Існують наступні ознаки соціальної ролі:

Рис. 3.1.6. Ознаки соціальної ролі

Соціальні ролі мають дві класифікації за різновидами:

Рис. 3.1.7. Класифікації соціальних ролей

Епізодичні ролі: пасажир, покупець, читач бібліотеки та довготривалі: родинні - дитина, батько чи мати, сестра, бабуся, тітка, громадські - студент, працюючий, пенсіонер.

Конструктивні - ті, які позитивно впливають на людину, вдосконалюють її, сприяють самовираженню та деструктивні - для них характерне пригнічення людини, погіршення її психологічного стану.

При визначенні виду соціальної ролі не береться до уваги її соціальна прийнятність та корисність, а саме вплив на людину-носія. Наприклад, позитивна для суспільства роль студента для певної людини може бути конструктивною (є пристосування до вузу, вимог викладачів, комфортне самопочуття в колективі одногрупників) чи деструктивною (неправильно вибрана майбутня професія, низька успішність, що пригнічує, загроза виключення через пропуски).

Можлива ситуація, коли одна і та сама соціальна роль несе в собі як елементи конструктивного, так і деструктивного впливу, однак певні з них все ж переважають.

Фактори формування особистості

Усвідомлюючи те, що особистість - це набута якість людини, можемо розглянути, від яких факторів залежить її формування.

Рис. 3.1.8. Фактори формування особистості:

Спочатку при народженні дитини в неї повинна сформуватись біологічна основа - індивідні задатки. Це означає, що лише на основі суто людської структури та функцій мозку можливе формування особистості. Жодна тварина не спроможна розвинутись до цього рівня через недосконалість своєї мозкової тканини. По-друге, ця мозкова тканина у індивіда повинна бути в здоровому стані. Якщо народившись, дитина має серйозні вади головного мозку, то не зможе стати особистістю (наприклад, діти з олігофренією (вродженою розумовою відсталістю) не стають повноцінними особистостями). Наявність фізичних порушень чи вад не ставить таких глобальних обмежень для формування означеної якості людини, ряд інвалідів стають відомими визнаними особистостями.

Для формування особистості потрібен також вплив соціального фактору-виховання дитини людським оточенням. Тобто для того, щоб засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей, щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства. Історії з дітьми-мауглі, які з дитинства потрапляють в середовище існування тварин (вовків, ведмедів, мавп) та потім знаходяться людьми, виразно показують, що такі діти не формуються як особистості, а набувають тваринних форм поведінки та звичок.

І нарешті, для формування власних особистісних ознак людина повинна проявляти активність - як фізичну, так і психічну. Дана активність забезпечує розвиток та роботу як організму в цілому, так і психіки зокрема.

Отже, сукупність дії всіх описаних вище факторів сприяє повноцінному розвитку особистості.

Зважаючи на те, що особистість є динамічною характеристикою, науковці намагаються встановити, коли саме відбувається завершення процесу її формування. Єдиного погляду на закінчення процесу формування особистості серед психологів нема. Окремі говорять про кінець юності як етап завершення цього процесу (18-21 рік), інші вважають, що особистість формується все життя. Радянський психолог Л. І. Божович припускала, що особистість народжується двічі - вперше в три роки, коли дитина починає вживати займенник "Я", та вдруге при досягненні нею дорослості.

Фундаментальною ідеєю більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини створюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Ви-готський, з самого початку є соціальною і культурною ситуацією: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми і насамперед дорослими. Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості.

"Фізично він не може, розумово не знає, психічно не бажає; він би і міг, і знав, якби тільки хотів, але вся біда в тому, що він перш за все не хоче".

Е. Сеген

Самосвідомість

Поняття про самосвідомість, її функції та структура

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на саму людину, її власну діяльність, внутрішній світ. Так, в процесі пізнання дійсності та взаємодії з нею людина виступає не лише як суб'єкт відображення (той, хто пізнає), а і як об'єкт відображення (того, кого пізнають). В даному випадку спрацьовує такий компонент свідомості людини як самосвідомість, що засвідчує найвищий рівень розвитку психіки людини серед живих організмів.

Самосвідомість - це здатність людської психіки усвідомлювати власні якості, властивості та ознаки

Самосвідомість не є вродженою характеристикою людини, а формується_поступово, проходячи наступні етапи:

Рис. 3.2.1. Етапи формування самосвідомості

Самовідчуття характерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприймання виявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником "Я".

Саморозуміння - прості форми надання собі певних характеристик з'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) - діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

Пізнання людиною самої себе є дуже складним процесом, який триває протягом життя. Спочатку людина пізнає свої зовнішні особливості, порівнює їх з особливостями інших людей, в результаті чого у неї формується уявлення про свій зовнішній вигляд. Потім на основі самоспостереження і рефлексії у неї виникає система знань про свої внутрішні психічні властивості. На основі сформованих уявлень і знань про свою особистість виникає складне психічне утворення, яке отримало назву "Я-концепції".

Рис. 3.2.2. Прояви самосвідомості

Самосвідомість проявляється у людини як процес та результат психічної діяльності (Рис. 3.2.2). Як процес розгорнутого у часі вивчення людиною себе самосвідомість у психології називається самоусвідомленням, а як результат утримання, переробки та використання інформації стосовно себе - Я-концепцією.

Відомо, що уявлення людини про себе соціально детерміновані. Оточуючі люди, суспільні норми і цінності відіграють роль дзеркала, в яке дивиться кожен з нас, вибудовуючи своє "Я".

Безперечно дані умови будуть здійснювати вплив на формування Я-концепції кожної людини, однак поряд з цим не слід забувати і про неповторність, унікальність кожного з нас, які потребують індивідуального розвитку.

Як компонент психіки людини самосвідомість несе певне навантаження, що виражається в функціях.

"Я є те, чим визнають дану людину оточуючі".

У. Джемс.

Рис. 3.2.3. Функції самосвідомості

Загалом робота цих функцій є корисною, позитивною для людини, однак може мати і негативні наслідки.

Відповідно до цих функцій самосвідомість людини поєднує в собі певні компоненти, тобто її структура вміщує:

Рис. 3.2.4. Структура самосвідомості

Образ "Я" - центральний компонент самосвідомості

Основою для функціонування всієї самосвідомості виступає образ "Я" - її центральний компонент.

Образ "Я" - це система уявлень та знань людини про свої власні особливості, ознаки та якості

Якщо йдеться про приблизну, орієнтовну інформацію, то фігурують уявлення ("... Мені здається, що я маю здібності до малювання"), якщо інформація про себе є об'єктивною, перевіреною, то мають на увазі знання (ім'я людини, дата її народження тощо).

До складу образу "Я" входять наступні компоненти:

Рис. 3.2.5. Образ "Я" та його компоненти

Образ "Я" має динамічний характер через зміни, що постійно відбуваються в людині та процес їх пізнання і виявляється в таких категоріях:

Рис. 3.2.6. Вияви "Я" - образу

Ці вияви теж мають змінний характер - коли людина досягає образу свого майбутнього, Я-ідеальне перетворюється у Я-реальне, і у неї формується нова мета для саморозвитку (нове Я-ідеальне).