Основні поняття I характеристики дисциплiни. Термінологія та історiографiя

Інтер’єр (фр. внутрішній) – візуально обмежене штучне середовище, що забезпечує людині умови для життєдіяльності та задовольняє його фізичні та духовні потреби. Впливає на фізичний та психологічний стан людини.

Художньо-декоративне оздоблення інтер’єру – вид сучасної творчої дiяльностi, яка своєю специфiкою передбачає деяке поєднання професiйних якостей архiтектора, дизайнера та декоратора в однiй особi i спрямовує її на створення гармонiйно досконалого i функцiонально доцiльного предметно-просторового середовища приміщень різних будівель.

Предметнi комплекси. У дизайнi пiд предметним комплексом розумiють сукупнiсть матерiальних предметiв, що пов'язанi загальним задумом, призначенням, тобто становлять єдине цiле.

Становленню концепції формоутворення та художнього проектування інтер`єрного середовища придiляли увагу такi видатнi архiтектори як Лє Корбюз`є, Вальтер Гропіус, Алвар Аалто, Роберт Вентурі, а з російських майстрів – Ф. Шехтель, брати Весніни, Б. Іофан, Г. Гольц та інші.

Формоутворення, дизайн та оздоблення інтер’єру в Україні набули великого значення і стали актуальною творчою і теоретичною проблемою сучасної вітчизняної архітектури та дизайну. При тому, що ринок українського інтер’єрного проектування та будівництва перенасичений, а конкуренція у спеціальності є досить високою, насправді гарних і професійних інтер’єрів створюється дуже небагато. У багатьох високопрофесійних архітекторів з самого початку часів будівельного буму склалося зневажливе ставлення до нового заняття – інтер’єрного декораторства. Парадокс ситуації посилюється тими обставинами, що теоретична база дизайну інтер’єрного середовища є дуже небагатою.

Новаторство в області художнього проектування інтер’єрного середовища не завжди буває пов’язане із соцiокультурними прiоритетами суспiльства, воно може бути запропоновано митцем й випереджати час за естетичними властивостями, але завжди вiдповiдатиме можливостям технологiї.

Таким чином:

– художньо-декоративне конструювання інтер’єру є сучасним видом творчої дiяльностi, корiння якої сягає початку зародження дизайну. Художнє обладнання інтер’єру є результатом об’єднання творчих зусиль архiтектора i художника-дизайнера з інтер’єрів (декоратора).

– художньо-декоративне оздоблення інтер’єру вiдповiдає соцiокультурному розвитку суспiльства i його цiннiсним прiоритетам.

Історична та соціальна обумовленість художнього конструювання інтер’єру

Історія цивілізації та культури була би неможливою без людського досвіду, що є накопиченим працею та генієм людства. Інтер`єр, як і будь-який інший елемент загальнолюдської культури кожної епохи, убирав в себе характерні особливості інтер`єрів, створених раніше. Творці внутрішнього простору будівель винаходили нові художні можливості, нові матеріально-технічні та художньо-образотворчі методи та засоби, використовували нові конструктивні прийоми. Тому характер інтер`єру на кожному історичному етапі був і є обумовлений, насамперед, історичною ситуацією і соціальними вимогами.

Треба зупинитися на деяких етапах розвитку історії інтер`єру, для того щоб прослідкувати, як змінювалися ідеї, емоціональна направленість, специфічні засоби художньо-декоративного облаштування та обладнання внутрішнього простору приміщень будівель.

Почнемо з будівель Древнього Єгипту. Для храмів Древнього Єгипту є характерною система анфіладних, тобто послідовно зв`язаних по центральній осі приміщень. Релігіозно-містичний характер тогочасного світогляду суспільства та його кастова структура безумовно впливала на характер інтер`єрів, що будувалися за чітко диференційованою системою замкнутих просторів: для кожної касти – своє приміщення. Для інтер`єру храму в Гізі (2900-2800 рр. до н. е.) була характерною система єдності несучих та несомих конструкцій, що здавалися вирізьбленими з моноліту. Підкреслена візуальна монолітність конструкцій, відсутність деталей, за допомогою яких можна визначити реальні розміри будівлі – все це справляло враження величезних розмірів єгипетських споруд.

У роки Нового Царства просторова схема споруд значно ускладнилася. Тепер вже не було співпадання об`ємно-просторових схем храмів та житлових будинків: композиції храмів відрізнялися правильними лініями та симетрією, а плани житла – асиметрією. Характерною рисою внутрішньої просторової структури храмових будівель було поступове зменшення об`ємів та освітлення приміщень від входу до святилища.

