- •7 1.Теорія мови вивчається в двох аспектах: як історія розвитку структури (фонетичної, граматичної, семантичної) і як історія становлення і розвитку норм.
- •4.До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:
- •До пам’яток хіі ст. Належить Успенський збірник (знайдений в Успенському соборі в Києві). Він складається з оригінальних творів“Житіє князів Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.
- •7. Найдавніші зміни у фонетичній системі праіндоєвропейської мови.
- •1. Повний занепад одного з приголосних:
- •11. Фонетичні зміни в східнослов’янських діалектах дописемного періоду (VII – X ст.)
- •12. Розвиток повноголосся. Рефлекси *ort, *olt на початку слова.
- •14. Походження фарингального [h].
- •Зредуковані голосні [ĭ], [ў].
- •Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ].
- •17. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних
- •Дисиміляція приголосних
- •Депалаталізація приголосних
- •18. Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних
- •19. Асимілятивно-дисимілятивні процеси:
- •22. Палаталізація приголосних
- •23. Східнослов’янськы дыалекти успадкували выд праслов. Мови звук [ъ] ,який розвинувся з двох джерел:
- •24. Історія звука *[ě].
- •26. Історія етимологічних *[і] та *[ы].
- •27. Перехід [о], [е] в [і].
- •28. Перехід [е] в [о] після шиплячих та [j].
- •29. Ствердіння губних, шиплячих та (р). Африкати (дз),(ц).
- •30. Протетичні приголосні. Усунення збігу голосних
- •35. Становлення типів відмін іменників української мови.
- •36. Історія відмінкових закінчень іменників і відміни.
- •37. Історія відмінкових закінчень іменників іі відміни.
- •38. Історія відмінкових закінчень іменників ііі відміни.
- •39. Історія відмінкових закінчень іменників іv відміни.
- •40. .Історія форм особових та зворотного займенників.
- •41. Історія форм предметно-особового займенника.
- •42. Історія форм неособових займенників.
- •43. Історія форм іменних прикметників.
- •44. Історія форм займенникових (членних) прикметників.
- •45. Розвиток засобів творення ступенів порівняння.
- •46.Словотвір прикметників.
- •47. Історія форм кількісних числівників.
- •48. Історія дробових і збірних числівників.
- •49. Історія порядкових числівників.
- •50. Класифікація дієслівних основ.
- •54. Історія форм умовного і наказового способів.
- •55. Дієприкметник. Дієприслівник.
44. Історія форм займенникових (членних) прикметників.
Членні прикметники творилися від нечленних шляхом додавання до відмінкових форм коротких прикметників відповідних відмінкових форм відносно-вказівного займенника и(jь*, ~(jе*, "(jа*: *novъ-jь, *nova-ja, *novo-jе. Спочатку займенник и, ~, " вживався як окреме самостійне слово. Але з часом він втрачає своє самостійне значення, поступово зближується з іменем-прикметником і зливається з ним в одне слово, перетворюючись у флексію. Членні прикметники виступали лише у функції означення. Староукраїнська мова успадкувала повні прикметникові форми середнього роду з позиційним розмежуванням закінчень -оє і -еє: держание вhчное, на кра(и*нєє мыто. Перші фіксації прикметників середн. роду на -е засвідчуються в укр. грамотах XIV – XV ст.: викуплєнне село. Уніфікації підлягало закінчення -оє [oje] під впливом його позиційного відповідника -еє [eje] у прикметниках з основами на м’які приголосні. Завершальним етапом у розвитку уніфікованого закінчення Н. – З. в. одн. прикметників середнього роду був процес стягнення, хоч не виключена також можливість появи -е внаслідок поступового відпадіння складу -je.Формальним показником Н.в. одн. прикметників жіночого роду було закінчення -ая/-яя: лю(т*ска" пом"(т*, дощка верхняя. Меншою мірою пам’ятки української мови засвідчують форми із закінченням -а/-я. Вторинне щодо -ая/-яя новітнє закінчення традиційно пояснюється дією морфонологічного процесу, пов’язаного із занепадом інтервокального [j] і стягненням голосних: [ajа] > [аа] > [а].
45. Розвиток засобів творення ступенів порівняння.
У праслов’янській мові вищий ступінь порівняння творився за допомогою суфіксів *-jьs- і *-jes-. На основі суфікса *-jьs- у праслов’янській мові виокремився формотворчий афікс -ьš-. Більш продуктивним було творення форм вищого ступеня порівняння за участю суфіксального елемента ě. Внаслідок поєднання цього елемента з суфіксами *-jьs- і *-jes- виникли форманти -ějь (наз. відм. одн. чол. p.*, -ěje (наз. відм. одн. середн. p.*, -ějьš-і (наз. відм. одн. жін. p.*: *novějь, *nověje, *novějьšі. У праслов’янській мові усталився прикметниковий суфікс вищого ступеня порівняння -ějьš- > -hиш-. Староукраїнська мова не зберегла коротких прикметникових форм вищого ступеня на -ии/-hи, -є/-hє, -ши/-hиши. У староукраїнській мові закріпилися суфікси -ьш- та -hиш-. Староукраїнській мові були властиві форми вищого ступеня прикметників, утворювані за допомогою суфікса -ш-: старшии, чистъшоую. Староукраїнська мова успадкувала префіксальний спосіб творення найвищого ступеня порівняння, суть якого полягає у поєднанні спеціального форманта-префікса най- з формою вищого ступеня: наивышєє, наини(з*шихъ.) Пам’ятки української мови досить повно відбивають також і форми найвищого ступеня з префіксом на-: наблїжьшии, навышшїи.
46.Словотвір прикметників.
Найпоширенішими суфіксами якісних прикметників у мові східних слов’ян найдавнішого періоду були: -окъ, -екъ: высокъ, далекъ; -ъкъ, -ькъ: кротъкъ, горькъ; -нъ, -енъ, -ьнъ: чьрнъ, зеленъ, истиньнъ; -лъ, -елъ, -ьлъ: кыслъ, веселъ, свhтьлъ; -ръ: добръ, мокръ; -авъ, -ивъ, -ливъ, -ьливъ: кръвавъ, лъживъ, тьрпьливъ, завидьлив. Із специфічно українських утворень прикметників можна відзначити утворення за допомогою суфіксів -овит-, -езн-, -елезн-, -енн-, -анн- тощо: талановитий, величезний, довжелезний, страшенний, невблаганний та ін. У мові давніх східних слов’ян відносні прикметники найчастіше творилися за допомогою таких суфіксів: -ьнъ: каменьнъ, нижьнъ; -"нъ: льн"нъ, олов"нъ; -ьскъ: морьскъ, женьскъ; -шьнъ, -ашьнъ: нынhшьнъ, домашьнъ; -овъ: медовъ, дубовъ; -ь(< *-jŏ*, -ии (< *-іjŏ*: орль, орлии, овьчии. Суфікс -ач- виник шляхом абстрагування із творень від *-t-основи з суфіксом -ь(< *-jŏ*: тел#т+ь > тел#чь.
