1.Предмет і завдання психології Психологія - одна з наук про людину, людські спільноти, їхнє життя й діяльність.

Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворювання біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально організованому середовищі.

Завдання психології – це вивчення того, як об’єктивний світ відображається через головний мозок в суб’єктивному відображенні.

2. місце психології в системі наук. галузі психології та їх завдання

Сучасна психологія не лише посідає проміжне становище між різними науками, а часто з ними безпосередньо пов´язана, є для них засобом поєднання із життєдіяльністю людини. В центрі її уваги завжди залишається людина - головна дійова особа суспільного і світового прогресу. Тому психологія розвивається як людська теорія і практика.

Близькість психології до суспільних, природничих і технічних наук, навіть наявність галузей, що їх вона спільно з деякими з них вивчає, жодною мірою не позбавляє її самостійності. У всіх галузях психологія зберігає свій предмет дослідження, теоретичні принципи, шляхи вивчення предмета.

Галузі психологічних знань

До XVII ст. психологія розвивалась як частина філософії, потім як окрема галузь знань, а у XVIII ст. почався поділ психології на ряд окремих галузей знань. Сучасна психологія - це цілісна система, до якої входить понад три десятки галузей психологічних знань.

Загальна психологія вивчає закономірності психологічної діяльності людини з нормальним розвитком. Це, зокрема, передбачає розгляд принципових, основних понять, які стоять перед психологією загалом, обґрунтування методів дослідження психічних явищ, формування психологічних закономірностей.

Загальна психологія досліджує: пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву); емоційні процеси (емоції, почуття); вольові процеси (боротьба мотивів, прийняття рішень тощо); питання, пов'язані зі спілкуванням, діяльністю особистості, її характером і здібностями.

Вікова психологія вивчає психічний розвиток людини, формування її психічних процесів і станів. її поділяють надитячу психологію, психологію підлітка, юнака, дорослої людини, людини похилого віку. Ця галузь психології невіддільна від диференційної психології. Вікова і диференційна психології розуміють вік людини як функцію біологічного та історичного часу; індивідуальний розвиток особистості вивчають залежно від життєвого шляху, типу характеру, конкретного змісту діяльності, трудового та професійного досвіду людини. Вікова і диференційна психології розрізняють біосоціальні, хронологічні, структурно-динамічні та випадкові аспекти становлення психіки.

Вікова психологія розкриває зміст послідовних етапів розвитку, динаміку психологічних процесів, досліджує вплив на формування індивідуальних відмінностей культурно-історичних, соціально-економічних та етнічних умов.

Генетична (від грец. genesis -походження) психологія вивчає психічний розвиток людини з перших днів життя і до смерті. Науковці, які працюють у цій галузі, звертають увагу не тільки на психологію дитинства, підліткову і юнацьку, а й на психологію людей зрілого і старечого віку, на періоди, пов'язані з кризами й напруженням. їх також цікавить внутріутробний розвиток дитини як надзвичайно важливий етап її психічного розвитку.

Педагогічна психологія вивчає психологічні основи виховання та навчання, досліджує формування пізнавальної діяльності та суспільно значущих якостей особистості. Зокрема, умови ефективного навчання, взаємостосунки між педагогами й учнями; психологію вчителя; єдність навчання і виховання; закономірності засвоєння знань, умінь і навичок; закономірності цілеспрямованого формування особистості.

У педагогічній психології вирізняють психологію виховання дітей дошкільного віку (дошкільна психологія), психологію навчання і виховання у шкільному віці, психологію професійно-технічної освіти, психологію вищої школи.

Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей у різних організаціях і соціальних групах, закономірності спілкування і взаємодії людей, діяльність малих і великих соціальних груп, процеси соціалізації особистості, розвиток соціальних настанов тощо.

Психологія мистецтва вивчає психологію створення і сприймання людиною творів мистецтва, властивості і психічні стани людей, пов'язані зі створенням та сприйманням художніх цінностей. З цією галуззю пов'язані психологія спеціального мистецтва, яка вивчає творчу діяльність художників сцени (акторів, режисерів) і процес сприймання сценічних творів глядачами, та музична психологія, що досліджує вплив музики на людину, на її активну музичну діяльність; формування, розвиток і визначення музичних здібностей тощо.

Психологія спорту розробляє питання навчання і виховання спортсмена, закономірності формування спортивних навичок, умінь, вольових і моральних якостей; досліджує психічні особливості, що виявляються в умовах спортивних змагань і діяльності тренера; розглядає психологічні аспекти підвищення ефективності тренування спортсмена, міжособистісні взаємини спортсменів у команді, міжкомандні взаємини тощо.

