- •7 1.Теорія мови вивчається в двох аспектах: як історія розвитку структури (фонетичної, граматичної, семантичної) і як історія становлення і розвитку норм.
- •4.До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:
- •До пам’яток хіі ст. Належить Успенський збірник (знайдений в Успенському соборі в Києві). Він складається з оригінальних творів“Житіє князів Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.
- •7. Найдавніші зміни у фонетичній системі праіндоєвропейської мови.
- •1. Повний занепад одного з приголосних:
- •11. Фонетичні зміни в східнослов’янських діалектах дописемного періоду (VII – X ст.)
- •12. Розвиток повноголосся. Рефлекси *ort, *olt на початку слова.
- •14. Походження фарингального [h].
- •Зредуковані голосні [ĭ], [ў].
- •Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ].
- •17. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних
- •Дисиміляція приголосних
- •Депалаталізація приголосних
- •18. Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних
- •19. Асимілятивно-дисимілятивні процеси:
- •22. Палаталізація приголосних
- •23. Східнослов’янськы дыалекти успадкували выд праслов. Мови звук [ъ] ,який розвинувся з двох джерел:
- •24. Історія звука *[ě].
- •26. Історія етимологічних *[і] та *[ы].
- •27. Перехід [о], [е] в [і].
- •28. Перехід [е] в [о] після шиплячих та [j].
- •29. Ствердіння губних, шиплячих та (р). Африкати (дз),(ц).
- •30. Протетичні приголосні. Усунення збігу голосних
- •35. Становлення типів відмін іменників української мови.
- •36. Історія відмінкових закінчень іменників і відміни.
- •37. Історія відмінкових закінчень іменників іі відміни.
- •38. Історія відмінкових закінчень іменників ііі відміни.
- •39. Історія відмінкових закінчень іменників іv відміни.
- •40. .Історія форм особових та зворотного займенників.
- •41. Історія форм предметно-особового займенника.
- •42. Історія форм неособових займенників.
- •43. Історія форм іменних прикметників.
- •44. Історія форм займенникових (членних) прикметників.
- •45. Розвиток засобів творення ступенів порівняння.
- •46.Словотвір прикметників.
- •47. Історія форм кількісних числівників.
- •48. Історія дробових і збірних числівників.
- •49. Історія порядкових числівників.
- •50. Класифікація дієслівних основ.
- •54. Історія форм умовного і наказового способів.
- •55. Дієприкметник. Дієприслівник.
37. Історія відмінкових закінчень іменників іі відміни.
Однина. Називний відмінок. В ім. ч. р. занепав кінцевий редукований. В ім. з основою на *-n- форма на -ы була витіснена формою З.в. на -ень: камы > камень. Зберегли своє давнє закінчення ім. с. р. на -о та -е: жито, море. В ім. типу жити~ відбулося подовження приголосного і зміна флексії -~ на -а. У родовому відмінку іменники с. р. мають одне закінчення -а(-я*, історичне основи на *-ŏ-, *-jŏ-. Іменники ч. р. мають: 1* закінчення -а(-я* сягає своїми витоками Р.в. одн іменників ч. р. основи на *-ŏ-, *-jŏ-: брата, бика, коня; 2* закінчення -у(-ю* історично належало іменникам *-ŭ-основи. У давальному відмінку іменники ч.р. мають закінчення -у(-ю* (< *-ŏ-, *-jŏ-* та -ові(-еві* (< *-ŭ-основи*, що є самобутньою рисою української мови. У знахідному відмінку форми іменників – назв істот збігаються із Р. в.; іменники – назви неістот звичайно мають омонімічні форми З. і Н. в. Найдавніші сх.-сл. пам’ятки засвідчують в орудному відмінку однини закінчення -ъмь, -ьмь > -ом, -ем: братом, зятем. Тільки іменники с. р. на зразок знання в О.в. мають нову флексію -ям. У М. відмінку іменники с. р. мають закінчення -і та -у: на сонці, у містечку, -і, -ові у назвах істот. Флексія -і є історичною для іменників *-ŏ-основи. Форми на -у(-ю*, -ові виникли під впливом *-ŭ-основи. У М.в. одн. іменники ч.р. мають флексії: -і(-ї*, -у(-ю*, -ові(-еві*. Рефлексами давніх закінчень М.в. є два з них: -і є продовженням закінчення іменників *-ŏ-основи -h. Його набули й колишні іменники ч.р. *-jŏ-основи та *-ĭ-основи: д.-р. на кони, на огни – укр. на коні, на вогні. Кличний відмінок. Для іменників *-ŏ-основи – -е: брате; *-jŏ-основи – -ю: оучителю; *-ŭ-основи – -у: сыноу; *-ĭ-основи – -и: гости. Утратили своє старе закінчення -и і набули -ю чи -е колишні іменники *-ĭ-основи: зятю. Множина. У називному відмінку іменники ч.р. твердої групи мають флексію -и, м’якої і мішаної – -і(-ї*; іменники с.р. мають флексію -а(-я). У родовому відмінку виступає нульове закінчення, -ів(-їв*, -ей.) Усі вони є рефлексами давніх закінчень іменників чоловічого і середнього роду.
Нульове закінчення мали усі іменники колишньої основи на *-ŏ-, *-jŏ-. Закінчення -ей є історичним для іменників *-ĭ-основи. Його ж засвоїли кілька іменників *-jŏ-основи: коней. Усі інші набули нового закінчення -ів. Форми Д. в. множини іменників ч. і с. родів -ам(-ям* є новими: вони виникли за аналогією до форм Д.в. мн. іменників *-ā-, *-jā-основи. Знахідний відмінок. Більшість ім. зберегла свої давні форми. Ім. *-ĭ-основи змінили флексію -и на -h (*-ŏ-, *-jŏ-ос.*: камени > каменh > камені. Форми орудного відмінка множини іменників ч. і с. роду майже не збереглися. Їх витіснили нові флексії -ами(-ями* (< *-ā-, *-jā-основи*. Частина іменників ч. і с. роду оформили свої закінчення під впливом ім. *-ĭ-основи: кіньми, чобітьми, хоч активно функціонують форми конями. Деякі ім. зберегли давні флексії двоїни (це стосується і множинних ім.*: очима, ушима, дверима, грошима (хоч і дверми, грішми і частіше – вухами*.) У місцевому відмінку спостерігаються зміни, подібні до Д. і О.в. мн., де відбувалося витіснення старих закінчень флексіями *-ā-, *-jā-основи.
