Особливості розвитку швидкісних і швидкісно-силових здібностей

У шкільному віці, від 8-9 до 13-14 років прогресують під впливом природних чинників розвитку всі прояви швидкісних здібностей. До них приєднуються і швидкісно-силові здібності, що характеризуються концентрованою реалізацією максимальних м'язових зусиль у найкоротший час. Сприятливим для їх розвитку є період від 6-9 до 15-16 (особливо 12-15 років).

Власне швидкісні і швидкісно-силові здібності можуть проявлятися і успішно розвиватися лише в умовах конкретної рухової діяльності, в процесі виконання певних рухів, рухових дій. Головною ознакою таких вправ є спрямованість на досягнення високих швидкостей переміщення тіла або його частин у просторі. Будь-які прояви швидкості пов'язані з технікою рухів, залежать від неї і обумовлені координаційними здібностями. Тому швидкісні здібності повинні розвиватися в із формуванням і вдосконаленням рухових умінь. У технічно здійснених рухових діях швидкісні здібності проявляються різносторонньо і ефективно. Із збільшенням швидкості рухів утруднюється контроль за ними, особливо в молодшому шкільному віці. Якщо рухи недостатньо засвоєні, знижується і навіть втрачається їх технічна повноцінність. Обов'язковим є дотримання методичної вимоги – чергувати швидкісні вправи з відпочинком або зовсім припиняти їх на даному занятті при зниженні досягнутої максимальної швидкості, а також при неусунених у терміновому порядку порушеннях техніки.

Дотримання цієї вимоги в роботі з дітьми значно ускладнюється через привабливість і емоційність швидкісних дій, а також через індивідуальні відмінності в швидкісних можливостях. Особливу увагу слід надавати роз'ясненню доступної для учнів мотивації дозування, а також своєчасному переходу їх енергії на вирішення інших навчально-виховних завдань.

Розвиток швидкісних і швидкісно-силових здібностей вимагає наполегливого, багаторазового повторення концентрованої фізичної напруги. Для зосередження уваги необхідні і вольові зусилля, мобілізація в потрібний момент швидкісних можливостей або ж для підтримки швидкості до кінця вправи. Розвиток швидкісних здібностей важливо поєднувати з вихованням вольових якостей, таких, як цілеспрямованість, наполегливість, завзятість і ін. Цей процес пов'язаний з інтелектуальними зусиллями, з орієнтовними діями і ухваленням доцільних рішень при вдосконаленні швидкості складної рухової реакції, із самоконтролем, осмисленням чуттєвого сприйняття і свідомим управлінням рухами при максимальних напругах. Починаючи з молодшого шкільного віку формуються необхідні знання і відповідні уміння. Інакше швидкісні дії дітей виявляться неусвідомленими, механічними і, отже, – малоефективними. Розвиток швидкісних здібностей корисно поєднувати з навчанням управлінню швидкісними параметрами руху залежно від завдань і умов рухової діяльності. Максимальна швидкість не завжди необхідна і доцільна.

Особливості розвитку власно-силових здібностей

У хлопчиків виділяють два періоди інтенсивного приросту м'язової сили - з 9 до 12, і від 14 до 17 років. У дівчаток же сила м'язів інтенсивно росте з 8-9 до 13-14 років. Великий приріст сили у хлопців старшого шкільного віку дозволяє застосовувати в роботі з ними більш високі силові навантаження. Оскільки у дівчат цього віку приріст сили, особливо відносної, менше, навантаження повинні бути більш помірними.

Силові здібності в молодшому шкільному віці повинні розвиватися лише з гігієнічною метою відповідно до навчальної програми. Важливо пам'ятати про недостатню зрілість і низький рівень працездатності м'язів, особливо дрібних, а також про вплив м'язової активності на розвиток кісток. Силові вправи в цьому віці слід обмежити відносно локальними діями і помірними за інтенсивністю навантаженнями, проте об'єм їх повинен бути достатнім для стимулювання обмінних процесів у м'язах.

З гігієнічною метою розвиток силових здібностей у дітей необхідно підпорядковувати формуванню і підтримці правильної постави. За таких умов буде забезпечене гармонійне вдосконалення основних груп м'язів, що відповідає природному їх розвитку. З навчальною метою постійно здійснюється своєчасна підготовка певних груп м'язів до оволодіння технікою рухових дій, передбачених програмами. При цьому важливо вирівнювати розвиток відстаючих м'язів, маючи на увазі гармонійне вдосконалення опорно-рухового апарату.

Віддаючи перевагу м'язовим зусиллям динамічного характеру, не можна уникати поміркованих статичних напруг, так важливих для формування постави навіть у молодшому шкільному віці.

Найціннішими для розвитку м'язової сили у дітей шкільного віку (особливо молодшого і середнього) є природні рухи, в першу чергу, швидкісно-силового характеру, які здійснюються на заняттях з освітньою метою. Вивчення їх може початися на рівні силових можливостей, які вже є. Оволодівши технікою в процесі вдосконалення дій і застосування їх в умовах, що ускладнюються, забезпечується подальший розвиток м'язової сили.

З формуванням м'язової сили в шкільному віці одночасно розвивати гнучкість (у межах, які виправдані гігієнічними і навчальними міркуваннями), а також вміння розслабляти м'язи.

Для розвитку гнучкості у дітей шкільного віку велике значення має виконання рухів, що вивчаються (або які застосовуються з іншою метою) з повною амплітудою. Особливо це стосується елементарних рухів і їх поєднань, а також вправ із предметами. Спеціальні вправи на розтяг не повинні даватися у випадках необхідності відновити природну рухливість суглобів. Навантаження на суглобо-м'язових апарат не повинні знижувати його міцності.

Що стосується вправ на розслаблення, то, перш за все, починаючи з молодшого шкільного віку, необхідно навчати дітей відповідних прийомів. У середньому і особливо в старшому віці важливо привчати до свідомого усунення зайвих напруг і забезпечення економії сил у будь-яких рухах (Ю.Ф. Курамшин, В.П. Попов, 1999).