2. Методи, направлені на одержання знань

Першу групу методів, направлених на одержання знань, складають методи, які передбачають усну передачу і засвоєння інформації. Усний виклад здійснюється у вигляді розповіді, бесіди, пояснення, опису і інших форм мовного впливу.

Застосування загальнопедагогічних методів у фізичному вихованні залежить від змісту навчального матеріалу, дидактичної мети, функцій, підготовки тих, хто займається фізичними вправами, їх віку, особливостей особи і підготовки викладача-тренера, наявності матеріально-технічної бази, можливостей її використання.

Словесні методи

У фізичному вихованні викладач свої загальнопедагогічні і специфічні функції значною мірою реалізує за допомогою слова: ставить перед тими, хто займається фізичними вправами завдання, управляє їх навчально-практичною діяльністю на заняттях, повідомляє знання, оцінює результати засвоєння навчального матеріалу, здійснює виховний вплив на учнів.

У фізичному вихованні застосовуються такі словесні методи.

1. Дидактична розповідь. Є викладом навчального матеріалу в оповідній формі. Його призначення — забезпечити загальне, достатньо широке уявлення про яку-небудь рухову дію або цілісну рухову діяльність. Найбільш широко застосовується в процесі фізичного виховання дітей молодшого і середнього шкільного віків.

2. Бесіда. Являє собою питально-відповідальну форму оволодіння навчальним матеріалом, обмін інформацією між викладачем і тими, хто вчаться. На питання педагога слідує відповідь того, хто займається фізичними вправами, і так на кожне подальше питання.

3. Опис. Спосіб створення у тих, хто займається фізичними вправами уявлення про дію. Опис передбачає чітке, виразне, образне розкриття ознак і властивостей предметів, їх величини, розташування в просторі, форм, повідомлення про характер протікання явищ, подій.

4. Пояснення. Метод є послідовним, строгим у логічному відношенні викладом викладачем складних питань, наприклад, понять, законів, правил і т.д. Практично пояснення характеризується доказом тверджень, аргументованістю висунутих положень, строгою логічною послідовністю викладу фактів і узагальнень.

5. Характеристика. Узагальнений перелік найважливіших ознак дії. Використовується вона в тих випадках, коли немає сенсу давати повний і точний опис дії, що вивчається. Відповідає на питання: "Як робити?". Наприклад, виконувати дії разом, плавно, енергійно, поволі, невимушено і т.ін.

6. Розбір. Форма бесіди, яка проводиться викладачем з тими, що займаються спортом, після виконання якого-небудь рухового завдання, участі в змаганнях, ігрової діяльності і т.ін., в якій здійснюється аналіз і оцінка досягнутого результату і намічаються шляхи подальшої роботи по вдосконаленню досягнутого.

7. Лекція. Є системним, всестороннім, послідовним висвітленням певної теми (проблеми).

8. Інструктаж. Точний, конкретний виклад пропонованого викладачем завдання тим, хто займається певним видом спорту.

9. Коментарі і зауваження. Викладач у процесі виконання завдання або відразу ж за ним у короткій формі оцінює якість його виконання або вказує на допущені помилки. Зауваження можуть відноситися до всіх тих, хто займається фізичними вправами, до однієї з груп або до одного учня.

10. Розпорядження, команди, вказівки. Основні засоби оперативного управління діяльністю тих, хто займається певним видом спорту на заняттях.

Під розпорядженням мається на увазі словесна вказівка викладача на занятті, яка не має певної форми (стандартних словосполучень, незмінних за добором фраз). Розпорядження дають для виконання якої-небудь дії («оберніться обличчям до вікон», «вишикуйтесь уздовж стіни» і т.ін.), вправи, для підготовки місць занять, інвентаря для прибирання спортзалу і т.ін. Розпорядження використовуються переважно в початковій школі.

Команда має певну форму, встановлений порядок подачі і точний зміст. Командна мова – це особлива форма словесної дії на тих, хто займається спортом, з метою спонукання їх до негайного безумовного виконання або припинення тих або інших дій.

Вказівка є словесною дією, яка використовується з метою внесення відповідних поправок при неправильному виконанні рухових дій (наприклад, "швидше", "вище помах" і т.ін.). Вказівки частіше за все звикористовуються в початковій школі.

Наступна група методів пов'язана з передачею і засвоєнням друкарської інформації шляхом роботи учнів з підручниками, книгами, навчальними картками, програмованими посібниками і ін. Ці методи застосовуються для стимулювання пізнавального інтересу, активності учнів, поглиблення їх знань в галузі спортивної техніки, методиці технічної підготовки. Вони дозволяють отримати більш повні і достовірні знання про правила і особливості суддівства в якомусь виді спорту, умовах проведення змагань, можливостях ефективного використання того чи іншого технічного прийому в цих умовах.

Група методів засвоєння і використання знань побудована на основі передачі і сприйняття інформації за допомогою органів чуття (перцептивні методи). Важливу роль тут відіграє зір, кінестезичний аналізатор, вестибулярний аналізатор, слух та інші канали чуттєвого сприйняття дії, що вивчається. Відчуття і сприйняття – це первинний образ про дію. Вони передують уявленням або повторним, чуттєво-наочним образам. Уявлення можуть виникати в свідомості тих, хто навчається фізичних вправ, за відсутності безпосередніх подразників, що зближує їх з образами пам'яті, уяви і наочно-образного мислення. Із освоєнням рухових дій формуються спеціалізовані сприйняття: "відчуття приладу", "відчуття м'яча", "відчуття штанги".

Застосування перерахованих методів піднімає емоційний настрій, інтерес вихованців до навчальної роботи, активізує їх увагу, сприяє створенню більш яскравого і точного сенсорно-перцептивного образу (моделі) техніки дій, їх характеристик, осмисленню і ретельному аналізу структури і умов його виконання.