Юридична психологія досліджує психологію взаємин між представниками юридичних спеціальностей із підсудними, засудженими тощо, зокрема психологію допитів і показань, а також психологію виправлення, що вивчає особливості психічної діяльності в умовах застосування покарань. До неї належить кримінальна психологія, яка досліджує формування протиправних аспектів діяльності та можливості запобігання їм.

Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності, зокрема професійно важливі якості певної спеціальності, психологічні основи організації та підвищення продуктивності праці; стосунки у трудовому колективі, професійну мотивацію, оптимізацію взаємин у трудових колективах.

Психологія творчості вивчає процеси наукових відкриттів, творчої діяльності людей науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва й раціоналізаторства.

Інженерна психологія досліджує ставлення людини до різних механізмів, формування характеру у взаємодії з машинами тощо.

Авіаційна психологія вивчає діяльність спеціалістів-авіаторів.

Космічна психологія розробляє питання вольової та моральної підготовки космонавтів, досліджує психічні прояви у момент максимальних навантажень тощо.

Військова психологія вивчає психологію людини у військових структурах, питання навчання та виховання військових.

Психологія управління розглядає формування програм діяльності керівників і підлеглих, пов'язаних із зміною об'єктів управління; підвищення ефективності управління; психологічні особливості керівника, його управлінські потреби, здібності.

Екологічна психологія (психологія середовища) вивчає психологічні аспекти поліпшення природних умов життєдіяльності людини та виховує екологічну свідомість; досліджує особливості сприймання людиною середовища та виявлення несприятливих для її розвитку чинників; розробляє мотивації екологічної поведінки осіб, відповідальних за завдані довкіллю збитки тощо.

Політична психологія досліджує психологічні аспекти політичної поведінки людей, застосування психологічних знань до пояснення політичних процесів; вивчає психологічні компоненти (настрій, думки, почуття) у політичному житті суспільства, процес їх формування та вияви на рівні політичної свідомості й самосвідомості націй, соціальних груп тощо. З політичною психологією пов'язані процеси поширення повідомлень на рівні їхнього формування, закріплення чи зміни настанов. Політична психологія вивчає і функціонування настроїв і думок тощо.

Психологія мас вивчає окремих людей як членів соціуму, груп, натовпу, які організовуються в певний час і з певною метою.

Етнічна психологія (етнопсихологія) досліджує механізми групової психології етнічних спільнот, стосунки між цими спільнотами.

Історична психологія вивчає походження та розвиток пізнання, світосприймання, засвоєння звичаїв у різних епохах.

Економічна психологія вивчає психологічні явища, пов'язані з виробничими стосунками; ставлення людини до різних форм власності; психологічні питання розподілу результатів праці; проблеми потреб людини тощо.

Психологія соціальної роботи досліджує формування чи відновлення здатності людини до соціального функціонування.

Екстремальна психологія вивчає зміни психологічних закономірностей життя та діяльності людини за нестандартних умов.

Патопсихологія включає олігофренопсихологію (психологію людей з вадами розумового розвитку); тифлопсихологію (психологію людей з вадами зору); сурдопсихологію (психологію людей з вадами слуху).

Зоопсихологія досліджує психологію тварин, їхню поведінку (переважно в лабораторних умовах).

Психологія торгівлі вивчає взаємини між продавцем і покупцем; вплив реклами на ефективність торгівлі тощо.

Психологія реклами має на меті оцінювання наявного чи сподіваного попиту на певні товари тощо.

Психологія "штучного інтелекту" розробляє методи моделювання на обчислювальних машинах та використання цих машин для розширення інтелектуальних можливостей людини.

Психологія комп'ютеризації вивчає закономірності й принципи організації діалогу між людиною та комп'ютером, вироблення психологічних основ, створення ефективних комп'ютерних систем тощо.

Консультативна психологія становить систематизований опис процесів подання психологічної допомоги - консультації. Ця галузь психологічної науки вивчає процеси, що виникають між людиною, яка потребує допомоги у важких ситуаціях, тобто клієнтом, і людиною, яка надає консультацію; вивчає риси, притаманні особі консультанта, тощо.

3. Поняття про психіку основні функції психіки

Психіка – функція мозку, що полягає у відбитку про " єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі які регулюється життєдіяльність організму.

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

4. Основні принципи наукової психології

Основними принципами психології є: 1. Детермінізм. В науковому плані цей принцип розшифровується звичайно як вторинність психіки, зумовленість всіх психічних явищ діяльністю мозку. Однак в життєвому контексті цей принцип виявляється в різних конкретних модифікаціях . Одне з можливих його формулювань виглядає так: психіка визначається стилем життя і змінюється зі зміною зовнішніх умов.

2. Єдність свідомості і діяльності. Свідомість і діяльність завжди знаходяться в нерозривній єдності, взаємозв’язку і взаємовпливі. Свідомість створює внутрішній план діяльності, діяльність є не просто умовою, але й засобом виникнення і роз- витку свідомості.

