- •7 1.Теорія мови вивчається в двох аспектах: як історія розвитку структури (фонетичної, граматичної, семантичної) і як історія становлення і розвитку норм.
- •4.До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:
- •До пам’яток хіі ст. Належить Успенський збірник (знайдений в Успенському соборі в Києві). Він складається з оригінальних творів“Житіє князів Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.
- •7. Найдавніші зміни у фонетичній системі праіндоєвропейської мови.
- •1. Повний занепад одного з приголосних:
- •11. Фонетичні зміни в східнослов’янських діалектах дописемного періоду (VII – X ст.)
- •12. Розвиток повноголосся. Рефлекси *ort, *olt на початку слова.
- •14. Походження фарингального [h].
- •Зредуковані голосні [ĭ], [ў].
- •Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ].
- •17. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних
- •Дисиміляція приголосних
- •Депалаталізація приголосних
- •18. Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних
- •19. Асимілятивно-дисимілятивні процеси:
- •22. Палаталізація приголосних
- •23. Східнослов’янськы дыалекти успадкували выд праслов. Мови звук [ъ] ,який розвинувся з двох джерел:
- •24. Історія звука *[ě].
- •26. Історія етимологічних *[і] та *[ы].
- •27. Перехід [о], [е] в [і].
- •28. Перехід [е] в [о] після шиплячих та [j].
- •29. Ствердіння губних, шиплячих та (р). Африкати (дз),(ц).
- •30. Протетичні приголосні. Усунення збігу голосних
- •35. Становлення типів відмін іменників української мови.
- •36. Історія відмінкових закінчень іменників і відміни.
- •37. Історія відмінкових закінчень іменників іі відміни.
- •38. Історія відмінкових закінчень іменників ііі відміни.
- •39. Історія відмінкових закінчень іменників іv відміни.
- •40. .Історія форм особових та зворотного займенників.
- •41. Історія форм предметно-особового займенника.
- •42. Історія форм неособових займенників.
- •43. Історія форм іменних прикметників.
- •44. Історія форм займенникових (членних) прикметників.
- •45. Розвиток засобів творення ступенів порівняння.
- •46.Словотвір прикметників.
- •47. Історія форм кількісних числівників.
- •48. Історія дробових і збірних числівників.
- •49. Історія порядкових числівників.
- •50. Класифікація дієслівних основ.
- •54. Історія форм умовного і наказового способів.
- •55. Дієприкметник. Дієприслівник.
38. Історія відмінкових закінчень іменників ііі відміни.
Однина. У називному відмінку однини усі іменники ІІІ відміни, крім мати, через занепад кінцевих редукованих мають нульове закінчення. У Р., Д. та М. відмінках вони закінчуються на -і. Форми орудного відмінка однини зазнали виключно фонетичних змін, пов’язаних із занепадом редукованих – подовження м’якого приголосного. Кличний відмінок у сучасній українській мові має флексію -е: радосте, мудросте, любове, яка виникла під упливом іменників м’якої групи І відміни. Множина. У називному відмінку усі іменники ІІІ відміни мають закінчення -і. Це нове закінчення – для давніх пам’яток характерним було закінчення -и, а для іменника мати – -е чи -и. У родовому відмінку множини усі іменники ІІІ відміни мають давню флексію -ей: печей. Іменник мати виступає із флексією -ів (< *-ū-основи*.) Іменники ІІІ відміни мають ті самі флексії, що й іменники І відміни у давальному, орудному й місцевому відмінках множини.
39. Історія відмінкових закінчень іменників іv відміни.
Однина Називний і знахідний відмінки однини засвідчують флексію -а(-я*, яка збережена і сучасною українською мовою. Родовий відмінок. Сучасне закінчення -и в іменниках *-t-основи є закономірним продовженням флексії -и, а нове – -і в іменниках давньої *-n-основи виникло за аналогією до І відміни. Давальний і місцевий відмінки відомі з флексією -і, яка з’явилася на місці історичної -и аж із XVIII ст. внаслідок впливу форм Д.в. ім. І відміни. В орудному відмінку виступає флексія -ям, що виникла за аналогією до іменників на *-jŏ-основу; а також історичне -ем (племенем, іменем*. Множина. У називному відмінку виступає лише історичне закінчення -а: курчата, імена. Частина іменників *-n-основи утратила первісну форму множини, а частина прийняла форми іменників ІІ відміни: вим’я. Збережено давні форми родового відмінка з нульовою флексією, а давальний відмінок набув спочатку флексію -омъ, -емъ за аналогією до основи на *-ŏ-, *-jŏ-, а потім – -ам(-ям* (< *-ā-, *-jā-*: іменам, курчатам. В орудному та місцевому відмінках давні закінчення витіснилися флексіями І відміни: іменами, в іменах, на телятах. У сучасній українській мові система закінчень іменників, особливо у множині, значно спростилася.
40. .Історія форм особових та зворотного займенників.
У прасл. мові були відомі всі три варіанти наз. відм. займенника 1-ї особи однини: давніші *jazъ, *azъ і новіший *ja, який замінив форму *jazъ і виник, імовірно, внаслідок відпадання кінцевого -zъ. Форма азь поширена у всіх жанрах церковної і світської давньоруської літератури, форми ж "зь і особливо " типові для пам’яток світської літератури. Сучасному українському займеннику 2-ї особи однини ти відповідають рос. і блр. ты, д.-р. ты, ст.-сл. ты, блг. і мак. ти, ч. і слвц. ty. Прасл. *my не утворилося безпосередньо із праінд. форми, тому що неслов’янські індоєвр. мови мають у цьому займеннику або кореневий m-, або кореневий w- (пор. гот. wies*, або кореневий n- (пор. лат. nos*, a кінцеве -у в *my зовсім не має відповідників в інших індоєвропейських мовах. Зворотний займенник себе (sebe* у давньоукр. мові виступає з кількома основами: Р. в. сєб-є (< *seb-e < *seve*, З. в. с" (< *se < *sen < *sem*, Д. в. си (< *sei*, Д. – М. в. сєб-h (< *seb-ě* – соб-h, О. в. соб-ою (< *sob-ojQ*.