Особливо треба відмітити різноманітність матеріалів облаштування та декору. Блискучі зелені фаянсові плитки з малюнком немовби з очерету (гробниця Джосера, 3000 до н.е.); полірований алебастр, рожевий мармур та граніт у плитах, для статуй – зелений діорит (храм при пірамідах у Гізе); з`явився новий вид внутрішнього облаштування – золоті та срібні плити для підлоги, бронза для інкрустації дверей (храм цариці Хатшепсут, 1600 р. до н.е.); кольорові рельєфи та стінні розписи (розпис темперою по сухій поверхні). Для облаштування житла використовувалися такі засоби, як фаянсові плити для підлоги, викладені орнаментально; дорогі різновиди дерева – для стін. Часто використовувалися килими та меблі в житлових інтер`єрах. Столики інкрустувалися золотом та слоновою кісткою, шафи та комоди вкривалися золотими листами, дерев`яні ложа спиралися на ніжки у формі звірячих лап, виточених із кістки тощо.

Колористика єгипетських інтер`єрів була дуже багатою: плафони глибокого синього кольору були прикрашені зображеннями зірок чи шулік – символів неба. Нижня частина стін була вкрита орнаментом із стеблин рослин, а частина, що залишилась, була заповнена живописними композиціями та ієрогліфами, які рівномірно заповнювали всі площини стін, карнизів, колон, але не заважали сприйняттю архітектурних форм та деталей інтер`єрів.

Архітектура інтер`єрів Древньої Греції відрізнялася гармонійністю та демократизмом. В інтер`єрах житлових та громадських будівель античної Греції були присутні простота та органічна єдність просторової композиції, конструкцій, матеріалів, художньої форми та декору, а головне – реалістичне виявлення справжніх якостей конструкцій та матеріалів. У Древній Греції склався тип храмів, що дуже відрізнявся від створених раніше на Сході – храм перетворився також і в громадський центр. Він був символом, скульптурою, тому його зовнішній виразності приділялося багато уваги. В інтер`єрах використовувалася двоярусна колонада, яка на відміну від зовнішнього периптеру давала змогу не ставити у внутрішньому просторі храму масивні колони. Найбільш характерним прикладом класичного древньогрецького інтер`єру може служити храм Аполлона у Басах (Іктін, 430 р. до н.е.). Тут уже видно ускладнення внутрішнього простору та його динамічність. У внутрішньому облаштуванні з`явилися рельєфи, які розташовувалися на торці цегли.

Для Греції є характерним також тип житлового будинку, що віками формувався в умовах теплого клімату. Центром просторової структури житла був перистиль – внутрішній двір з колонадою навколо нього. Житлові приміщення виходили на обхідну галерею перистилю та освітлювалися через двері. Планувальна схема вільна та асиметрична.

Матеріали для облаштування житлових інтер`єрів були достатньо різноманітними. Це штукатурка, мармур, дерево для стін, дерев`яні чи мозаїчні підлоги. Замість дверей часто використовувалися шпалери та килими. Для облаштування інтер`єрів громадських будівель використовувався порфір та мармур, теракотові глазуровані плити, інкрустації із золота, глазурі, мідні листи, розпис кедрових стель. Побутові меблі греків виготовлялися з простіших матеріалів: складені стільці, крісла, ложа, столики для їжі, спеціальні стінні шафи, які стали прототипами сучасних вбудованих меблів.

Архітектура стародавнього Риму породила зовсім інший тип інтер`єрів, які мали дуже сильний емоційний вплив на людину. Сферичні купол та склепіння звільнили внутрішній простір будівель від щільних рядів колон, що справляло статичне та грандіозне враження. Симетрія та простір з єдиним центром – характерна риса інтер`єрного середовища римської базиліки. Така композиція громадських будівель славила імператора та підтримувала класово нерівне суспільство. Наприклад, інтер`єр Пантеону в Римі століттями викликав натхнення багатьох зодчих світу та породив безліч варіантів у різні епохи.

На відміну від грецького принципу вільного розташування житлових приміщень у римській схемі житла приміщення розміщувалися по єдиній центральній осі. У багатих римських віллах перистиль збільшувався та перетворювався у сад із скульптурами, водоймищами тощо. Для виготовлення меблів використовувалися цінні породи деревини: ясень, клен, бук, туя, пальмове дерево. Застосовувалися металеві литі стільці та меблі з мармуру.

