Зредуковані голосні [ĭ], [ў].

Зредуковані голосні [ĭ], [ў] (позиційні варіанти [ъ] та [ь]* вживалися у позиції перед [j] та [i]. Слабкий [ĭ] занепав: pĭju → p’ju (п’ю*, žitĭje → žit’je. У сильній позиції [ĭ] та [ў] вокалізувались. У південно-західних говорах: [ĭ] → [і], [ў] → [у] (ы*: šĭja → šija, sinĭjь → sinіj, rўjь → ryi, dobrўjь → dobryi. У північно-східних діалектах (що лягли в основу російської мови* [ĭ] → [е], [ў] → [о]: šĭja → šеja, mўjь → moi, sinĭjь → sinei (сучасн. синий*.) Зміна зредукованих [ĭ], [ў] відбувалася пізніше, ніж вокалізація [ъ], [ь] в більшості говорів найімовірніше в І пол. ХІІІ ст.

Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ].

Голосний [i] в позиції після [ъ] у східнослов’янських діалектах траплявся звичайно тоді, коли він стояв на початку слова, перед яким був прийменник з кінцевим [ъ], або на початку морфеми в слові з префіксом, що теж закінчувався на [ъ]: съ инымь, съискати. Внаслідок взаємовпливу з двох голосних [ъ] та [і] розвинувся однин [y] (ы*: съ инымь → с ыным’, съискати → сыскати. Цей процес у більшості говорів відбувався не пізніше І пол. ХІІ ст. На українському ґрунті новий [y], що розвинувся внаслідок асимілятивних процесів з [i] після [ъ], зазнав тих самих подальших перетворень, що й [y] (← прасл. *ū*.

17. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних

Спрощення в групах приголосних. Нові групи приголосних, що постали внаслідок утрати зредукованих, не завжди легко було вимовляти, тому окремі звуки при їх вимові випадали, пропускалися, спрощувалися: [zdn] → [zn]: позьдно → пōздно → пōзно; [ždn] → [žn]: тыжь + дьн" → тыждн" → тыжн"; [stn] → [sn]: радостьно → радōстно → радōсно; [stl] → [sl]: стьлати → стлати → слати; [rdc] → [rc]: сьрдьце → сердце → серце; [stc] → [sc]: мhстьце → мhстце → місце; [sln] → [sn]: масльныи → маслныи → масныи; [lnc] → [nc]: сълньце → солнце → сонце; [rnč] → [nč]: гърньчарь → горнчар → гончар; [mhl] → [ml]: мьгла → мгла → мла (укр. імла*; [stkl] → [skl]: стькло → сткло → скло; [kd] → [d]: къде → кде → де. У староукраїнських писемних пам’ятках спрощення приголосних засвідчується вже з XIV ст.: исного, исныи, намеснику, ремесник.

Втрата звука [l]. Сонорний [l] втрачався у формах однини активних дієприкметників чоловічого роду тоді, коли він стояв після іншого приголосного і після нього занепав зредукований [ъ]: моглъ → мог; везлъ → в’ēз [→ в’ōз]. У позиції перед голосним повного творення [l] послідовно зберігається і за тих умов, коли він стоїть після будь-якого іншого приголосного: могла, могли, могло; несла, несло, несли.

Вставні приголосні [d], [t]. Приголосний [d] виникав у сполученні дзвінкого [z] з сонорним [r], а [t] – у сполученні глухого [s] з тим же сонорним [r]: [zr] → [zdr], [sr] → [str]. Очевидно, лише вставний [t], і то тільки в слові сърhтити поширився в усіх східнослов’янських мовах: укр. зустріти, зустріч, Стрітення; рос. встретить, встреча, блр. сустрэць, сустрэча. В укр. мові також строк, діал. стрібло (срібло*. Вставний [d] успадкували сучасні українська та білоруська мови: укр. заздрість, розм. здря, уздріти, діал. здрячий; блр. зайздросць.

Асиміляція приголосних. Давньоукраїнській мові відома як регресивна, так і прогресивна асиміляція в нових групах приголосних, хоч перша з них значно переважала. Асиміляція за дзвінкістю: здоровь~, прозбу, од духа, згорнеш. Асиміляція за дзвінкістю набула в українській мові значення її загальної фонетичної норми: бород'ба ← боротьба; молод'ба ← молотьба. Асиміляція за глухістю не була такою послідовною, як попередня: бес коньца, блиских. У пд.-зх. говорах: блиско, рітко, нішка. В інших говорах лише [г] зазнає асимілятивного впливу глухого приголосного: легъко → легко → лехко; ногъти → нōгти → нōхти → ніхті. Асимілятивна зміна [д] на [т] в позиції перед глухим лексикалізувалася і відома тільки в словах тхір (← дъхорь* та тхнути (← дъхнути*, натхнути (← надъхнути, порівн. надихати* й похідних від них (натхнення, натхнений*.Асиміляція приголосних за місцем й способом творення: съшити → шшити; рhчьцh → [р'іц':і], водишьс" → [водиес':а]

Асиміляція звука [j] м’якими приголосними Внаслідок цієї асиміляції виникли подовжені приголосні [l':], [n':], [d':], [t':], [z':], [s':], [с':], [ž':], [č':], [š':]: роли" → [рол'ĭjа] → [рōл'jа] → [рōл'л'а], [рōл':а]; знани~ → [знан'ĭjе] → [знан'jе] → [знан'н'е], [знан':е]; У позиції після іншого приголосного відбулося їх стягнення в звуки нормальної тривалості: листи~ → листте → листе.