Тема 5. Дивідендна політика підприємств

План

1. Зміст, значення та основні завдання дивідендної політики

2. Теорії дивідендної політики

3. Фактори дивідендної політики

4. Форми виплати дивідендів

5. Методи нарахування дивідендів

6. Ефективність дивідендної політики

Основні терміни

Дивіденди, дивідендна політика, ринковий курс, приховані дивіденди, акція, дохід акціонера

1. Зміст, значення та основні завдання дивідендної політики

Дивіденди — частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід вра­ховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фі­нансово-господарської діяльності підприємства:

– величину са­мофінансування;

– структуру капіталу;

– ціну залучення фінансових ресурсів;

– ринковий курс корпоративних прав;

– ліквідність.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

– виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

– визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

– оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

– визначення оптимальної для підприємства величини статут­ного і власного капіталу;

– узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим за­конодавством.

2. Теорії дивідендної політики

Теорія ММ (Міллера-Модільяні)

У розвитку теорії дивідендної політики значну роль відіграє концепція Мертона Міллера та Франко Модільяні (ММ), які роблять висновок, що рішення корпорації про нові інвестиції не зумовлене тією політикою, яку проводить корпорація щодо дивідендів. Якщо частину прибутку корпорація не розподілила у вигляді дивідендів, а інвестувала в нові проекти, то в майбутньому прибуток корпо­рації збільшиться. Зміцнення економічного становища фірми при­веде до того, що її акції на фінансовому ринку будуть котирува­тися за високою ціною.

Міллер і Модільяні доходять висновку, що акціонери не беруть до уваги характер розподілу прибутку, оскільки коли прибуток, який розподіляється на дивіденди, скорочується і вони менше одержують у вигляді дивідендів, завдяки збільшенню частини нерозподіленого прибутку зросте їх капіталізований дохід, що виражатиметься в підвищенні курсу акцій.

Теорія «Синиця в руці».

З критикою теорії Міллера-Модільяні виступили М. Гордон, Е. Брігхем, Дж. Лінтнер та інші економісти. На Їхню думку, для акціонера завжди вигідніше одержати високі дивіденди, ніж очікувати в майбутньому приросту капіталу, тобто «краще сини­ця в руці, ніж журавель у небі». Тобто, інвестори, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди віддають перевагу поточним дивідендам перед можливими майбутніми, так само як і можливому приросту акціонерного капіталу.

Отже, інвестиційний дохід є функцією виплачених дивідендів, а загальна сума доходу акціонеру стає функцією дивідендної політики.