35. Становлення типів відмін іменників української мови.

Процеси змішування, взаємодії, злиття колишніх основ іменників вважають однією з основних причин витворення сучасних відмін іменників української мови. Проте у витворенні відмін іменників важлива роль належить і граматичним категоріям, зокрема категорії роду. І відміна. Історично першу відміну утворюють іменники з колишньою основою на *-ā-, *-jā-, на *-ū- (буква, морква, церква*, на *-ĭ- (долоня, миша, пісня* та на приголосний (дочка*. ІІ відміна. Найбільша кількість іменників чоловічого та середнього роду належала до основ на *-ŏ-, *-jŏ-. До них почали приєднуватися іменники чоловічого роду основ на *-ŭ- (домъ, волъ*, *-ĭ- (мєдвhдь, огнь* та на приголосний (камєнь, корєнь*, іменники середнього роду основ на приголосний (слово, небо, чоудо*. ІІІ відміна. Сучасну третю відміну складають іменники з колишніми основами на *-ĭ-, на *-ū- (любов, кров* та іменник мати із суфіксом -ter- з колишньою основою на приголосний. IV відміна. Сучасна четверта відміна – це залишок групи імен на приголосний: на *-n- (плем’я, ім’я, сім’я*, на *-t- (кошеня, курча, дитя*. Окрему групу в системі іменникової словозміни української мови становлять множинні іменники (сани, заручини, радощі, Карпати*, яким властиві закінчення однієї з названих відмін, але з жодною з них вони безпосередньо не пов’язуються.

36. Історія відмінкових закінчень іменників і відміни.

Однина. Називний відмінок. Усі іменники прийняли закінчення -а, -я, яке було характерним для іменників *-ā-, *-jā-основ. У родовому відмінку теж відбувається вирівнювання відмінкових закінчень до закінчень іменників *-ā-, *-jā-основ. Колишні іменники *-ū-основи спочатку прийняли флексію Р.в. іменників на *-ĭ- -и, яке закономірно переросло в -и: церкви, букви, брови. Давальний відмінок. Усі ім. мають флексію -і, хоч етимологічною вона є тільки для іменників твердого типу відмінювання колишньої основи на *-ā-, в яких -і < -h. В іменниках колишньої *-jā-основи та основ на *-ĭ-, *-ū- закінчення -і розвинулося за аналогією до твердого різновиду основи на *-ā-. Знахідний відмінок фіксує старі закінчення -у(-ю* (< Q* для іменників *-ā-, *-jā-основ, які поширилися й на всі інші іменники: воду, мишу, букву. В орудному відмінку іменники мають -ою (-ею*: сестрою, зорею, що виходять із флексій давньої *-ā-, *-jā-основи. У місцевому відмінку абсолютна перевага твердого типу відмінювання ім. давньої *-ā-, *-jā-основи, де закінчення -і < -h: у правді, на волі, у букві. У кличному відмінку українська мова віддавна зберігає давні закінчення -о, -е: сестро, земле. Вони поширилися й на інші іменники: пісне, дочко. У множині теж спостерігається уніфікація відмінкових закінчень навколо давніх іменників на *-ā-, *-jā-, особливо у Н. і К.в., де всі іменники твердого різновиду засвоїли флексію -и , а м’якого і мішаного – -і. У родовому відмінку множини ім. І відміни найчастіше мають нульове закінчення (< *-ā-, *-jā-*. Значно рідше виступає закінчення -ів як паралельне до нульового закінчення: баб – бабів або як єдино можливе: суддів, старостів. Історично воно сягає флексії Р.в. мн. іменників давньої основи на *-ŭ-: сыновъ. Одиничні іменники мають флексію -ей (< *-ĭ-*: мишей, статей. У Д., О. і М. відмінках всі іменники мають давні закінчення *-ā-, *-jā-основи: зорям, долоням; зорями, долонями; при зорях, на долонях.