5. Швидкісні здібності і методика їх розвитку

ШВИДКІСНІ ЗДІБНОСТІ – це комплекс функціональних властивостей людини, який забезпечує виконання рухових дій за мінімальним для даних умов відрізком часу.

Елементарні форми вияву швидкості в різних поєднаннях і в сукупності з іншими здібностями і технічними навиками забезпечують комплексний вияв швидкісних здібностей у складних рухових актах, характерних для конкретного виду спортивної діяльності. До таких комплексних форм вияву належать:

- здатність швидко набирати швидкість на старті до максимально можливої (стартові швидкісні здібності) - стартовий розгін у бігу спринту, ковзанярському і весельному спорті, бобслеї, ривки у футболі, "діставання" укороченого м'яча в тенісі;

- здібність до досягнення високого рівня дистанційної швидкості (дистанційні швидкісні здібності) – під час бігу, плавання та інших циклічних локомоціях, здатність швидко переходити з одних дій на інші і т.ін.

На вияв швидкісних здібностей також впливає і температура зовнішнього середовища. Максимальна швидкість рухів спостерігається при температурі +20-22°С. При температурі +16°С швидкість знижується на 6-9 %.

Швидкісні здібності людини дуже специфічні. Можна дуже швидко виконувати одні рухи і порівняно повільніше - інші, володіти хорошим стартовим прискоренням і невисокою дистанційною швидкістю і навпаки. Тренування в швидкості реакції практично не позначиться на частоті рухів. Знання цих фактів дуже важливе для практики. Так, при підборі фізичних вправ, наприклад, для баскетболістів, футболістів, тенісистів, для яких головним є стартова швидкість, відповідно, потрібно основну увагу приділяти не бігу по дистанції, а стартовим прискоренням з різних положень і швидким змінам напряму руху. А на заняттях, наприклад, із стрибунами в довжину слід прагнути підвищення дистанційної швидкості, а не стартового розгону. Відносна незалежність між окремими формами швидкісних здібностей говорить про те, що немає, очевидно, єдиної причини, що обумовлює максимальну швидкість у всіх без виключення рухових завданнях. Пряме (безпосереднє) перенесення швидкісних здібностей спостерігається тільки в координаційно-схожих рухових діях. Так, у вправах, в яких швидкість розгинання ніг має велике значення, поліпшення результату в стрибках з місця позначиться на показниках під час спринтерського бігу, штовханні ядра, в той же час на швидкості плавання і удару в боксі це не відб′ється. Значне перенесення швидкісних здібностей в координаційно-різні рухи спостерігається тільки у фізично слабо підготовлених людей (Ю.Ф. Курамшин, В.І. Попов, 1999).

6. Фізіологічний механізм формування швидкісних здібностей

Швидкісні рухи вирізняються високою специфічністю фізіологічного механізму. Не дивлячись на зовнішню схожість, рухи різні за швидкістю, наприклад, біг з граничною і поміркованою інтенсивністю – це абсолютно різні режими роботи організму. Різниця тут перш за все полягає в потужності потоку імпульсації з боку центральної моторної зони, визначальної потужність функціонування локомоторного апарату і вимоги до її енергозабезпечення. Проте якщо різниця в потужності центральної імпульсації в цих випадках чисто кількісна, то на рівні систем, які забезпечують рух, відмінності носять якісний характер. Вони виражаються в переважній активізації або швидких, або повільних м'язових волокон, мобілізації різного за складом спектра гормонних регуляторів метаболізму, використовуванні різних енергетичних субстратів і шляхів їх утилізації для ресинтеза АТФ.

З підвищенням швидкості рухів якісно змінюється і механізм їх регуляції. Це виявляється в істотній зміні кількісно-тимчасових характеристик електричної активності (ЕА) м'язів і якості аферентної сигналізації, йде від локомоторного апарату. Дуже швидкі ациклічні локомоції на відміну від повільних реалізуються взагалі за відсутності безпосередньої аферентації. Просторова композиція і цільова точність забезпечуються центральною програмою і залежать від її міцності. При швидких циклічних локомоціях формування аферентної інформації має значення головним чином для корекції подальших циклів рухів.

Швидкісний режим роботи при першому типі умов характеризується специфічними особливостями енергозабезпечення, пов'язаними з певними пристосувальними змінами скорочуючих і метаболічних властивостей м'язів, їх ферментативною активністю, а також з діяльністю вегетативної і гормонної систем.

Енергозабезпечення швидкісних рухів характеризується швидкістю і потужністю мобілізації енергії в м'язових волокнах, тобто швидкістю розщеплювання АТФ після надходження нервового імпульсу. Швидкість скорочення і розслаблення м'язів залежить від АТФ-ної активності міозину і швидкодії кальцієвого «насоса», який визначає концентрацію іонів кальцію в міофібрилярному просторі м'язового волокна.

Як важлива умова ефективності і економічності високошвидкісних рухів у циклічних і ациклічних локомоціях виступає використання еластичних властивостей м'язів, яке виражається в їх здатності накопичувати пружну енергію в підготовчих фазах і реалізувати її для підвищення результативності рухового зусилля в робочих фазах. З підвищенням швидкості рухів(переміщень) спортсмена внесок не метаболічної енергії в загальний енергетичний механізм збільшується. Разом із зростанням потужності робочих зусиль, що саме по собі має важливе значення, це підвищує економічність витрат метаболічної енергії.