між елементами тексту як цілісного культурного явища, до якого відносяться персонажі, події, цінності. Істотне значення в представленій роботі здобуває методологія феноменології релігії, націлена на вивчення значеннєвої сторони релігійної культури, що висуває у своїх дослідженнях категорії священного (сакрального), що ставиться в опозицію категорії мирського (профаного). Зазначена опозиція чітко виявляється в релігійних текстах, у тому числі й у Києво-Печерськім патерику.

Досвід вивчення автором агіографічної літератури свідчить про наявність у ній ряду актуальних світоглядних питань, які концентруються навколо святого як центральної фігури будь-якого агіографічного тексту. Відношення святого до навколишнього його світу й власної особистості актуалізує численні питання світосвідомості, самосвідомості й богосвідомості, виражені в певних цінностях і ідеалах. Зазначена обставина відкриває можливості для філософського осмислення агіографічних міфів за допомогою філолофсько-антропологічного та етичного підходів до рішення відповідних світоглядних питань.

Всі вищевикладені методи вивчення тексту складуть у даному дослідженні герменевтичний його аналіз. Герменевтична процедура усвідомлюється автором не тільки у вигляді інтерпретації змістів, вкладених авторами міфу в простір тексту, але також у реінтерпретації – перекладу даних у тексті значеннєвих значень на мову релігієзнавства, культурології й філософії, а точніше - культурологічного й філософського релігієзнавства, у дискурсах яких працює автор. Виділені в процесі вивчення тексту значення будуть доповнюватися тими значеннями, які прийняті в культурологи, релігієзнавстві й філософії, і не просто доповнюватися, але здобувати нові значення відповідно до мовленевого інструментарію названих дисциплін. Те ж саме відноситься й до структурного методу дослідження: інтерпретатор не просто визначає структуру досліджуваного тексту, але й змінює її структуру за допомогою створення власної структури об'єкта свого аналізу. У результаті наведеної герменевтичної процедури автором створюється новий текст, але вже не в міфо-теологичному його вираженні, але в парадигмі культурологічного релігієзнавства, заснованого на світській ціннісній системі.

Таким чином, актуальність теми дійсної роботи також обумовлюється актуалізацією дослідницького потенціалу культурологічного релігієзнавства і його застосування у вивченні конкретного міфу, а також актуалізацією деяких елементів некласичного підходу до наукових процедур.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний об’єм роботи складає 39 сторінок із них 36 сторінок – основного тексту.