3. Культура мови.

Культура мови чи культура мовлення (мовленнєва культура) особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на бездоганне, взірцеве мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

• змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наяв­ною інформацією з певної теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

• послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уник­нення невиправданого повторення слів, однотипних конструк­цій речень;

• точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового за­пасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найпо­вніше відповідають висловлюваному змісту;

• виразністю. Щоб мовлення було виразним, слід наголошу­вати найважливіші місця свого висловлювання й виражати своє ставлення до предмета мовлення;

• доречністю та доцільністю, що залежать насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спіл­кування, інтереси, стан, настрій адресата. Треба уникати того, що могло б уразити співрозмовника, викликати в нього роздра­тування. Вказувати на помилки слід у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає доскона­ле володіння літературною мовою, її нормами.

Культура мовлення - це ще й загальноприйнятий мовний етикет, тобто усталені мовні звороти, типові формули, якими послуговуються у певних ситуаціях спілкування. Вони відпо­відають національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Серед виражальних засобів української мови — типові формули звертання, вітання, прощання, поба­жання, подяки, поздоровлення, прохання, вибачення, співчуття тощо¹. У кожного народу складається свій традиційний мовний етикет, причому кожний соціум, регіон має характерні йому формули, що зумовлено звичаями, ритуалами, специфікою мов­ного узусу. Мовний етикет визначається також соціальним ста­тусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, статтю, віком, емоційністю ситуації.

Неабияке значення має і тон розмови, вміння вислухати ін­шого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність та ввічливість — основні вимоги мовного етикету.

4. Культура мовлення під час дискусії.

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .

Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап передбачає такі завдання:

— сформулювати тему дискусії;

— визначити основні питання, які обговорюватимуться;

— підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;

— визначити місце та час проведення дискусії.

На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.

Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.

За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год., оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15—20 хв., виступ — 3—5 хв.

Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).

Основні правила ведення дискусії:

1. Відверто висловлювати думки.

2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.

3. Слухати інших, не перебиваючи.

4. Не говорити занадто довго та занадто часто.

5. Водночас має говорити лише одна особа.

6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

7. Не критикувати себе та інших.

8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.

ІІ. Домашнє завдання: укласти та вивчити конспект лекції, у зошиті для практичних робіт виконати практичну роботу №2.