11. Поняття про особистість. Основні фактори розвитку особистості.

Людина – жива істота, представник homo sapiens, яка володіє даром мовлення і мислення, здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх. Індивід – окремий живий організм, істота як окрема особа у середовищі, носій загальних генотипних рис. Індивідуальність- те особливе, що виділяє людину від інших. Особистість – людина, що активно збагачує свою соціальну сутність, перетворює себе і світ. Особистість є вищою соціальною характеристикою людини. Особистість школяра: відношення до світу - сукупність знань про навколишню дійсність; відношення зі світом – стосунки з оточуючими; відношення до самого себе – вміння дивитися на себе збоку. Особистість не є вродженою властивістю, стає соціальною істотою. Ознаки: розумність, відповідальність, свобода, суспільна активність, індивідуальність, відкритість, творчість, скерованість, самоуправління. Розвиток особистості – взаємозв`язок процесу кількісних і якісних змін, які відбуваються анатомо-фізіологічно. Формування особистості – процес соц. розвитку молодої людини, становлення її як суб`єкта діяльності, члена суспільства. Основа формування особистості – спадковість (тип нервової системи, конституція тіла). Ззовні спадковість виявляється в успадкуванні рис батьків або попередніх поколінь — темпераменту, задатків, рис обличчя, постаті, навіть рухів. Залежить від генотипу. Вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні можливості їх розвитку (задатки). Спадково передаються інтелектуальні здібності. Середовище – соціальний чинник (сім`я, колектив). У середовищі людина соціалізується, інтегрується у суспільстві, засвоює соц. досвід. Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток о-ті, постають як свідома діяльність. Сприяють розвитку успадкованих фіз. якостей і здібностей, набуттю нових, розвитку умінь, психічного, інтелектуального, творчого розвитку.

12. Підходи до трактування проблеми розвитку особистості.

У педагогіці і психології з проблеми особистості та її розвитку мали місце три основних напрямки: біологічний, соціологічний і біосоціальний. Представники біологічного напрямку вважають особистість суто природною істотою. Вся поведінка людини пояснюється дією властивих йому від народження потреб, потягів і інстинктів (З.Фрейд та ін). Людина змушена підкорятися вимогам суспільства і при цьому постійно придушувати природні потреби. Щоб приховати цю постійну боротьбу з самим собою, він "вдягає маску" або незадоволення природних потреб заміщує заняттями яким-небудь видом діяльності. Представники соціологічного напрями вважають, що хоча людина народжується як істота біологічна, однак в процесі свого життя вона поступово соціалізується завдяки впливу на неї тих соціальних груп, з якими вона спілкується. Представники біосоціального напряму вважають, що психічні процеси (відчуття, сприйняття, мислення та ін) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як соціальні явища. Сучасна педагогічна наука розглядає особистість як єдине ціле, в якому біологічне невіддільне від соціального.

13. Вікова періодизація. Підлітковий, юнацький вік: особливості педагогічної взаємодії.

Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Арістотель: 3 періоди по 7 років (рослинний, тваринний, розумний), Я.-А. Коминський: 4 етапи по 6 років: дитинство, юність, отроцтво, змужнілість. Сучасна вікова періодизація: немовлячий (до року), ранній дитячий (1-3), переддошкільний (3-5), дошкільний (5-6), шкільний (6-10), середній шкільний (11-15), старший шкільний (15-18). Підлітковий вік (11-15р) – перехідний (від дитинства до юності). Характеризується значним розвитком психіки, навчання залишається основним видом діяльності, прагнення до самостійності. Цей віковий період відрізняється бурхливими емоціями, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, прагнення до самоствердження. Вихователі мають розуміти зміни, що відбуваються у психічному житті дітей, не ставити вимог, як до дорослого і не ігнорувати стан підлітка. Не потрібно застосовувати негативні оцінювальні судження, «ярлики»; потрібно приділяти достатньо уваги, підтримувати.