5. Особливості розвитку фізичних здібностей у шкільному віці

Характерні фізичні здібності (або різноманітні їх поєднання) рухових умінь і навиків виявляються лише в умовах конкретної рухової діяльності, в поєднанні з руховими діями. Використовуючи різноманітні види і елементи рухової діяльності, можна добитися бажаного розвитку здібностей. На практиці фізичного виховання школярів використовують два основні шляхи розвитку фізичних здібностей:

Перший шлях зводиться до попутного стимулювання здібностей, виявляється в процесі формування нових рухових умінь і навиків, а також при подальшому варіюванні і вдосконаленні їх в ускладнених умовах.

Другий шлях характеризується спеціальною організацією розвитку здібностей на базі засвоєних дій. Для цього, з одного боку, широко використовуються загальнорозвиваючі і спеціально-підготовчі вправи – бігові, стрибкові, метальні, плавальні, спортивно-ігрові і інші, які мають спільні елементи, схожість із структурою рухової дії, що вивчається (метод так званих зв'язаних дій). З іншого боку, використовуються основні для даної рухової діяльності (зокрема – змагальні) рухи або їх різновиди. Методами строго регламентованої, ігрової, частково змагальної вправи забезпечуються спеціальні дії на організм з метою розвитку необхідних здібностей. Вправи дозуються зростаючою кількістю або тривалістю повторень, прискоренням темпу або підвищенням швидкості рухів, використанням обтяжень і іншими прийомами.

Ці шляхи розвитку фізичних здібностей необхідні для всіх вікових ступенів фізичного виховання. Перший відіграє провідну роль у молодшому шкільному віці, особливо у зв'язку з навчанням дітей основам управління рухами і вдосконаленням координаційних здібностей, початковим формуванням рухових умінь, "школи рухів" і створенням основ високої їх культури. Другий шлях стає провідним, починаючи з середнього шкільного віку (в деяких видах спорту). Цього вимагають завдання підготовки до виконання навчальних нормативів, вимог спортивної класифікації, а також підготовки до спортивних змагань, туристських походів і ін. Цей шлях також використовується і у зв'язку із застосуванням загальнорозвиваючих вправ з метою гармонійного розвитку мускулатури, формування постави і т.п.

Особливості розвитку координаційних здібностей

Розвитку координаційних здібностей повинна надаватися належна увага протягом всього шкільного періоду. Це обумовлено тим, що в шкільному віці, особливо з семи до тринадцяти-чотирнадцяти років, найбільшою мірою розкривається і в основному завершується біологічно обумовлений природний розвиток сенсомоторних нервових механізмів цих здібностей, а також пов'язаних з ними виявів рівноваги і розслаблення м'язів. Спеціально організовані педагогічні дії забезпечують якнайкращий розвиваючий ефект. Саме в шкільному віці центральне місце займають освітні завдання, практичне вирішення яких пов'язано з розвитком координаційних здібностей.

При цьому обов'язково дотримуватись таких вимог.

По-перше, в кожній освоюваній руховій дії повинна бути досягнута точність рухів. Процес формування рухових умінь і розвитку координаційних здібностей повинен супроводжуватися активізацією свідомості школярів.

По-друге, добиваючись точності рухів, не завжди необхідно перетворювати кожне уміння на навик. У вправах, спеціально направлених на вдосконалення координаційних здібностей, важливий сам процес навчання нових або ускладнення засвоєних рухових дій. Як тільки він завершений, подальше повторення вправи стає зайвим, оскільки перестає вирішувати це завдання. Виняток становлять основні рухові дії, що мають певне значення в побуті, трудовій і військовій діяльності або ж в спортивній і фізкультурно-оздоровчій практиці.