Основними матеріалами для облаштування стін були штукатурка та тонкі мармурові плити. Багата колористика забезпечувалася використанням різних видів мармуру та доповнювалася мозаїками та розписом. Широко використовувався в інтер`єрах монументальний живопис: фреска та енкаустика – живопис восковими фарбами.

Основним типом громадської будівлі Візантії був ранньохристиянський храм. Принципи релігії не носили такого замкненого та кастового характеру, як у Єгипті. Величезні маси віруючих потребували великого внутрішнього простору, а богослужіння з його театральним характером – щоб його добре бачили. Усі ці вимоги привели до ідеї створення підкупольного простору храму Софії у Константинополі. На прямокутну сітку плану було необхідно посадити круглу баню над базилікою. Архітектори об`єднали чотири опорних стовпа арками і на їхні верхівки поставили основу бані. Система напівкуполів приєднувалася до великого куполу, що дозволяло бачити увесь простір центрального нефа і бокові колонади. Тобто склався інтер`єр, який запроваджував ідею величності імператорської власті та приниження простої людини. Внутрішній перетікаючий простір величезний та динамічний, справляє грандіозне враження. Це враження також підсилює система природного освітлення: величезна блискуча чаша купола немовби летить у повітряному просторі.

Візантійське мистецтво створило також шедеври монументально-декоративного живопису, в першу чергу мозаїки. Замість античної мозаїки із шматочків каменя візантійські майстри використовували смальту – кубики з кольорового скла, що додавали мозаїці глибини і прозорості. Особливу красу додавав мозаїкам золотий фон. При цьому використовувалися чисті традиційні кольори – синій, білий, зелений, червоний.

Інтер`єри споруд романського періоду відрізняються цільністю просторових рішень, пропорціональністю, взірцевою обробкою будівельних матеріалів та своєрідністю художньо-декоративних засобів. Продовжуючи традицію ранньохристиянських базилік, романська архітектура перетворила церков з будинку язичного бога у центр для людей з єдиним світоглядом.

Внутрішній простір романських церков будувався за законом чисельних відношень між шириною головного та бокових нефів: середній неф був головним у просторовому відношенні. Для інтер`єрів багатьох романських будівель (наприклад, храм св. Іржи у Празькому кремлі, 1142 р.) є характерним поділ стіни середнього нефу на три яруси. Нижній ярус складався з важких напівциркульних арок на стовпах, що зв`язували середню наву з боковими. Арки другого ярусу відрізнялися більш стрункими пропорціями і були зібраними у групи по три, чотири штуки та контрастували з ритмом рідко розташованих вікон на останньому ярусі.

Таке значне поділення стіни передбачало своєрідні засоби художньо-декоративного облаштування. Фресковий живопис, характерний для романських інтер`єрів, розміщувався тільки на стінах вівтарної апсиди та часовень бокових навів. Інші стіни мали природний жовтуватий відтінок каменя. Масивні стіни підкреслювалися незначними скульптурними прикрасами. Площини стін над ярусами були заповнені живописом чи декоративною аркадою – трифорієм.

Образи монументального живопису того часу втілювали в собі релігійний характер із стилізацією форм, умовністю зображення, символікою. Романські фрески можуть здаватися брутальними та різкими, але їхня емоційність та експресія вражають. Пропорції та форми у живописі залежали від пропорцій та форм архітектури: фігури у невеликих простінках мають видовжену форму, горизонтальних фризів – присадкуваті.

Наступною сторінкою у розвитку історії інтер`єрного мистецтва є готична архітектура, яка є однією з найбільш цікавих та парадоксальних в історії архітектури. У ній знайшли відтворення з одного боку – реалістичність мислення, людська гідність та раціоналізм, з іншого – релігійний фанатизм, страх та містицизм.

Інтер`єри готичного періоду, як і вся архітектура, відрізняються динамізмом та експресією. Новим головним конструктивним засобом стало підкреслення робочого каркасу, що бере на себе навантаження від хрестового склепіння, на відміну від циліндричного у романській архітектурі. Здійснився перехід від напівциркульної арки до стрілчастої. Майстри готики використовували конструктивні прийоми як художні засоби. Внутрішній простір будівель спрямований вгору, що підкреслюється вертикальними лініями та великою висотою приміщень. Складний внутрішній простір використовувався для емоційного впливу на людину, притягуючи до головного елемента композиції – вівтарю. У вівтарній частині храму різко підвищувалася висота нефа, підсилювалося освітлення, блищали кольорові вітражі. Колони та більша частина стін залишена вільною від декору, що підкреслює колористичне різноманіття вітражів.

