33. Підготовка вчителя до проведення навчального заняття.

Успіх уроку залежить від підготовки вчителя. Складається підготовка із таких етапів: попередній, безпосередній. Попередня підготовка (вивчення змісту, усвідомлення мети, ознайомлення з літературою, розподіл часу на вивчення тем, тематичне планування уроків, важливо на цьому етапі з'ясувати стиль викладання у конкретному класі інших вчителів, ознайомитися з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, навчальних предметів, вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій). Безпосередній: формулювання мети, завдань уроку, визначення обсягу і змісту навчального матеріалу, вибір форм організації, методів, прийомів навчання, наочно-технічне оснащення, визначення змісту дз, перевірка готовності учнів до уроку.

34. Вимоги до організації навчального заняття.

Правильна побудова уроку має не тільки навчальне, а й виховне значення, сприяє не лише засвоєнню знань, а й формуванню зібраності, організованості та дисципліни учнів. Виділяють такі вимоги: 1) організаційні (чітке визначення мети, завдань уроку, його структуру); 2) дидактичні (чіткість навчальних завдань, освітня і виховна мета, оптимальний зміст); 3) психологічні (вчитель має дбати не лише про своє викладання, а й про діяльність учнів, формування мотивів навчальної діяльності); 4) етичні (характер взаємин вчителя і учнів, важливою складовою педагогічного такту є співвідношення вимогливості та поваги до особистості учня, оцінювання знань); 5) санітарно-гігієнічні вимоги (забезпечення відповідної площі, кубатури класних приміщень, освітлення класу, раціональний розклад уроків, сприятливий шкільний режим)

35. Контроль та оцінювання успішності школярів.

Мета контролю – забезпечення ефективності знань. Засоби: спостереження, перевірка ЗУН, оцінка продуктів діяльності. Контроль – вимірювання, оцінювання знань та умінь учня. Перевірка – компонент, засіб контролю. Оцінка – результат перевірки, оцінювання – процес. Принципи контролю – індивідуальний характер перевірки, об`єктивність, систематичність, тематична спрямованість, єдність вимог, оптимізація, всебічність. Види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий, періодичний, самоконтроль; за формою – усний, письмовий, лабораторний. Функції контролю: освітня, діагностична, виховна, стимулююча, управлінська, вимірювання та оцінювання, прогностична, коригувальна. Оцінювання знань – визначення в умовних одиницях чи судженнях ЗУН учня відповідно до шкільної програми. Оцінка сприймається як винагорода за старання, засіб мотивації. Головні вимоги: індивідуальність, систематичність, об`єктивність, єдність вимог, дієвість. Критерії оцінювання: правильність, повнота, глибина, міцність, якість, гнучкість, систематичність.

36. Контрольно-оцінювальні системи.

37. Поняття про процес виховання. Виховний ідеал українців.

Виховання — соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Виховання – це не лише догляд за дитиною, воно не обмежується дитячим віком. Дві сторони виховання: зовн. (вплив вихователя) і вн. (реакція на виховання). Виховання спрямоване на розвиток соц.значущих якостей. Структура: чітке формулювання мети, визначення змісту, вибір форм та методів, умови, що впливатимуть на ефективність, передбачувані результати. Основний елемент виховання – педагогічна взаємодія вихователя і вихованця. Мета сучасного виховання – всебічний розвиток особистості як рівновеликої цінності. Головним для українців є національне виховання, що побудоване на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях та традиціях. Правильно організоване нац. виховання формує повноцінну особистість, індивідуальність. Виховний ідеал українців – людина, що служить Богові та Україні. Основні завдання виховної діяльності: формування нац. свідомості, любові до рідного краю, високої мовної культури, забезпечення високого фіз. розвитку, духовної культури.

38. Принципи виховання як педагогічна категорія.

У вихованні виділяють такі принципи:

1) цілеспрямованість (визначення мети, згідно з якою педагог буде спрямовувати свою діяльність)

2) поєднання педагогічного керівництва із ініціативою учнів (основа виховання – різноманітна діяльність учнів)

3) повага до дитини, поєднана з вимогливістю

4) опора на позитивне в людині (не можна бачити в дитині лише негативні риси)

5) урахування індивідуальних та вікових особливостей учнів (бачити неповторність кожної дитини)

6) систематичність і послідовність

7) єдність вимог у школі, сім`ї та суспільстві

8) єдність свідомості і поведінки

9) народність (загальнолюдське + національне) і етнізація

10) природо- і культуровідповідність

11) гуманність (створення умов для розвитку певних якостей дитини)

12) демократичність

39. Основні напрями виховання.

1) громадянське (виховання високих моральних якостей, любові до Батьківщини); 2) розумове (розвиток мислення та різних його видів, вироблення культури розумової праці); 3) моральне (передбачає формування в дітей почуття любові, гідності, справедливості); 4) екологічне (любов і оберігання природи); 5) статеве; 6) правове; 7) трудове; 8) естетичне; 9) фізичне.

40. Методи виховання як способи взаємопов’язаної діяльності вихователя і вихованця. Методи формування свідомості особистості, особливості їх застосування.

Методи виховання – шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. Групи: 1) методи формування свідомості особистості; 2) методи організації діяльності, спілкування; 3) методи стимулювання діяльності; 4) методи самовиховання.

Методи формування свідомості особистості: основний засіб – слово вчителя; а) бесіда (психологічний контакт із учнем, не потрібно виражати іронію, сарказм, пригнічення, моралізацію); б) лекція і її різновид повідомлення (оцінним критерієм виступає реакція учнів); в) дискусійні методи (диспут, дискусія); г) переконання, використання повчального прикладу.