По-третє, накопичення запасу рухових умінь і розвиток координаційних здібностей повинні бути планомірними і системними. Систематизуючим початком цієї роботи є своєчасне, обов'язкове в молодшому шкільному віці навчання основних складових механізму координації рухів: управління просторовими, тимчасовими і силовими характеристиками рухів частин тіла, управлінню типовими взаємосполученнями рухів – послідовністю і одночасністю. Навчаючи вмінню точно управляти елементарними рухами та їх поєднаннями, паралельно потрібно навчати складних цілісних рухів при бігові, стрибках, метаннях, плаванні, пересуванні на лижах, ковзанах і т.д. Оволодівши основами техніки цих рухів, переходять до їх поєднання у вигляді навчальних комбінацій гімнастичних, спортивно-ігрових і інших вправ, естафет і смуг перешкод. Використовуючи руховий досвід і розширяючий запас рухових дій, що набуваються організовується самостійне застосування учнями засвоєних умінь і навиків у незвиклих умовах на основі особистого орієнтування, самостійного визначення рухових завдань і творчого вибору адекватних прийомів дій. Реалізація цих дій забезпечує самостійне використання координаційних можливостей у варіюванні і перебудові техніки рухів, які використовуються. Для цього повинні використовуватися жваві і спортивні ігри, кроси, туристські екскурсії та ін.

Важливою умовою розвитку координаційних здібностей є розвиток "відчуттів" простору, часу, а також характеру і ступеня м'язових зусиль. Без чіткого сприйняття просторових, тимчасових і силових показників власних рухів, а також зовнішніх об'єктів і явищ неможливе достатньо ефективне використання і розвиток координаційних здібностей. До початку шкільного періоду, коли руховий аналізатор розвинутий відносно слабо, але почався енергійний, природний його розвиток, особливо важливо включати до свідомості дітей і розвиток "темного" поки що для них м'язового і суглобо-зв'язочного відчуття. Воно як істотний елемент комплексного аналізатора, відіграє важливу роль у координаційному впорядкуванні і вдосконаленні рухів, у формуванні постави, в зміні і стабілізації поз, забезпеченні рівноваги тіла, знятті зайвого тонусу м'язів.

Рівновага і розслаблення м'язів пов'язані з координацією рухів. Природний розвиток рівноваги стимулюється всім процесом формування техніки рухових умінь і навчанням застосування їх у різноманітних умовах. Проте з метою попередньої підготовки до освоєння складних рухових дій, особливо які застосовуються в ситуаціях, містить елементи небезпеки, необхідне використовування спеціальних вправ. Окрім забезпечення оптимальної поступовості в ускладненні, застосовується орієнтація на самостійні зусилля учнів і відмова від прийомів допомоги шляхом створення додаткової зовнішньої опори (наприклад, утримування за руку при пересуванні по вузькій опорі і т.ін.). Це не виключає своєчасну страховку у разі втрати рівноваги.

Вдосконалення здатності знімати зайві м'язові напруги здійснюється в процесі формування будь-яких рухових умінь і навчання застосуванню їх у конкретних умовах рухової діяльності. Увага учнів концентрується на необхідності проявляти адекватний до умов оптимум м'язових зусиль і пов'язану з цим легкість, невимушеність, економність рухів. Для цього використовуються спеціальні вправи з розслаблення м'язів для зняття надмірної напруги перед роботою, яка вимагає тонкої координації, а також після зусиль (наприклад, при лазінні по канату, підтягуванні і т.ін.), що викликали залишковий підвищений тонус. Це – вібруючі ненапружені ротаторні рухи рук, махові рухи верхніми і нижніми кінцівками із завданням досягти максимального їх розслаблення, контрастні переведення кінцівок пасивним рухом (падінням) з більш високого напруженого стану в низький, ненапружений (наприклад, опустити напружено підняті в сторони руки вниз, притому краще додатковим нахилом вперед і розгойдуванням перед тілом; або перевести тулуб з напруженого нахилу вперед, прогнувшись, у розслаблений нахил вперед зігнувшись і т.п.).

Таким чином, поступово розвивається здатність свідомо розслабляти певні групи м'язів без допоміжних прийомів.