В інтер`єрах зрілої готики (Реймський собор, 1210 р.) використовувалися каркасні конструкції з прекрасною пластичною обробкою. Архітектурна „оболонка” стала не зв`язаною з конструктивною системою споруди. Тектоніка пізньоготичних інтер`єрів не пов`язана з логікою конструкції (Празький кремль, Владіславський зал, 1486-502 рр.).

Роль епохи Відродження в історії інтер`єру є особливо визначною і пояснюється тим, що архітектура цього періоду відродила античні принципи композиції і ордерної системи, відтворивши увесь технічний та естетичний досвід майстрів минулого. В архітектурі, як і в мистецтві в цілому, було відпрацьовано естетичний ідеал, що відповідав гуманістичним вимогам епохи. Загальні принципи архітектури Відродження можна розглянути на такому прикладі, як Виховний будинок Брунелєскі. Повторюючи просторові рішення житлових будинків середньовіччя, архітектор використав схему квадратного відкритого подвір`я. Але в даному випадку вся система приміщень, згрупованих навколо композиційного центра – подвір`я – має більш чітку та регулярну форму. Арочні портики дворика та лоджія головного фасаду мають легкі та витончені форми, використані також парусні склепіння – більш легкі та тонкі, аніж хрестові. Тектонічна структура інтер`єру підкреслювалася за допомогою ордера. Нова ордерна система була значно збагачена у порівнянні з античною за рахунок використання ордера разом із стіною, аркою, склепінням.

Оновлення середньовічних типів будівель, демократизацію культових споруд можна відстежити на прикладі церкви Сан Лоренцо (Брунелєскі, 1421 р.). Традиційна форма тринавної базиліки змінила свій вигляд та ускладнилася, підпорядковуючись новим вимогам. Ордер трактується значно вільніше, аніж у класичному каноні. З`являються кутові пілястри, що вільно переходять зі стіни на стіну, консолі, які підтримують склепіння. Своєрідністю відрізняються також інтер`єри громадських та житлових будівель Ренесансу – палаццо.

Інтер`єри бароко відрізняються динамізмом, емоційною образністю та активністю. Інтер`єри цієї епохи досконало відповідали соціальним вимогам: возвеличували католицизм, мирську та церковну владу. Інтер`єри барочних споруд відрізняються динамікою просторових побудувань та пластичною виразністю. Плани будівель цієї епохи дуже складні і ,в основному, криволінійних форм: стіни вигнуті, вікна облаштовані дуже складним і різноманітним декором. Своєрідно трактується ордерна система: на відміну від пілястр епохи Відродження прийшли напівколони і колони, що виступають з площини стіни. Ордер все ще залишається основним засобом художньої виразності, але його тектонічна сутність змінюється. Ордерна система епохи бароко несе не стільки конструктивне навантаження, скільки відіграє роль пластичного та живописного декору.

Особливості архітектури бароко визначили характерні риси декоративно-прикладного мистецтва тих часів. Монументальний живопис бароко відрізняється багатством кольорів, демонструє прекрасне володіння законами перспективи та вміння використовувати зорові ілюзії. Скульптури, рельєфи, пластичне різьблення по дереву та каменю, намальовані деталі декору – все це створювало складний та виразний світ художніх образів. У інтер`єрах бороко використовувалися цінні матеріали для облаштування: кольоровий мармур, золочена бронза, цінні породи дерева.

Наприкінці ХІХ ст., після довгого панування еклектики в архітектурі та мистецтві, почав формуватися новий стиль – модерн. З`явилися нові форми – не тільки новий декор, але й художньо-виразна інтерпретація утилітарної форми, співвідношення корисного та прекрасного. Як фактор створення стилю використовується декоративна форма, в основі якої лежить конструкція – ордер Відродження, бароко, класицизму.

Видатним майстром нового стилю став російський архітектор Ф. Шехтель. В його творчості інтер`єр досяг рівня фасаду та став більш значущим. Він змінив метод проектування будівель – тепер план визначав композицію фасадів, проектування велося „зсередини – назовні”, від приміщення до цілого об`єму. Інтер`єри Шехтеля були не меблевими, а архітектурними, їхня краса полягала у єдності цілого та безлічі деталей, які складалися у гармонійні ансамблі.

