Загальна характеристика закономірностей спортивного тренування

1. Направленість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація.

2. Єдність загальної та спеціальної підготовки.

3. Безперервність.

1. Спортивне тренування має свої специфічні закономірності, що зобов’язує при його побудові конкретизувати загальні принципи згідно з особливостями цього процесу. Перший з них це направленість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація.

Спортивні досягнення важливі не самі по собі, а як конкретні показники розвитку сили, здібностей, майстерності. Направленість до вищих досягнень має з цього приводу суттєве загально-педагогічне значення, оскільки означає стремління до високих рубежів удосконалення життєво важливих здібностей людини.

Направленість на високі показники реалізується за рахунок відповідної побудови спортивного тренування, використанням найбільш дієвих засобів та методів, поглибленої – цілорічної та багатолітньої – спеціалізації в обраному виді спорту.

Ця закономірність спортивного тренування проявляється по різному (в залежності від етапу спортивного удосконалення). На перших етапах, коли заняття проводяться переважно по типу загальної підготовки і тренувальний процес не має яскраво виділених рис спортивної спеціалізації, направленість на високі показники носить характер дальньої перспективи. По мірі вікового формування організму та підвищеного рівня тренованості ця направленість реалізується все більше в повній мірі, поки не почнуть діяти граничні вікові та інші фактори.

Спортивна спеціалізація характеризується таким розподілом часу і зусиль в процесі спортивної діяльності, яке найбільш сприятиме удосконаленню в обраному виді спорту, але не являтиметься таким для інших видів спорту. Тому при побудові тренування надзвичайно важливо враховувати індивідуальні особливості спортсмена. Спеціалізація, що проводиться в відповідності з індивідуальними нахилами, дає можливість найбільш повно виявити обдарованість спортсмена та задовольнити спортивні інтереси.

2. Спортивна спеціалізація не виключає усестороннього розвитку спортсмена. Навпаки, найбільшого прогресу, можна досягти лише на основі загального підвищення функціональних можливостей організму.

Залежність спортивних досягнень від різностороннього розвитку спортсмена пояснюється двома факторами. По-перше, єдність організму – взаємозв’язком всіх його органів, систем і функцій в процесі діяльності та розвитку. По-друге, взаємодіями різних рухових навичок та умінь. Чим ширше коло рухових навичок і вмінь, тим міцніший фундамент для утворення нових форм рухової діяльності, які виникають на основі утворених раніше.

Об’єктивні закономірності спортивного удосконалення потребують, щоб тренування, являючись глибоко спеціалізованим процесом, вело в той же час до усестороннього розвитку спортсмена. В зв’язку з цим в спортивному тренуванні нероздільно поєднуються загальна та спеціальна підготовка. Вимоги єдності загальної та спеціальної підготовки важливий принцип, який має на меті усесторонній розвиток особистості. Єдність загальної та спеціальної підготовки спортсмена означає, що жодну з цих сторін не можна виключити з тренування без шкоди для зросту спортивних досягнень.

3. Ця риса тренувального процесу в спорті характеризується трьома основними положеннями:

1) спортивне тренування будується як круглорічний та багатолітній процес;

2) вплив кожного наступного тренувального заняття якби накладається на «сліди попереднього», закріплюючи та поглиблюючи їх;

3) інтервал відпочинку між заняттями витримується в граничних межах, при чому під час тренування в мікроциклах допускається заняття на фоні часткового недовідновлення.

В основі перших двох положень лежить принцип систематичності. Коли мова йде про ефект накладання попереднього заняття на «сліди» наступного, то під «слідами» підозрюють ті функціональні зміни в організмі, які визиваються тренувальними заняттями й виражаються в підвищенні робото здатності спортсмена, в розвитку його якостей, формуванні та закріпленні умінь і навичок.

В рамках тренувальних мікроциклів, допускається проведення занять на фоні часткового недовідновлення. Навантажувальні ефекти попереднього та наступного заняття сумуються, завдяки чому створюється сильний стимул для наступних відновлювальних процесів. Такий режим тренувальних занять може давати значний позитивний ефект навіть при використанні навантажень змагального характеру. Це справедливо, але при достатній підготовці спортсмена й постійній зміні подібних сумарних навантажень з необхідним компенсаційним відпочинком, який може мати характер як відносної «розгрузки», так і відпочинку в прямому смислі цього слова.

Таким чином, загальне правило методики ФВ – починати заняття на фоні повного відновлення або «зверх відновлення» - отримує в методиці спортивного тренування особливе значення.

Завдяки такому підходу до побудови тренувального процесу він відрізняється від інших форм фізичного виховання особливою щільністю, та безперервністю.

Загальна характеристика закономірностей спортивного тренування

1. Єдність та поступовість навантажень.

2. Хвилеподібність динаміки навантажень.

