10. Ведення хворих з підтвердженою іхс

Перебіг захворювання у пацієнтів з підтвердженим діагнозом ІХС може бути стабільним чи ускладнюватись періодами нестабільності, розвитком ІМ чи серцевої недостатності. У певних випадках може з’явитись потреба у реваскуляризації міокарда. Рекомендації щодо ведення хворих у таких клінічних ситуаціях представлені у відповідних європейських документах.

Немає рандомізованих досліджень щодо оцінки впливу різних стратегій ведення хворих з ІХС на їх прогностичні показники. Зокрема, немає інформації, що використання будь-яких стрес-тестів допомагає покращити прогноз асимптомних пацієнтів. Повторна оцінка прогнозу у хворих низького ризику (рис. 3) може розглядатись після закінчення терміну валідності попередньої, оскільки подальший прогноз у таких випадках втрачає визначеність і стає потенційно гіршим (таблиця 23). Період у 3 роки у попередніх рекомендаціях визначався як середній період валідності для нормальних показників щодо перфузії міокарда за даними ОФЕКТ, у хворих без підтвердженого діагнозу ІХС цей період був дещо довшим, у середньому, 5,5 років. Для пацієнтів з ІХС валідний період був значно коротшим, і погіршувався у зв’язку з віком, у осіб жіночої статі та за наявності ЦД. У таких випадках вважається доцільним проведення повторного стрес-тестування за такою самою методикою як і попередній тест. Протокол ведення хворих зі стабільною ІХС представлений у таблиці 23.

Коментар робочої групи: контроль стану пацієнтів з встановленим діагнозом ІХС відбувається в рамках диспансерного нагляду, тому у подальшому використовується цей термін.

Таблиця 23. Повторні обстеження хворих зі стабільною ІХС

Рекомендації	Клас рекомендацій	Рівень доказовості
Контроль клінічного стану пацієнтів має проводитись кожні 4-6 місяців протягом першого року після встановлення діагнозу стабільної ІХС. Відповідна терапія може призначатись без змін протягом тривалого періоду (до 2-х років) за умови її ефективності. Диспансерні огляди проводить сімейний лікар/дільничний терапевт, за необхідності до курації хворого долучається кардіолог. Протокол диспансерного візиту повинен включати детальний збір анамнезу та відповідні біохімічні дослідження.	I	C
Усім пацієнтам показана щорічна реєстрація ЕКГ у стані спокою. Позапланова реєстрація ЕКГ показана: *при зміні тяжкості стенокардії *при появі симптоматики, яка могла бути викликана порушеннями серцевого ритму *при використанні медикаментів, які здатні впливати на електричну провідність серця	I	C
Проби з ДФН або стрес-тести з візуалізацією міокарда рекомендовано проводити за наявності рецидивуючих чи при появі нових симптомів після виключення можливої нестабільності перебігу захворювання	I	C
Переоцінка прогнозу з урахуванням результатів стрес-тестів доцільна у безсимптомних пацієнтів після закінчення «терміну придатності/валідності» попереднього тестування	IIb	C
В програмі рутинної диспансеризації повторне проведення проб з ДФН доцільне не раніше, ніж після 2-х років спостереження (якщо немає змін у клінічному стані пацієнта)	IIb	C