Особняк З. Г. Морозової є етапним творінням Шехтеля, де ще процвітала еклектика, але єдність фасадів та інтер`єрів уже прослідковувалася. Інтер`єри будинку монументальні та крупно масштабні. Їхньою основою виступають просторові співвідношення, колір та світло. Вікно є найвиразнішим композиційним засобом, використовуються вітражі у різьблених рамах синюватих, сірих, рожевих матових тонів. Інтер`єри Ф. Шехтеля, яких багато, є взірцем перетворення корисного у прекрасне.

Найбільш видатним явищем в області дизайну на початку ХХ ст. стало формування таких видатних шкіл дизайну, мистецтва та архітектури, як Баухауз у Німеччині та ВХУТЕМАС (ВХУТЕІН) в Росії. Школи з`явилися майже одночасно та працювали з 1919 по 1933 рр.

Діяльність Баухауза була заснована на розробці функціонально-узгоджених форм предметів, процес виготовлення яких обов’язково пов`язували з технологією індустріального виробництва, з новітніми конструкціями та матеріалами. У стінах цієї школи працювали такі майстри архітектури та мистецтва, як В. Гропіус, В. Кандинський, Л. Міс Ван де Роє, М. Брейєр, Х. Майєр, О. Шлімер. Там же була започаткована нова течія – функціоналізм, який вплинув на весь подальший розвиток світової архітектури і дизайну.

У 1920 р. в Москві було відкрито Вищі художньо-технічні майстерні (ВХУТЕМАС). У майстернях працювало багато факультетів: архітектурний, живопису, скульптури, обробки металу, обробки деревини, художньої кераміки, текстильний, поліграфічний. У стінах ВХУТЕМАСу формувалися сучасна архітектура та дизайн, розроблялися методи та засоби художньої виразності та формотворення. Із цих стін вийшов радянський художній авангард: архітектори К. Мельников, М. Гінзбург, І. Леонідов, І. Голосов, М. Ладовський, брати Весніни, дизайнери О. Родченко, Л. Лисицький, В. Татлін, О. Лавинський. Було засновано радянський конструктивізм – архітектурний стиль, який і досі надихає зодчих всього світу. Цими архітекторами та дизайнерами була зроблена велика кількість проектів оформлення внутрішнього середовища будівель і споруд – інтер`єрів, а також художня розробка меблів та обладнання, предметів декоративно-ужиткового мистецтва.

Пізніше майстерні було перейменовано у Вищий художньо-технічний інститут, який згодом розділився на архітектурний та поліграфічний інститути. Внаслідок цих змін постраждала дизайнерська школа, оскільки їй не знайшлося місця. Однак, основну свою задачу цей заклад вирішив – було утворено школу ранніх конструктивістів та розроблено принципи естетики індустріального суспільства, якими ми користуємося і сьогодні.

Основи формування та художнього моделювання інтер`єрного середовища

Архiтектура екстер`єрів та художнє декорування інтер`єру, вiдповiдно до функцiонального призначення, є взаємопов'язаними i взаємообумовленими. Наприклад, усі типи громадської будiвлi: одноповерхової, багатоповерхової, прогонової, чарункової чи зальної, – мають вiдповiдати органiзацiї технологiї i комплексу елементiв обладнання, що розміщуються в цiй будiвлi. Обладнання i iнженерна iнфраструктура, в свою чергу, визначають архiтектурно-планувальне рiшення. Обладнання громадського приміщення знаходиться в тісному зв'язку з пластикою внутрiшнього простору, колористичним рiшенням, стилiстичними особливостями; здiйснюється комплексний пiдхiд до вибору матерiалу тощо. Але такі властивостi інтер`єрного середовища, як володiння певним ступенем незалежностi вiд "оболонки" будiвлi, сучасний засiб промислового виробництва елементiв обладнання i практика проектування, зробила цiлком можливим безвiдносне виготовлення безлічі предметних складових обладнання інтер`єру. Аpxiтeктypa i обладнання інтер`єру зведенi до єдиної системи за допомогою держстандартiв. Професiйний piвень художнього моделювання і декорування інтер`єрів передбачає глибоке знання взаємодiї i взаємовпливу всієї сукупностi предметно-просторового середовища.

Розглядаючи історію, можна стверджувати, що iндустрiальний засiб виробництва обладнання утворився вiдносно нещодавно, і наближалися до нього поступово, вiдповiдно до розвитку суспiльства. Процес формоутворення в дизайні інтер`єрів зазнав складної еволюцiї. Розвиток інтер`єрного середовища та його складових в усі часи був пов'язаний зі стильовим напрямком архiтектури вiдповiдної епохи та із засобом виготовлення. Характерним прикладом цього зв'язку є христоматiйно-вiдомий токарний верстат А. Нартова, що має характернi риси архiтектурного стилю "петровського бароко", а також гравірувальний верстат, виконаний в Нiмеччинi в apxiтектурному стилi "рококо".

