- •7 1.Теорія мови вивчається в двох аспектах: як історія розвитку структури (фонетичної, граматичної, семантичної) і як історія становлення і розвитку норм.
- •4.До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:
- •До пам’яток хіі ст. Належить Успенський збірник (знайдений в Успенському соборі в Києві). Він складається з оригінальних творів“Житіє князів Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.
- •7. Найдавніші зміни у фонетичній системі праіндоєвропейської мови.
- •1. Повний занепад одного з приголосних:
- •11. Фонетичні зміни в східнослов’янських діалектах дописемного періоду (VII – X ст.)
- •12. Розвиток повноголосся. Рефлекси *ort, *olt на початку слова.
- •14. Походження фарингального [h].
- •Зредуковані голосні [ĭ], [ў].
- •Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ].
- •17. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних
- •Дисиміляція приголосних
- •Депалаталізація приголосних
- •18. Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних
- •19. Асимілятивно-дисимілятивні процеси:
- •22. Палаталізація приголосних
- •23. Східнослов’янськы дыалекти успадкували выд праслов. Мови звук [ъ] ,який розвинувся з двох джерел:
- •24. Історія звука *[ě].
- •26. Історія етимологічних *[і] та *[ы].
- •27. Перехід [о], [е] в [і].
- •28. Перехід [е] в [о] після шиплячих та [j].
- •29. Ствердіння губних, шиплячих та (р). Африкати (дз),(ц).
- •30. Протетичні приголосні. Усунення збігу голосних
- •35. Становлення типів відмін іменників української мови.
- •36. Історія відмінкових закінчень іменників і відміни.
- •37. Історія відмінкових закінчень іменників іі відміни.
- •38. Історія відмінкових закінчень іменників ііі відміни.
- •39. Історія відмінкових закінчень іменників іv відміни.
- •40. .Історія форм особових та зворотного займенників.
- •41. Історія форм предметно-особового займенника.
- •42. Історія форм неособових займенників.
- •43. Історія форм іменних прикметників.
- •44. Історія форм займенникових (членних) прикметників.
- •45. Розвиток засобів творення ступенів порівняння.
- •46.Словотвір прикметників.
- •47. Історія форм кількісних числівників.
- •48. Історія дробових і збірних числівників.
- •49. Історія порядкових числівників.
- •50. Класифікація дієслівних основ.
- •54. Історія форм умовного і наказового способів.
- •55. Дієприкметник. Дієприслівник.
14. Походження фарингального [h].
Звук [γ] розвинувся з [g] внаслідок утрати проривним змикання при його артикуляції. А пересунення назад місця творення задньоязикового [γ] зумовило виникнення фарингального [h]: [g] → [γ] → [h]. Одним з найдавніших прикладів, що засвідчує вимову фрикативного [γ] у східних слов’ян, є написання кънїхъчии (Ізб. 1073* замість кънигъчии – кънижникъ. Свідченням фрикативної вимови приголосного на місці давнішого [g] є пропуск на письмі літери на його позначення, напр., підпис 1063 р. Ана ръина замість Anna regina або Agna regina; у пам’ятках ХІІ ст.: осподар#; XIV – XV ст.: wсподарь (гр. 1386*. З XIV ст. за літерою гостаточно закріпилася функція передавати лише фарингальний [h], для проривного [g] вживали сполучення кг: кгрунтъ, кгвалтом (АЖ, 1582) Зміна [g] на [h] не відбувалася після [z]: *mozg, rozga < *orzga. Внаслідок пізнішої дисиміляції [g] → [k]: укр. мозок, різка, бризки; чеськ. mozek, mozku, але: рос. мозг, слвц. Mozog
15. Фонетична система давньоукраїнської мови кінця Х – початку ХІ ст.
Голосні фонеми.
Ряд Передній Задній
Підняття
Високе /і//ě/, /ь/ /у/, /u/ /ъ/
Середнє /е/ /о/
Низьке /ä/ /a/
Приголосні фонеми.
1. Губні: /b/, /p/, /v/, /m/, /f/
2. Передньоязикові: /d/, /t/, /z/, /s/, /z'/, /s'/, /c'/ /ž'/, /š'/, /dž'/, /č'/, /r/, /r'/, /l/, /l'/, /n/, /n'/
3. Середньоязиковий: /j/
4. Задньоязикові: /g/, /k/, /х/
5. Глотковий : /h/
16. Рефлекси зредукованих голосних [ъ], [ь].
Розрізнялося дві позиції зредукованих – слабка і сильна.
Слабка позиція
В абсолютному кінці слова: снопъ, столъ, соль, тhнь
Перед складом з голосним повного творення: дъва, съто, правьда
Перед складом із зредукованим у сильній позиції: сънъмь, жьньць
Сильна позиція
1. Перед складом із зредукованим у слабкій позиції: мъхъ, сънъ, дьнь
2. Перед сонорними [r], [l], за якими йшов будь-який приголосний: скърбь, вълна, зьрно, вьрба
3. У складі під наголосом незалежно від якості голосних і приголосних наступного складу: съхнути, тьща
Давньоукраїнська мова праслов’янських зредукованих не зберегла. У слабкій позиції вона їх зовсім втратила, а в сильній вони змінилися на голосні повного творення: [ъ] → [o], [ь] → [o]: *snopъ → snōp, *pьnь → pen'.
.
Зредуковані [ъ], [ь] у сполученні з [r], [l].
[ъ], [ь] перед [r], [l], за якими стояв будь-який приголосний, змінилися в [o], [e]: гърбъ → горб, вълкъ → волк, вьршина → вершина. Пам’ятки ХІІ – XIV ст. і пізніші засвідчують написання: молови, безмолови", умерелъ. На відміну від першого повноголосся (< *tort, *tolt, *tert, *telt*, це явище називають другим повноголоссям.
Якщо зредукований після сонанта був сильним, то він вокалізувався: кръвь → кров’, крьстъ → крест, блъхы → блохи.
Якщо зредукований після сонанта був слабким, то втрата складотворчості сонантів [r], [l] зумовила появу після них голосного [y] (ы*: дръжати → држати → дрыжати, глътати → глтати → глытати. Сполучення ри, ли становить літературну норму сучасної української мови: кривавий, глитати, тривога. Але в діалектах: дрыжати, кырвавий, кервавий.
У слові кръви виникає звукосполучення ри (криві*, а в слові кръвь – ро (кров*. За аналогією до форми кров поширюється ро і в формі крові. Аналогійного походження форми брова, дрова, блоха.