54. Історія форм умовного і наказового способів.

Умовний спосіб в українській мові XIV–XV ст. виражався тільки аналітично, поєднанням аористних форм від дієслова быти з формами колишнього дієприкметника на -лъ (ходилъ (-ло, -ла* быхъ*.) В пізніші часи парадигма умовного способу набуває в українській мові нових особових показників: разом із часткою бы виступають скорочені форми допоміжного дієслова колишнього перфекта (ходилъ (-ло, -ла* бымъ*). У сучасній українській мові умовний спосіб утворюється поєднанням форм минулого часу або інфінітива з відокремлюваною часткою би (б*: ходив би, пішов би, писав би, написали б, ходила б. У пд.-зх. говорах зберігаються форми умовного способу, в яких частка би виступає в сполученні з особовими афіксами минулого часу: бим, бім, бис’, быс’. У д.-укр. мові наказовий спосіб утворювався від основи теперішнього часу і відмінювався за особами і числами. В українських грамотах XIV–XV ст. фіксують два способи аналітичного вираження наказового способу: за допомогою частки да і нехай (від nechati – «лишати», «дозволяти»*. З XVI ст. панівною аналітичною формою вираження наказового способу в українській мові стає поєднання форм теперішнього й майбутнього простого часу з часткою нехай.

55. Дієприкметник. Дієприслівник.

Дієприкметник у праслов мові належать до відмінкових слів за дієслівними ознаками вони поділялися на активні і пасивні дієприкм. До іменникових ознак належить його здатність відмінювання за родами. Історія дієприкметника в укр. мові подібна до історії прикметника. Поділяються на повні і неповні.

Активні нечленні дієприкметники теперішнього часу утворювалися від основи теперішнього часу дієслова + суф. -уч-(-юч-*, -ач-(-яч-*. Але в Н.в. одн. ч. і с. р. виступав суфікс -а-(-я-*: ч. і с. р. – неса, жін. р. – несучи.) Активні нечленні дієприкметники минулого часу утворювалися від дієслівних основ інфінітива + суф. -ъш-, -въш-, які теж були відсутні у Н.в. одн. чол. і середн. р.: несъ, жін. – несъши. До активних мин. часу належали також дієприкметники на -lъ, -la, -lo, які не змінювалися за відмінками. На базі коротких активних дієприкметників виникли повні додаванням займенників и, є, я: несы > несыи, несучи > несучия, будуче > будучее. З часом серед повних активних дієприкметників відбулися значні зміни: 1* зовсім зникли активні дієприкметники минулого часу; 2* значна частина активних дієприкметників теперішнього і минулого часу перейшла у прикметники (гарячий, блискучий, стиглий, гнилий*. Пасивні дієприкметники теперішнього часу утворювалися від основи теперішнього часу + суф. -мъ- (< *-mо-*: nesQ – neso-mъ, nosi-ti – nosi-mъ. Пасивні дієприкметники минулого часу утворювалися від інфінітивної основи + суф. -nъ (<*-no-*, -tъ (<*-to-*. У староукраїнській мові найпоширенішим серед дієприкметникових афіксів був суфікс -н- (-нн-, -нън-*/-ен-, -юн-, -он- (-енн-* пасивних дієприкметників минулого часу: выше писа(н*наго, оустановлєно, ставлень. Дієприслівник. Активні нечленні дієприкметники, втративши форми непрямих відмінків, у початковій своїй формі (Н.в.* виступали в ролі другорядного присудка або обставини при дієслові. Це означало, що в мові відбувався процес перетворення колишнього дієприкметника на невідмінювану дієслівну форму – дієприслівник. У сучасній українській мові форми дієприслівників минулого часу на -в/-Ø- зовсім виходять із ужитку. Поширеними формами у всіх стилях сучасної української літературної мови є дієприслівники теперішнього часу на -чи: друкуючи, зустрічаючи, носячи, сміючись. Практично до всіх дієприслівників теперішнього часу можна знайти корелят серед дієприслівників минулого часу на -вш(и*/ -ш(и*: друкувавши, зустрічавши, носивши, сміявшись.

56. Інфінітив. Супін.

Інфінітив – це скам’яніла форма Д.-М. в. одн. віддієслівного іменника -ĭ-основи. Характеризується суфіксом -ти. Якщо основа інфінітива закінчувалась на задньоязикові г, к, відбувалася зміна: *pekti > печи, *mogti > мочи, *beregti > беречи. Ці форми збереглися у пд.-зх. діалектах. Супін – скам’яніла форма З.в. одн. віддієслівного іменника *-ŭ-основи. Утворювався від основи інфінітива за допомогою суфікса -тъ: битъ, учитъ. До XV ст. супін був повністю витіснений інфінітивом. За формальним значенням та походженням супін був близький до інфінітива і міг замінюватись інфінітивом, а тому до кінця 15 століття супін повністю був витіснений інфінітивом.

57. Історія прислівника

Д-рус мова успадкувала від спільнослов’янської невелику кількість прислівників. Переважна більшість з них вживається первинними, такими прислівниками, походження яких становить або зовсім неможливо і вдається зясувати їхнє походження На відміну від первинних найдавніших прислівників, у д-рус мові існувала і постійно пояснювалась группа вторинних або похідних прислівників, що виникла внаслідок адвербіалізації,переходу з інших частин мови.

Віддієслівні прислівники. Прислівників віддієслівного походження укр. мові порівняно небагато. Найчастіше це адвербіалізовані дієприкметники:

1. Від колишніх не членних активних дієприкметників теп часу

2. Від активних і пасивних ад’єктивованих дієприкметників

3. Від дієслівних основ за допомогою суфікса –ки

Відіменні прислівники. Прислівники іменникового походження виникли шляхом адвербіалізації іменників, тобто внаслідок

ізоляції певної форми іменника від парадигми відмінювання і переходу її до категорії прислівників. Виділяються окремі груп прислівників, утворені від різних форм іменників:

1. Прислівники утворені від форми Р.в з прийменником чи без прийменника

2. Прислівники що виникли внаслідок адвербіалізації форми Н. в іменників

3. Прислівники утворені від форми З. в однини з прийменниками

4. Утворені від форми О.в з прийменником

58. Історія службових частин мови.

Сполучник. Поділяється на окремі групи за своїми формами: на первинні і вторинні; за морфологічною будовою: прості, складні і складені. Сполучники сурядності виступали засобами зв’язку між синтаксичних рівноправними частинами висловлювання: и,да,а,но,ли. Сполучники сурядності поділяються на: єднальні,протиставні, розділові. Є ще і похідні сполучники,які поділяються на складні і складені.

Частки. У д-рус мові частки не рідко виступали і як модальні, як словотворчі, заперечні і використовувались як словотворчі морфеми в займенниках.прислівниках і входили до складу похідних сполучників і часток. СУЛМ засвоїла більшість д-рус часток, зокрема заперечні. В укр. мові виникло чимало нових словотворчих і формотворчих часток.

Вигуки. Д-рус пам’ятки засвідчують невелику к-ть вигуків: о,ох,волє. Більшість з них непохідні,первинні вигуки. Зустрічаються також і стійкі вигукові сполучення: ох,оувы.

60. Історія розвитку складного речення.

Сягає індоєвропейської спільності мов На думку багатьох учених вживалися прості незалежні речення. На основі поєднання однотипних простих речень виникли складносурядні, з них складнопідрядні. Складні речення утворилися різними шляхами- не тільки внаслідок обєднання простих речень.а й різних зворотів у їх складі. Первісним типом складни речень були безсполучникові.

25