21. Сутність та призначення ситуаційної моделі стилів керівництва ф. Фідлера.

Теорія Ф. Фідлера - одна з перших, але дуже продуктивна спроба побудувати струнку систему, об´єднуючу стилі керівництва й організаційні ситуації. Основна ідея проста: визначення найбільш адекватного конкретним обставинам стилю лідерства.

Згідно з цією моделлю, увага зосереджується на ситуації з урахуванням трьох факторів, які впливають на поведінку керівника.

1.Лояльність підлеглих, довіра до своїх керівників (взаємини між керівником і членом колективу).

2.Чіткість формулювання завдань і структуризація, а не розпливчастість і безструктурність (структура завдання).

3.Обсяг законної влади, пов´язаної з посадою керівника, яка дає йому змогу використовувати винагороди, а також підтримка формальної організації (посадові повноваження).

Сутністю ситуаційної теорії Ф. Фідлера є орієнтованість керівника на взаємини чи на виконання завдання. Керівник, орієнтований на взаємини, насамперед враховує потреби співробітників. Орієнтований на завдання лідер, у першу чергу зацікавлений у виконані робочих завдань (нагадує стиль "ініціювання структури"). За допомогою опитування Фідлер увів поняття найменш бажаного колеги (НБК), тобто такого, з яким працівникам найменше хотілося б працювати.

За Ф. Фідлером, стиль керівництва визначається за допомогою шкали "найменш бажаний колега". Шкала НБК складається з 16-ти протилежних прикметників, розташованих по різні сторони 8-бальної шкали.

Ось деякі використовувані Ф. Фідлером у шкалі НБК біполярні визначення

Відкритий – Стриманий. Причепливий – Покладливий. Ефективний – Непродуктивний. Самовпевнений – Нерішучий. Похмурий – Життєрадісний.

22. Ситуаційні стилі керівництва на засадах життєвого циклу П. Херсі та К. Бланшара.Базуються на усвідомленні того, що стилі керівництва залежать від зрілості виконавців (здатності відповідати за свою поведінку, прагнення і намагання досягнути мети, а та-кож від освіти, досвіду, обізнаності у конкретній сфері). Залежно від завдання окремі працівники та їх групи виявляють різний рівень зрілості, а керівник повинен змінювати свою поведінку залежно від зрілості підлеглих.Чотири стилі керівництва, які відповідають певному рівню зрілості виконавців: 1) вказівка 2) передавання 3) участь підлеглих у прийнятті рішень 4) делегування

23. Підходи до стилів лідерства та їх застосування для різних ситуацій.

Лідерство як специфічний тип управлінської взаємодії в своїй основі спирається на відносини влади (домінування і підпорядкування), впливу і наслідування. Лідерство слід розглядати як здатність (а точніше мистецтво) однієї особи залежно від ситуації так поєднувати різні джерела влади, щоб в процесі впливу на інших людей забезпечити досягнення спільних цілей.

Розрізняють три типи підходів до вивчення лідерства:

-з позицій особистих якостей лідера. Відповідно до особистісної теорії лідерства, також відомої за назвою теорії великих людей, найкращі з керівників мають певний набір загальних всім особистих якостей. У в 40-ві роки вчені почали вивчати зібрані факти про співвідношенні особистих якостей і лідерства. На жаль, попри сотні проведених досліджень, вони не дійшли до єдиної думки про набір якостей, що неодмінно відрізняють великого лідера. Лідери, зазвичай, відрізнялися інтелектом, прагненням знаннями, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальним участю, і соціально-економічним статусом.

-з позицій поведінки лідера (поведінковий підхід). Відповідно до поведінковому підходу до лідерства ефективність залежить немає від особистих якостей лідера, а, передусім, з його манери поведінки й відносин із підлеглими. Поведінковий підхід став основою для класифікації стилів лідерства чи моделей поведінки, зробив серйозний внесок у розуміння складнощів лідерства. У соціально - психологічної літературі є також класифікація типів лідерства по стилям керівництва. Тут допускається існування з трьох основних типів лідерів:

· авторитарний;

· демократичний;

· нейтральний ( анархічний).