46. Стилі педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування має свою систему стилів, особливості яких залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників. Виділяють: 1) спілкування на підставі захоплення творчою діяльністю (позитивне ставлення до учнів, любов до справи); 2) спілкування, що грунтується на дружньому ставленні (особисте позитивне сприйняття учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей); 3) спілкування на дистанції (формальні взаємини); 4) спілкування-залякування (негативне ставлення, авторитарність); 5) спілкування-залицяння (поєднує позитивне ставлення до дітей з лібералізмом). Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

47. Рівні педагогічного спілкування.

1) конвенційний (здійснюється відповідно до правил, обмежений певними умовами, вимагає високої культури спілкування)

2) примітивний

3) маніпулятивний (партнер – суперник у грі)

4) стандартизований (ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного)

5) ігровий

6) діловий (організація співбесідника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів)

7) духовний – вищий рівень спілкування

48. Етапи педагогічного спілкування.

1) моделювання педагогом майбутнього спілкування (планування змісту, формування мети і ситуації)

2) «комунікативна атака» (встановлення емоційного і ділового контакту; навіювання, переконання)

3) керування спілкуванням (свідома, цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети; обмін інформацією, судженнями)

4) аналіз спілкування (порівняння мети, засобів з результатами спілкування).

На кожному етапі взаємодії педагог має дбати про: формування почуття «ми», встановлення особистісного контакту, демонстрацію власного ставлення (інтонація, зацікавленість, довіра), створення ситуації успіху, постійний інтерес до учнів. Критерії: визнання рівності, зосередженість педагога на співрозмовникові, персоніфікована манера висловлювання (я вважаю, я думаю), поліфонія взаємодії.

49. Бар’єри у спілкуванні.

Бар`єри у спілкуванні – перешкоди, що спричиняють опір партнера впливу співрозмовника. Розрізняють такі бар`єри: 1) соціальний (переважання рольової позиції вчителя в системі пед. взаємодії, учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соц. статус); 2) фізичний (ізольованість вчителя); 3) смисловий (неадаптоване до рівня сприйняття школярів мовлення вчителя; насичене незрозумілими словами, науковими термінами); 4) естетичний (несприйняття співрозмовником зовнішнього вигляду, міміки); 5) емоційний (негативні емоції); 6) психологічний (боязнь класу, негативна установка, поганий контакт).

50. Малоефективні моделі педагогічного спілкування.

Невміння подолати бар`єри призводить до таких моделей спілкування:

а) «монблан» (педагог підноситься над класом, відірваність від учнів, спілкування зводиться лише до інформування учнів);

б) «китайська стіна» (учитель постійно наголошує на своїй перевазі над учнями, виявляє до них зневажливе ставлення);

в) «локатор» (зосередженість уваги вчителя або на групі слабких, або на групі сильних учнів)

г) «робот» (дотримується лише певної програми)

д) «я сам» (вчитель постає в ролі головної дійової особи, гальмуючи активність учнів)

е) «гамлет» (сумніви вчителя)

є) «друг» (може спричинити втрату ділового спілкування)

ж) «тетерук» (чує лише себе, не реагує на учня)

51. Правила ефективного спілкування.

1. орієнтація на конкретного учня, а не на абстрактну групу; 2. вміння слухати дітей, враховувати їх псих. стан; 3. відсутність приниження і конфліктів; 4. виявлення ставлення до вихованців; 5. тактовність; 6. повага, уважність до учнів; 7. не дивитися на учнів «зверху вниз». Умовами ефективності педагогічного спілкування є: володіння психолого-педагогічними якостями й уміннями; володіння педагогічним тактом; уміння "подати" себе; мовленнєва культура; гуманістична спрямованість; знання правил спілкування.

52. Конфлікт. Його особливості та сутність.

Конфлікт – зіткнення, одна з форм людської взаємодії, в основі якої лежать різного роду реальні або ілюзорні, об'єктивні і суб'єктивні, у різному ступені усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їхнього вирішення на рівні прояву емоцій. Природа педагогічного конфлікту має суттєві відмінності, порівняно з іншими видами конфліктів, зумовлені тим, що в конфліктну взаємодію включені дитина і дорослий. Педагогічний конфлікт – момент «протистояння» чи «розриву» у взаємодії вчителя та учня (вихователя та вихованця), поява «смислового бар’єру» між ними, розбіжності в самому сенсі їх спілкування. Класифікація: мотиваційні (виникають через слабку мотивацію учнів), пов`язані з недоліками організації навчання (психологічна адаптація, перехід із молодшої школи у старшу, закінчення школи), взаємодії (ділові, особисті).