3. Циклічність.

1. Підвищення функціональних можливостей організму закономірно залежить від величини функціональних навантажень. В процесі занять спортом ця залежність проявляється в найбільшій мірі, оскільки спорт безпосередньо націлений на максимально націлені досягнення. Кожен новий крок на шляху до спортивних досягнень означає й новий рівень тренувальних навантажень. Поступово збільшуються як фізичні навантаження, так і вимоги до технічної, тактичної, психологічної підготовки спортсмена, що виражається в поступовому виконанні ним таких завдань, які мобілізують його на оволодіння все більш складних навичок, умінь, проявлення фізичних і духовних сил.

Для динаміки навантажень в процесі тренування характерно, що вони зростають поступово і в той же час в напрямку до максимально можливих.

В динаміці тренувальних навантажень органічно поєднуються дві риси – поступовість і „перерви поступовості”, тобто „скачки” навантажень, коли вони періодично зростають до максимальних значень. „Скачки” навантажень виправдані, оскільки вони підготовлені поступовим зростанням тренувальних вимог.

Максимум навантаження в нормі завжди встановлюється відповідно можливостям організму на даному етапі його розвитку. По мірі їх збільшення в результаті тренувань „максимум” навантаження поступово збільшується: те, що було максимальним на попередньому етапі, становиться звичайним на наступних етапах. Можливості людини і ступінь їх розвитку виявилися вище самих сміливих пропозицій. Об’єми навантажень, які нещодавно примінялися лише провідними спортсменами, стають нормою для спортсменів середньої кваліфікації.

В силу виключно високих вимог до функціональних можливостей організму в процесі спортивного тренування необхідно особливо ретельно дотримуватись принципів доступності, індивідуалізації та систематичності. Разом з збільшенням навантажень росте й значення поглибленого лікарсько-педагогічного контролю. При штурмі найвищих спортивних результатів обов’язковою умовою стає наукова оцінка ефекту тренування й керівництва ним. Не випадково постійне товариство тренера, лікаря, вченого і спортсмена зараз уже типово для спортивної практики.

2. Тенденція поступового і в той же час швидкого збільшення тренувальних навантажень найбільш природно втілюється в їх хвилеподібній динаміці, хоч в спортивному тренуванні можливі й інші види динаміки навантажень (прямолінійно-висхідна, ступінчата). Схема загальних навантажень в різних фазах, етапах і періодах має „хвилі” наступних масштабів:

а) малі, характеризуючи динаміку навантажень в мікро циклах (2-7 дні);

б) середні, виражаючі загальну тенденцію навантажень декількох малих „хвиль” (3-6) в рамках мезоциклів (середніх циклів) тренування;

в) великі, характеризуючи загальну тенденцію середніх „хвиль” в періодах великих циклів (макроциклів) тренування.

Хвилеподібні коливання притаманні як динаміці об’єму, так і динаміці інтенсивних навантажень, при чому максимальні значення і тих і тих параметрів в більшості випадків не співпадають. Так, в середніх хвилях і особливо в великих, спочатку досягають апогею показники об’єму (кількість тренувань), а потім об’єм стабілізують і зменшують, а збільшують інтенсивність. В малих „хвилях” часто спостерігається протилежне співвідношення об’єму і інтенсивності: в першій половині мікро циклу проводяться заняття з більш інтенсивні, ніж і другій.

Хвилеподібні зміни тренувальних навантажень дозволяє якнайкраще вирішити протиріччя між об’ємом і інтенсивністю.

На окремих відрізках тренувального процесу малі й середні „хвилі” можуть замінятися іншими формами динаміки навантаження („ступінчастою”, „прямолінійною”).

Хвильовий характер динаміки тренувальних навантажень, безпосередньо пов’язаний з усіма вивченими закономірностями спортивного тренування.

3. До числа основних закономірностей процесу спортивного тренування відносяться чітко виражена його циклічність, тобто, відносно закінчений коло оберт стадій з частковою повторюваністю окремих вправ, занять, етапів і цілих періодів в межах певних циклів.

В залежності від масштабів часу, розрізняють: мікро цикли (тижневі), мезоцикли (місячні), макроцикли (річні) тренування. Всі вони складають невід’ємні частини раціональної побудови тренувального процесу.

Цикли тренувань – найбільш загальні форми її структурної організації. В якості таких вони приваблюють все більшу увагу дослідників та практиків спорту. Цьому сприяють дві обставини: по-перше, різкий ріст об’єму та інтенсивності навантажень, по-друге, вирівнювання кількісних параметрів тренування й рівня майстерності у ведучих спортсменів світу.

Лише на основі пізнання закономірностей спортивного тренування й умілого використання їх в єдності з загальними принципами навчання і виховання можна впевнено йти до висот спортивного удосконалення.