3. Розвиток. Психіку можна правильно зрозуміти, якщо її розглядати в безперервному розвитку як процес і результат впливу вікового фактора, життєвих умов, діяльності, яка виконується, соціального оточення й особистої активності людини. Всі компоненти, які створюють внутрішній світ людини, безперервно змінюються.

4. Системність. Цей принцип визначає трактування психічних явищ як внутрішньо зв’язаних компонентів цілісної психічної організації. Жодне з психічних явищ не може бути відірваним від загального контексту життєдіяльності або цілісної організації внутрішнього світу людини, приймаючи у відповідному контексті нерідко зовсім інший сенс і значення, ніж якби воно аналізувалося окремо.

5. характеристика методів дослідження в психології

Методи психологічних досліджень – це сукупність засобів і прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності. Основними методами психології є спостереження та експеримент. Спостереження. Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. Спостереження може бути звичайним (бачення, слухання) та інструментальним, коли бачене й почуте в поведінці людини фіксується за допомогою фото-, кіноапарата або магнітофона. Інструментальне спостереження дає можливість документувати все, що спостерігається, а тому й глибше аналізувати, порівнювати.

2. Експеримент, його види. Особливість експерименту полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких досліджуване явище виникає неодмінно й закономірно. Експериментатор на свій розсуд може варіювати (змінювати, пробувати різні варіанти) умови проведення досліду і спостерігати наслідки такої зміни. При цьому дослідник дістає можливість чітко визначити чинники, які діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного явища, розкрити причини, що його зумовили, а також у разі потреби повторити дослід з метою нагромадження додаткових відомостей для обґрунтування одержаних результатів. Розрізняють експерименти лабораторний та природний.

Методи опитування. Бесіда — це цілеспрямована розмова з піддослідним з метою з’ясування уявлення або розуміння ним явищ природи та суспільства, наукових питань, взаємозалежностей, причин та наслідків, переконань, ідеалів, ідейної спрямованості. Поставлені запитання мають бути чіткими й зрозумілими, спрямованими на психологічні явища. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей на запитання не лише «що це таке?», а й «чому?», «як?». Одним з варіантів бесіди є інтерв’ю, яке використовують у психологічних та соціологічних дослідженнях. В інтерв’ю виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, тобто піддослідного, його ставлення до політичних подій, ситуацій, соціальних явищ тощо. Інтерв'ю — спосіб одержання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. Метод інтерв'ю відрізняється суворою організованістю і нерівноцінністю функцій співрозмовників: психолог-інтерв'юер задає питання суб'єкту-респонденту, при цьому він не веде з ним активного діалогу, не висловлює своєї думки і відкрито не виявляє своєї особистої оцінки відповідей випробуваного чи питань, які задаються.

Анкетування являє собою перелік питань, котрі дають піддослідним для письмової відповіді. Перевага цього методу у тому, що він дозволяє порівняно легко і швидко отримати масовий матеріал. Недолік же цього методу в порівнянні з бесідою – відсутність особистого контакту з піддослідним, що не дає можливість варіювати характер питань в залежності від відповідей.

Тест — це проба, іспит, один із способів психологічної діагностики рівня розвитку психічних процесів і властивостей людини. Психологічні тести становлять собою певну систему завдань, надійність яких випробовується на певних вікових, професійних, соціальних групах і оцінюється та стандартизується за допомогою спеціального математичного (кореляційного, факторного та ін.) аналізу.

6._више есть 7. основні форми психічних явищ

Усі психічні явища діляться на три групи:

 

1) психічні процеси;

 

2) психічні стани;

 

3) психічні властивості

 

 Психічні процеси – це суб’єктивне відображення об’єктивної дійсності:

 -Пізнавальні (відчуття, сприйняття, пам’ять, мова, мислення, увага, уява);

 - Емоційні(емоції, почуття);

 - Вольові(воля, вольові дії).

 

Психічні процеси забезпечують формуванню знань і первинну регуляцію поведінки і діяльності людини. У складній психічній діяльності різні процесискладають єдиний потік свідомості, що забезпечує адекватне віддзеркалення дійсності і здійснення різних видів діяльності. Психічні процесипротікають з різною швидкістю та інтенсивністю залежно від особливості зовнішньої діяльності і станів особистості.

 

 

 Психічні стани – 

 

це поняття, що використовується для умовного виділення в психіці людини індивіда відносно етичного моменту (цілісніхарактеристики психічної діяльності за певний період часу). Вони характеризуються цілісністю (характеризують у певний проміжокчасу всю психічнудіяльність загалом), рухливістю (наявність стадій протікання: початок, певна динаміка і кінець) і відносною стійкістю (їх динаміка меншвиражена, ніж упсихічних процесів), взаємозв’язком з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і таповістю,крайнімрізноманіттям, полярністю.

