7 1.Теорія мови вивчається в двох аспектах: як історія розвитку структури (фонетичної, граматичної, семантичної) і як історія становлення і розвитку норм.

Виокремлюють такі розділи дослідження історії української мови:

– історична фонетика та фонологія;

– історична морфологія (словотвір і словозміна*;

– історичний синтаксис;

– історична лексикологія та фразеологія;

– історична діалектологія;

– історія української літературної мови

Історія української мови (історична граматика) – це наука, яка досліджує, починаючи від найдавніших часів і до наших днів, процеси зародження, розвитку та формування фонетики, граматики та лексики української мови. Об’єктом вивчення історії мови є мова в її історичному розвитку від найдавніших часів і до сьогодення. Історична граматика акцентує увагу на загальних законах історії розвитку народної розмовної мови у всій сукупності наріч і говорів, вивчає їх взаємодію, висвітлює процес їх об’єднання в одну систему систем. Предметом історії мови є фонетичні,граматичні, стилістичні, лексичні зміни, що відбувалися на певних етапах розвитку мовної системи. Пізнавальне значення курсу полягає в тому що він:

• забезпечує філософський аналіз мовних явищ, оскільки вони розглядають в процесі поступових змін;

• цей курс стимулює рзуміння того, як і чому виникли сучасні мовні форми різних рівнів у їх зв’язках зі спорідненими мовами;

• показує взаємозв’язок між розвитком структурних елементів різних рівнів мови.

2. Українська мова серед інших слов’янських мов.

У Європі поширені такі мови:

• германська

• романська

• слов’янська

• балтійська

• тюркська

Є мови, що не входять до певної сім’ї мов – грецька мова. Українська мова належить до слов. Групи,яка ділиться на 3 підгрупи:

• східнослов’янська

• західнослов’янська

• південнослов’янська

Кожна сім’я , що складається з генетично споріднених мов має подібність у лексиці: спільні історичні,фонетичні зміни, близькість структури систем простих і складних речень. Більша частина основного словникового фонду є спільною для всіх слов. мов.

3. Джерела вивчення історії української мови.

Головними джерелами вивчення іст. Укр.. мови є:

• пам’ятки письма(давні рукописні книги, друковані книги, листування, документи)

Розрізняють пам’ятки письма давньоруської мови 11- 13 століття, староукраїнської мови 14 – 18 ст. нової укр. мови 19-20 ст

До давньоруського періоду належать рукописні книги релігійного змісту, укладені старослов. мовою. Більш вагомими для іст. мови є пам’ ятки письма світського змісту. У письмових пам’ятках простежуються лексичні, фонетичні та граматичні особливості мови наших предків з різних регіонів.

• жива українська народна мова( зберігає сліди іст. мови , що засвідчені в пам’ятках письма)

• свідчення генетично споріднених мов( це є всі живі і мертві слов. мови, дають цінний порівняльний матеріал з фонетики граматики і лексики.)

4.До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:

Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. Це найдавніша рукописна книга, що збереглася від давньоруського періоду. Має 294 аркуші великого розміру. Вона переписана з старослов’янського тексту для новгородського посадника Остромира дияконом Григорієм, крім перших 24 аркушів, що належать іншому писареві. У кінці пам’ятки міститься складена Григорієм оригінальна післямова («запись»). У старослов’янському тексті книги трапляються живомовні риси, характерні для давньоруських діалектів. Пам’ятка ілюструє процес деназалізації носових голосних, наявність деяких повноголосних форм тощо.

Ізборник Святослава 1073 р. Містить статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника, що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона. У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис.

Ізборник Святослава 1076 р. Містить статті переважно морально-релігійного характеру. Складений він у Києві для того ж Святослава. У мові збірника є чимало рис, характерних для південних діалектів давньоруської мови.

У “Молінні Данила Заточника” (найдавніші списки датуються ХІІ ст.) відбилися риси як оригінального, так і перекладного письменства. Тут зібрані роздуми й сентенції у формі звертання Данила до свого князя. Твір емоційний, містить значну кількість елементів, характерних для уснорозмовного мовлення.