7. Методика розвитку комплексних швидкісних здібностей

У багатьох рухових діях, які розглянуті вище різновиди швидкісних якостей проявляються в поєднанні. Комплексний вияв швидкісних здібностей визначається змістом основної рухової діяльності. В цьому зв'язку можна говорити про швидкісні здібності, які проявляються в бігу, плаванні, при стрибках, веденні і кидку м'яча і ін.

У циклічних "спринтерських" діях розрізняють кілька фаз (рис. 25):

1. Початок руху (старт) і стартовий розгін.

2. Збереження швидкості (відносна її стабілізація).

3. Зниження швидкості.

Кожна з фаз характеризує один з виявів швидкісних здібностей спринтерів: перша – стартові швидкісні здібності, друга - дистанційні швидкісні здібності, третя – витривалість спринту. Наприклад, у бігу на 100 м найсильніші спринтери досягають максимальної швидкості на 40-50-метровому відрізку, потім вона залишається щодо постійної до 85 м, а потім знижується. Внесок кожної фази в спортивний результат виглядає таким чином: старт – 3%, стартовий розгін – 30%, підтримка максимальної швидкості – 52%, падіння швидкості бігу – 5%.

Отже, за інших рівних умов, у другій зоні закладена головна складова спортивного результату спринтера. Саме ця зона характеризує специфічні спринтерські здібності людини. Як правило, дітей, які швидко набирають швидкість, небагато, а тих хто добре зберігають набрану швидкість, ще менше.

Техніка швидкісних вправ повинна забезпечувати їх виконання на граничних швидкостях. Тому ходьба, гімнастичні вправи на щаблині, брусах або на коні з ручками малопридатні для розвитку швидкісних здібностей. Вправи повинні бути настільки добре засвоєні, щоб при їх виконанні основні вольові зусилля були направлені не на спосіб, а на швидкість виконання. Нарешті, тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця виконання швидкість не знижувалася внаслідок стомлення.

Ефективним методом підвищення швидкісних можливостей є і варіативний метод, що допускає чергування швидкісних вправ в утруднених, звичайних і полегшених умовах, що стимулює активні м'язові напруги, які сприяють підвищенню швидкості рухів. З цією метою можна використовувати такі вправи, як біг вгору, по піску і снігу, біг з обтяженнями, біг з різним вантажем.

Виконання швидкісних вправ у полегшених умовах стимулює гранично швидкі рухи, що перевищують за швидкістю рух в звичайних умовах. Використовуються біг по похилій доріжці (з гори), їзда на велосипеді, біг на ковзанах за пересувним щитом, біг за вітром, плавання за течією. Полегшити умови виконання вправи можна за допомогою спеціальних буксируючих пристроїв, які дають можливість бігуну, весляру, плавцю просуватися з швидкістю, які на 5-20% перевищує йому доступну. Підвищити швидкість рухів можна також за рахунок пересування за лідером-партнером, виконання вправ з використанням лідируючих пристроїв типу звуко- і автолідерів і ін.

Література

1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М.: ФиС, 1986.

2. Волков В.М., Ромашов А.В. Лонгитудиальные исследования скоростно-силовых показателей школьников 11 – 14 лет / Теория и практика физической культуры. – № 4. – 1998.

3. Годик М.А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок. – М.: ФиС, 1980.

4. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсмена. –К.: Олимпийская литература, 1999.

5. Платонова В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. – К.: Олимпийская литература, 1997.

6. Платонов В.Н., Булатова М.М. Физическая подготовка спортсмена. – К.: Олимпийская литература, 1995.

7. Станкин М.И. Принципы обучения двигательным действиям на занятиях по физической культуре. – М.: ФиС, 1979.

8. Теория и методика физической культуры. Учебное пособие / Под редакцией Ю.Ф. Курамшина и В.И. Попова. – Санкт-Петербург, 1999.

9. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта. – М.: Academa, 2000.

10