 

Психічні стани можуть класифікуватись наступним чином:

 1.

 

залежно від ролі особистості і ситуації у винекненні психічних станів

-

ососбисті і ситуативні;

 2.

 

залежно від домінуючих компонентів – 

 

інтелектуальні, вольові, емоційні;

 3.

 

залежно від міри глибини – 

 

стани (більш або менш) глибокі або поверхневі

;4.

 

залежно від часу протікання – 

 

короткочасні, затяжні, тривалі

;5.

 

залежно від впливу на особистість – 

 

позитивні, негативні; стенічні

 

(підвищують життєдіяльність) і

астенічні;

 6.

 

залежно від міри усвідомлення – 

 

стани більш або менш усвідомленні

;7.

 

залежно від причин, що їх викликають;

 8.

 

залежно від міри адекватності об’єктивності обстановки, що викликала їх.

 

 Психічні властивості – 

 сталі психічні утворення людини, що утворюються в процесі життєдіяльності, виховання, самовиховання.

 

До психічних властивостей особистості відносяться:

 

1) темперамент; 2) здатності; 3) характер.

 

Тісний взаємозв’язок і зваємозалежність психічних процесів, станів і властивостей людини обумовлюють єдність усіх її якостей.

 

Найбільш вивченими на сьогодні є:

 -

загальні психічні стани: наприклад, увага, що виявляється на рівні активної зосередженості або неуважності;

 -

емоційні стани або настрої

8. Поняття особливості в психології

Людина взаємодіє з дійсністю на різних рівнях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях індивід, особистсість, індивідуальність.

Індивід (від латів. individuum – неделимое) – це окрема жива істота, представник біологічного роду Homo Sapiens (лат. – людина розумна); носій індивідуально своєрідних психофізичних рис (завдатків, типу ВНД і ін.). Будь-яка людина – індивід, незалежно від рівня його фізичного і психічного здоров'я.

Поняття особистість (особа) характеризує людину як суспільна істота. Це стійка система соціально значущих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми. Таким чином, особа – соціальна якість індивіда, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особи в результаті включеності його в різні спільноти (сім'ю, школу, трудовий колектив) називають соціалізацією особи.

Поняттям індивідуальність визначається своєрідність природного і соціального, психіки і особи людини, яке виявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів.

Отже, поняття особистість (особа) тісно пов'язано з поняттями індивід і індивідуальність, але нетотожно ним. Істотними характеристиками особи є:

• стійкість, що полягає в послідовності і передбаченості поведінки особі, закономірності її вчинків;

• цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв'язку і тісною взаємодією всіх сторін особи;

• активність, що виявляється в прагненні особи постійно розширювати сферу своєї діяльності, не тільки пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.

Джерелом активності особи є потреби, під якими розуміють усвідомлення і переживання людиною потреби в яких-небудь об'єктах, необхідних для його існування і розвитку.

Суперечності між потребами і реальними можливостями їх задоволення обумовлюють включення людини в суспільні відносини і тим самим є рушійною силою розвитку його особи.

Зрозуміти, що таке особа, можна тільки за допомогою вивчення реальних соціальних зв'язків і відносин, в які вступає людина. Враховуючи багатогранність і своєрідність цих зв'язків, в структурі осіб виділяють три рівні її характеристик, які слід розглядати в єдності.

На першому, внутрішньоіндивидному рівні особа розглядається як система якостей індивіда, представлених перш за все в спрямованості, темпераменті, характері, здібностях. При цьому спрямованість орієнтує діяльність і спілкування людини. Здібності забезпечують їх успішність. Характер визначає зміст поведінки людини, його вчинків по відношенню до інших людей. Темперамент надає вплив на форму виразу відносин особі в поведінці людини.

На межіндивидному рівні особа характеризується в системі її міжособових зв'язків.

Характеристики особи на надіндивидному рівні обумовлені тією дією, яку вона надає на інших людей, причому не тільки під час безпосередньої взаємодії, але і після нього. Людина може взагалі піти з життя, але продовжує жити в інших.

Слід зазначити, що особа сприймає сама себе, знає і відчуває як Я. Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює свою особу, своє Я, називають самосвідомістю особи, а систему уявлень, що склалася в результаті, про себе – Я-образом.

Я-образ включає три компоненти:

• пізнавальний (когнітивний) – уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальне положення;

• емоційно-оцінний – самоповага, самокритичність, самоприниження, себелюбство;

• поведінковий (вольовий) – прагнення підвищити самооцінку, пошану.

Я-образ складається в спільній діяльності і спілкуванні, перш за все в сім'ї, за допомогою виділення людиною в інших їх особливостей, якостей і зіставлення їх з собою.