До середини XIX ст. машини, верстати та iншi вироби виготовлялися кустарно. Майстер-ремiсник вручну створював унiкальнi речi, досягаючи високої художньої виразностi та якостi.

З другої половини XIX ст. вироби почали виготовлятися напiвiндустрiальним або напiвкустарним способом. Наприкiнцi XIX та на початку ХХ ст. у перiод стрімкого розвитку промислового капiталiзму проходить масове виробництво машин, верстатів та iншого обладнання. Художня виразнiсть та естетична якiсть їx рiзко знизилась, так само як знизилась i естетика архітектурного середовища, що оточувало людину.

Проте в бiльшостi випадкiв процес формоутворення елементів інтер`єру вiдбувався пiд впливом технiчних та утилiтарних чинникiв, без участi художникiв. У цей перiод дуже часто зовнiшнiй вигляд обладнання та iнших виробiв не вiдповiдав їхнiй сутності, форма вiдставала від змiсту, в нiй проявлявся певний консерватизм. При переглядi в iсторичному контексті виробiв для облаштування інтер`єрів видно, що нове обладнання, предмети та речi дуже часто "вдягалися" в cтapi, звичнi форми, котрі не виражали нової сутності цих виробiв.

Проектування окремих предметiв обладнання інтер`єрів дедалі бiльше поступається мiсцем проектуванню предметних комплексiв або предметного середовища. У наш час такий пiдхiд до формування елементiв обладнання можна спостерiгати в інтер`єрах житлових, громадських та промислових будівель, де все, що ми бачимо має внутрiшню, не завжди видиму, систему.

З боку дизайнера чи архітектора формоутворення виступає як формотворчість – суб`єктивний бік процесу формоутворення, сукупність розумових, проектних та виробничо-технічних операцій, результатом яких є створення конкретної дизайнерської (архітектурної) форми.

3ручнiсть та краса форми є важливими критерiями досконалої композицiї рiзноманiтного обладнання та побутових предметiв, призначених для задоволення функцiональних потреб людини в інтер`єрі. Специфiка композицiї рiзноманiтних промислових предметiв та виробiв зводиться до того, щоб їхня форма вiдповiдала своєму призначенню, а також вiдповiдала матерiалу, з якого вони зробленi, конструктивнiй cxeмi та визначала його структуру.

Вплив основних формоутворюючих факторiв на формування елементiв художнього моделювання інтер`єру має важливе значення. Форма елементів включає двi органiчно взаємопов'язанi сторони: внутрiшню - структуру, та зовнiшню - пластичну оболонку.

В об'єктах дизайну та архiтектури внутрiшня структура визначається як композицiя предмета й основа матерiально-просторової та вiзуально­естетичної органiзацiї; зовнiшня форма є її лицьовою поверхнею з усiєю конкретною сукупнiстю зовнiшнього вигляду: рель'єфом, фактурою, кольором, а також декоративними елементами, свiтлотiньовими ефектами та iншими факторами, що створюють певний образ споруд, обладнання, виробу. Отже, форма – це те, в чому втілюється суть предмета.

Основним з факторiв, що впливає на формування елементiв інтер`єру, є сутність об'єкта як вiдносно самостiйної системи. Вона визначається за такими ознаками:

• утилiтарний змiст – корисне призначення речей;

• функцiональний змiст – засіб реалiзацiї призначення, характер та життєдiяльнiсть предметiв;

• структурний змiст – загальна об'ємно-просторова побудова предмета, взаєморозташування та взаємодiя його частин;

• конструктивно-матерiальний змiст – основні матерiали та характер роботи частин предмета;

• технологiчний змiст – спосiб виготовлення предмета.

Сукупнiсть названих компонентiв змiсту та їxня якiсть – це те, що вiдображує основнi фактори формування елементiв інтер`єру. Отже, формування елементiв моделювання та оздоблення інтер`єру здiйснюється пiд впливом багатьох факторiв i потребує глибоких знань у галузi архiтектури та дизайну, має вiдповiдати функцiональним, технологiчним, естетичним i економiчним вимогам. Грамотно запроектовані та декоровані примiщення не просто ефективнi в практичному вiдношеннi, вони є символом сучасного життя, бiзнесу й реклами.